Максим Сорокін Back to Danger Zone: як «Топ Ґан: Меверік» з Томом Крузом воскресив класичний бойовик
9 червня в українському прокаті вийшов «Топ Ґан: Меверік» – сиквел культового бойовика 80-х з Томом Крузом. Фільм майже два роки відкладали через COVID-19 (ще пам'ятаєте такий?), бо планували максимально активний прокат саме у кінотеатрах. І це було дуже вдалим рішенням – наразі стрічка зібрала у світі майже $ 750 млн з великими шансами стати найприбутковішим фільмом пост-ковідної епохи. Редакція Flashforward Magazine залишилася в захваті від фільму і розповідає, як на перший погляд, примітивній військовій браваді вдалося стати одним з найкращих фільмів року.
Майже всі кіножанри виникли, розвивались і переживали занепад спираючись на запит суспільства у тій чи іншій емоції. Перенасичення дорогими історичними блокбастерами у Голлівуді 60-х створило американську «нову хвилю». Політичні кризи під час «Холодної війни», які регулярно посували стрілки «годинника Судного дня» до опівночі, генерували запит на екранізації фікшну – від «Зоряних воєн» чи E.T. до класичних хоррор-серій.
З бойовиками ситуація схожа, але є один нюанс. Якщо більшість франшиз чи жанрів виникали з легкої руки вільного ринку, то накачані екшеном опуси про військових, які рятують світ, красивих жінок чи країну (необхідне підкреслити) нерідко підтримувались урядом США. Ні, це не значить, що «державна людина від держави» приносила продюсеру чи режисеру повну валізу банкнот, за яку у фільмі американці мали перемогти всіх. Вони надавали техніку і консультантів для більш-менш достовірної картинки на екрані. Ця картинка, у свою чергу, мала захоплювати і ставати прикладом, який глядачу хочеться повторити на військовій службі.
І якщо складні драматичні історії на зразок «Рембо: Перша кров» були скоріше антивоєнним маніфестом, то «Суцільнометалева оболонка» Стенлі Кубрика вважається одним з найефективніших рекрутинг-інструментів корпусу Морської піхоти США – майже таким самим, як Top Gun.
Так, оригінальний «Топ Ґан» більш відомий в Україні за локалізацією «Найкращий стрілець», яка, у свою чергу, є перекладом російського «Лучший стрелок» – бо ж не можуть у Росії у нормальні локалізації 1986 року теж був «держзамовленням» – і у США нерідко казали, що фільм викликав «справжній бум нових рекрутів». Після перемоги у Холодній війні буде «Врятувати рядового Райана» від Спілберга, Black Hawk Down Рідлі Скотта, Jarhead Сема Мендеса і навіть Jeneration Kill Девіда Саймона. Але саме стрічка Тоні Скотта зробила це одною з перших.
Фільм працював за ідеальною формулою літнього блокбастера: харизматичний головний герой, дух суперництва серед друзів, ворог, якого треба перемогти і кохання, яке переможець точно завоює. Все це було приправлено потужними на той час екшен-сценами з літаками та грамотним саундтреком. І все це спрацювало: при бюджеті $15 млн фільм заробив $357 млн і на десятиліття визначив не тільки кар’єру Тома Круза, а й те, як треба будувати успішне кіно про військових.
І коли майже 19 років потому постало питання робити сиквел, все вказувало на те, що це буде чергова «зустріч випускників»: з фансервісом для фанатів оригіналу, переробленими сценарними кліше і новим поколінням, яке постійно домінує над ветеранами простим фактом свого існування. Але ні, «Топ Ґан: Меверік» надзвичайно рідкісний тип сиквелу оригінального фільму 80-х. Він не просто не гірше оригіналу – він краще.
На відміну від інших несподіваних продовжень класичних хітів, новий «Топ Ґан» не виглядає як чергова лінива спроба зробити франшизу на культовому імені. Можливо, це найбільш особистий блокбастер з тих, що ми бачили, буквальний екшен-бенефіс Тома Круза. Саме він вирішив знімати всі сцени польотів на справжніх літаках майже без використання CGI і явно відповідав за більшість культових референсів на оригінал – від пісні Danger Zone Кенні Логгінса до покадрового копіювання експозиції та мега-зворушливого камео Вела Кілмера, що втратив голос через рак горла.
Але це кіно йде далі: на відміну від оригіналу, де повітряні трюки були очевидним атракціоном, у «Меверіку» вони майстерно вписані в сюжет та є функціональною частиною фільму. Зйомка реальних літаків створює ефект присутності, який допомагає бачити не просто авіашоу, а відчувати частину перевантажень і адреналіну разом з пілотом у кабіні.
Звісно, все це ніколи б не спрацювало, якби «Топ Ґан: Меверік» вийшов на стрімінгу. Як і «Дюна» Дені Вільньова, це фільм створений для великого IMAX-екрана, адже його колосальна емоційна дія безпосередньо пов'язана з розмірами полотна, можливостями аудіо, а найголовніше – з неможливістю натиснути на паузу. Тоді і тільки тоді у глядача з кліповим мисленням повертається чітке розуміння, що на паузу тиснути не хочеться.
Перед нами літній блокбастер, яких, здається, майже не роблять. «Надто мілітаристський, надто маскулінний, надто масштабний для часів гегемонії Netflix» – щось таке писати ліволіберальні американські кінокритики. Проте зараз, коли Росія веде відкриту війну з Україною, важко уявити найбільш зручний момент для мілітаристського бойовика про американських пілотів, які хвацько перемагають ворогів на російських МіГах та відпадно виглядають без сорочки на океанському узбережжі.
Так, це вимираючий вигляд великого яскравого фільму з гетеронормативним протагоністом, який пілотує літак, завойовує серце красуні і завжди перемагає. Але за всією мачистською бравадою «Меверік» показує особисту драму та конфлікт. Не банальне протистояння поколінь (він тут теж є, але дуже акуратний), а конфлікт минулого майбутнього. Чи можуть дрони або спецефекти замінити людину у кабіні пілота чи на знімальному майданчику? І поки більшість намагаються переконати нас, що майбутнє невідворотне – що старі сюжети не працюють, а класика стала анахронізмом – Том Круз вперто доводить, що це не так. І, як і герої своїх фільмів, перемагає.
У фільмі все зроблено за канонами літніх блокбастерів кінця 80-х: схожий саундтрек, аналогічна корекція кольору та повна відсутність постмодерністських елементів у оповіданні. І в поєднанні з технічним перфекціонізмом це працює на генерацію ностальгії так само сильно, як і перший сезон Stranger Things. Але якщо серіал братів Даффер саме відтворює атмосферу «теплих лампових 80-х» через енциклопедичні референси, «Топ Ґан: Меверік» виглядає наче втрачений другий акт, знятий у часи оригінальності, свободи та сили, не обтяженої суспільно-політичною кон'юнктурою. І, чорт забирай, як же це чудово.
Саме це тонке відчуття контексту, яке так грамотно культивує «Меверік», не просто змушує людей від 30 і більше пускати скупу сльозу за «старими-добрими деньками». Це фільм-сповідь актора, який одночасно проводжає величну епоху – але при цьому може у будь-який момент воскресити її. Not even breaking a sweat.
