fbpx
Найкращі фільми 2022 року за версією редакції Flashforward Magazine

Найкращі фільми 2022 року за версією редакції Flashforward Magazine

Редакція Flashforward Magazine продовжує гарні традиції та публікує підсумки року (у тому числі найкращі фільми 2022-го) на початку січня, а не  у грудні.

Чому ми це робимо?

  • Ми сподівалися, що хоча б один з релізів кінця грудня потрапить до топу (але цього не сталося);
  • Ситуація зі світлом у грудні була важкою;
  • Не хочемо робити як усі (це основна причина, звісно ж).

Якщо 2021-й був роком відновлення кіноіндустрії після пандемії, то 2022-й став роком повернення у кінотеатри великих блокбастерів, які здатні зібрати понад мільярд доларів каси. Це сталося одразу з декількома релізами: від воєнного екшену до фантастики з синіми іншопланетянами.

Напад росії на Україну змусив великі студії майже повністю піти з їх ринку (засуджуємо окремі студії, які цього не зробили, наприклад, А24) – проте загальна ситуація з касовими зборами глобально не змінилася. Це не тільки ще раз доводить, що росія нікому не потрібна, а й їх «скасування» може продовжуватися далі.

Світ рухається далі, і це помітно на дуже насиченому релізному списку. Найбільш знакове з нього – у нашому редакційному топі.

Максим Сорокін

Чорний краб / Svart krabba, реж. Адам Берґ

«Чорний краб» вийшов на Netflix в середині березня, а тому пройшов майже непоміченим. Дійсно: трошки ніколи дивитися фантастичний екшен про вигадану війну, коли у тебе під вікнами війна справжня.

Проте це саме той випадок, коли фільм під час зйомок зміг передати те, що українці відчули у перші тижні нападу росії: невизначеність, відчай, розділення сімей та боротьбу за власне виживання. Екранізацію роману Єркера Вірдборґа вдало адаптували візуально – хоч у книзі та фільмі йдеться про громадянську війну у вигаданій скандинавській країні, ворожі солдати бігають у російському зимовому камуфляжі та літають на російських гелікоптерах. Враховуючи російське вторгнення до Норвегії у серіалі «Окуповані», такий акцент більш ніж зрозумілий.

Окрім цього, «Чорний краб» при обмеженому бюджеті зумів не тільки видати прекрасну картинку завдяки талановитому оператору та вдалому застосуванню освітлення, а ще й напрочуд реалістично показати роботу спецзагонів та стрілецькі бої. Завдяки цьому та грі Нумі Рапас «Чорний краб» на багато пунктів обійшов «Сіру людину» і є найкращим екшеном Нетфліксу в цьому році.

Топ Ґан: Меверік / Top Gun: Maverick, реж. Джозеф Косінські

У часи «культури скасування» та активної боротьби з токсичною маскулінністю у кіно важко уявити консервативний бойовик. Такий, де круті хлопці бігають на пляжі без сорочки, пілотують винищувачі, принижують знеособлених поганців, а головного героя обирає красива жінка. Майже неможливо, але Том Круз та Джозеф Косінські зняли саме таке кіно і перемогли. 

«Топ Ґан: Меверік» зробив це за рахунок того, що дуже влучно вийшов у часи, коли людям не вистачало видовища у кіно (американцям, бо нам їх досі вистачає) і простої історії про перемогу з минулого. Звісно, надпотужна робота над трюками без зеленого екрану та харизма акторів зробила свою справу, але «Меверік» воскресив класичний блокбастер саме через майже ідеальну роботу з ностальгією. Навіть якщо це останній такий фільм, жанр йде красиво.

Вікінг (Варяг) / Northman, реж. Роберт Еґґерс

Роберт Еґґерс побудував собі ім’я на камерних фільмах з мінімальною кількістю персонажів та густою атмосферою. Вона могла бути гнітючою, навіть клаустрофобною, але ніколи не залишала байдужим.

Northman, на перший погляд, не схожий на фільми режисера: епічне історичне кіно з битвами та дуже «затасканим» сеттингом доби вікінгів.  Але під час перегляду стає зрозуміло, що це найбільш «еґґерівський» фільм з усіх: персонажі говорять архаїчною мовою, язичницькі ритуали та дрібні елементи відтворені з великою точністю, а за екшеном стоїть абсолютно магічне сприйняття світу, якого ніколи не відчувалося в безлічі серіалів та кіно про вікінгів – окрім, можливо, Valhalla Rising Ніколаса Віндінґа Рьофна. Не дивно, що фільм не став касовим хітом: це нормально для більшості картин, які з роками отримують статус культових.

Бетмен / Batman, реж Метт Рівз

Бетмен - чи не найбільш популярний персонаж DC, кількість адаптацій якого настільки велика, що сказати щось нове не просто важко, а й майже неможливо:  майже покадрові екранізації були у мультфільмах, а погляди фільмів за останні 30 років розкрили майже все.

Саме тому Метт Рівз так довго працював над сценарієм своєї історії про Темного Лицаря Готема. І йому вдалося розробити дуже вдалу формулу: об’єднати реалізм з фільмів Нолана, проте посилити його густою нуарною атмосферою. І якщо «Джокер» Тодда Філліпса робив ще через оммажі до сюжетів Скорсезе, то «Бетмен» Рівза пішов шляхом Фінчера. Його Бетмен має депресію та серйозні біди з кукухою, а Загадник поєднує коміксні риси та соціальний коментар про тероризм та QAnon. 

Як результат - Рівз за один фільм перевершив Снайдера у любові фанатів та отримав схвалення від студії завдяки фінансовим результатам. Це дійсно рідкісний випадок у світі кіно, який заслуговує поваги навіть якщо вам не сподобався сам фільм.

Артур Сумароков

Блондинка / Blonde, реж. Ендрю Домінік

«Блондинка» Ендрю Домініка стала (і небезпідставно) найбільш дискусійним фільмом 2022 року, отримавши звинувачення в однобокості, експлуатації, образі пам'яті Мерилін Монро, зайвій відвертості та навіть мейл ґейзі.  Тільки є одне «але»: це досить точна екранізація величезного роману феміністки Джойс Керол Оутс, тому такі звинувачення – постріл у власну ногу.

«Блондинка» руйнує міфи про найзнаменитішу білявку Голлівуду, одночасно показуючи американську кіноіндустрію як справжнісіньке пекло, що позбавляє всякої суб'єктності Мерилін Монро як актрису та жінку.  Зневажена західною критикою та глядачами, ця драма з блискучою акторською роботою Ани де Армас має всі шанси стати по-справжньому культовим фільмом. Зараз ця стрічка, тим не менш, заслуговує на пильну увагу, бо на фоні типових голлівудських байопіків «Блондинка» виглядає як справжніській фільм-подія, який дуже важко викинути з голови.

Носоріг / Rhino, реж. Олег Сенцов

Символічно, що останнім українським фільмом у прокаті до великої війни стала кримінальна драма «Носоріг» режисера Олега Сенцова.  Розглядаючи цей місцями неприємний і вкрай жорстокий фільм з позиції деколонізації зараз, коли і режисер, і головний актор воюють на фронті під час повномасштабної війни росії проти України, приходить розуміння, що «Носоріг» став поки що найвичерпнішим коментарем сучасного українського кіно до дев'яностих років.  

Через призму повчально сумної історії (навіть занадто) кримінального авторитета на прізвисько Носоріг, переконливо зіграного Сергієм Філімоновим, фільм Сенцова знаходить усі ключові точки дотику з українськими дев'яностими й тим, як їх треба рефлексувати зараз.  Все виявляється гранично просто, чесно та безкомпромісно.  Жодної поезії, зайвої лірики або хоча б прагнення побачити той час крізь рожеві окуляри ілюзій, які, наприклад, мали місце у драмі Ірини Цілик «Я і Фелікс».  І, безперечно, головний герой фільму Сенцова уособлює то дивне, дике та драматичне десятиліття, проте жодної туги за ним режисер не відчуває, барвисто малюючи не стільки зліт, скільки падіння свого недолугого героя. Падіння навіть не у прірву, а у саме пекло, створене ним самим. 

Злочини майбутнього / Crimes of the Future, реж. Девід Кроненберг

Камбек батька-засновника боді-хорору Девіда Кроненберга з трилером «Злочини майбутнього» вийшов не те щоб занадто гучним, але, безумовно, важливим.  В'язкий, збочений і безкомпромісний, новий фільм Кроненберга (що має ту ж саму назву що і середньометражна стрічка режисера 1970 року) є в першу чергу коментарем як до сучасного мистецтва, що іноді безглуздо експлуатує тілесність, так і в цілому до соціального сприйняття тіла в сучасному світі.  Звісно, «Злочини майбутнього» це не тільки трансгресивна атракція. Кроненберг дає можливість відкрити нові акторські грані для Крістен Стюарт та Леа Сейду.

Безперечно, Кроненбергу легко дорікнути самоповторами (бо «Злочини майбутнього» можуть нагадати водночас «Екзистенцію» та «Автокатастрофу»), проте навіть вони виглядають виграшно за рахунок таланту режисера створити жах буквально з нічого і потім вести глядача в темні глибини несвідомого.

Усмішка / Smile, реж. Паркер Фінн

2022 рік виявився багатим на найрізноманітніші фільми жахів, але найкасовішим і найнесподіванішим став дебют режисера Паркера Фінна. Його «Усмішка», втім, намагається примирити канони класичних хорорів із сучасною оптикою жанру. 

«Усмішка» - історія про демона, який змушує людей мальовничо вбивати себе - начебто і гранично прямолінійна, але водночас сповнена найрізноманітніших, часом абсолютно іронічних, моментів, які не дають змоги сприймати роботу Паркера Фінна як суто другосортний зразок жанру. Іноді здається, що Фінн, чий фільм виріс із короткометражки «Лора не спала», пересаджує на американський ґрунт мотиви великого німецького андеграундного хоррора «Король смерті» Йорга Буттгерайта, де теж смерть була позбавленням від нестерпних мук життя для натовпу безіменних та безідейних героїв. Часом здається, що Паркер Фінн знущається, і «Усмішка» це така собі іронія над досить тупуватим мілленіальним буттям привілейованих білих. 

Але часто це ще й вельми ефектний фільм жахів, де страх концентрується в буденності людського існування і її ж тотальній безглуздості.

Денис Кондюк

Банші Інішерина / The Banshees of Inisherin, реж. Мартін Макдона

Як і очікувалось «Банші Інішерина» виявились багатогранною драмою-притчею. Фільм є довершеним витвором кінематографії, бо ж майже всі мізансцени та кадри тут грають певну додаткову роль, оповідають візуальні історії – що й має робити справжній кінематограф.

І, звичайно, вражає акторська майстерність та ідеальний дует Глісона та Фарелла. Але, найголовніше - це історія про зміни та горювання. МакДона ідеально спіймав момент риторичного виклику аудиторії, котра переживала кілька років соціального відчуження і напруження, то ж громадянська війна, що йде по за кадром основної історії, там не є випадковою. Це історія про страх змін, про намагання зберігати свій «звичний світ» там де його вже немає. Це також історія про біль від близькості та про дар свободи.

Найбільш цінне в цій стрічці те, що глядачу залишається багато простору для інтерпретацій та співчуття. Макдона, поміж іншим, запрошує оплакувати світ, що ми втрачаємо, минуле, якого вже немає, друзів, яких ми залишили. Тим самим він перетворює перегляд не просто на візуальну розповідь, а на феномен досвіду, що потребує додаткової рефлексії та вписування в нашу персональну реальність.  

Все завжди і водночас / Everything everywhere all at once, реж. Ден Кван, Деніел Шайнерт

Мультивсесвіт Марвелу розростається і частково сам поглинає свій успіх своєю мегаломанією та намаганням догодити фанатам. На фоні цього процесу, іронічна і камерна антигеройська трагікомедія «Все завжди і водночас», в руках продюсерів братів Руссо, показала і здатність розповідати небанальні історії і досить притомні спецефекти та монтаж. Взагалі, основна якість цього фільму - тонке балансування між формою та змістом, іронією та серйозністю. І це надиво вдалий баланс.

Окрім того, режисери не «плоско»  іронізують над темами проблем у сім’ї та соціальної інтеграції (на відміну від шоураніерів «Жінки-Галк») і розвивають її нетривіально, хоч і досить просто. Поміж іншим, фільм знову запустив іронізування на образи Кубрика (трейлер «Барбі» це підтверджує) та показав приклад естетизації не лише заради естетизації. До того ж, це просто добра, майже консервативна історія про сім’ю та вибудовування порозуміння між людьми, що близько і доступно майже всім.

Валерій Ковтун

Алея жаху / Nightmare Alley, реж. Гільєрмо дель Торо

Один з найбільш незаслужених касових провалів минулого року. Гільєрмо Дель Торо зняв перший в своїй кар’єрі фільм без елементів фантастики чи містики, причому присвячений він історії медіума-шарлатана, що досить іронічно.

Мексиканський маестро зняв нуарний трилер-ремейк за всіма канонами жанру. Тут є дуже вдало переданий антураж США напередодні початку Другої світової війни – втім ще «Форма води» показала, що Дель Торо вміє красиво відтворювати на екрані американську минувшину. Не менш уміло реалізована похмура атмосфера і обов’язкові атрибути жанру на кшталт femme fatale – за неї тут відповідає неперевершена Кейт Бланшетт.

Однак в першу чергу – це дуже добре поставлена і зіграна чудовими акторами психологічна майже притча про те, як людину може розчавити непереборна зажерливість і надмірні амбіції, що робить її особливо актуальною зараз. Причому знято все без тіні моралізаторства – просто правдива реалістична історія антигероя.

Здобич / Prey, реж. Ден Трахтенберг

Цьогорічний переможець у номінації «Дарма я не додав цей фільм в список очікуваного». Стрічка викликала величезний скепсис ще на рівні анонсу. Це приквел та ще й дівчиною з племені команчів в протагоністах. Це все сильно віддавало спробою ще трохи пограти на ностальгії фанатів по франшизі, а її саму підігнати під шаблони і очікування SJW-активістів та політбюро в Twitter. 

Проте у Дена Трахтенберга вдалось відновити добре ім'я всесвіту «Хижаків» після вбогого ребуту 2018 року. Стрічка не намагається виїжджати виключно на конячці фансервісу (привіт Хану Соло чи нещодавньому софт ребуту «Мисливців на привидів»): це самостійний фільм, який має всього один референс до класики, причому максимально доречну. 

Багато глядачів жартували, що «Здобич» – це як «Легенда Х’ю Гласса», тільки замість ведмедя іншопланетянин. Однак проблемою всіх фільмів франшизи після оригіналу 1987 було перебування в тіні роботи Джона МакТірнана – цим грішили навіть дуже непогані «Хижаки» 2010 року. Сеттинг американського фронтиру початку 18 століття виглядає свіжим не тільки для франшизи, але й для блокбастерного кіно в принципі. Також цікаво спостерігати, коли хижаку протистоять не солдати, а такі ж самі мисливці. 

Ембер Мідфандер виглядає дуже переконливо в своїй ролі. Так, це чергова бунтарка проти свавілля патріархату, але й не якась феміністична богиня, яка легко затикає за поясів всіх навколишніх чоловіків та інших ворогів. Щоправда, щит персонажа в її випадку дає про себе знати занадто вже часто, проте це добре маскує гарно поставлений екшен. 

Лишається тільки сподіватись, що в Disney будуть рухати франшизу саме в такому напрямку. І так – саме такої репрезентація корінних народів Північної Америки має бути такою, а не як в «Аватарі 2».