Максим Сорокін Фольклорний шок: «Вікінг» Роберта Еґґерса як автентична екранізація історії
В середині травня відбувся цифровий реліз фільму «Вікінг» Роберта Еґґерса. Третя повнометражна картина творця «інтелектуального арт-хоррору» не схожа не камерні «Відьму» і «Маяк», але це зовсім не той історичний екшен, до якого звик масовий глядач. Редакція Flashforward Magazine подивилася фільм і розповідає, чому візуально багате, автентичне і навмисно затягнуте кіно є саме тим, чого потребував історичний жанр. Заради цього ми заглибилися у саги та розібралися у системі образів стрічки.
Джерела стилю
Останні роки сучасний хоррор переживає розквіт у суміжних жанрах. З одного боку, існує комерційно успішний, але позбавлений художньої цінності всесвіт «Закляття» Джеймса Вана. З іншого – останні роки пов'язані жанри з сильним авторським баченням не тільки поповнюються новими фільмами, а й стають головними подіями фестивалів чи мережевого прокату. Перемога «Титану» Джулії Дюкорно на минулому Каннському кінофестивалі, можливо, спонукала Його Величність Девіда Кроненберга повернутися до боді-хоррору зі «Злочинами майбутнього» – адже «Титан» був дуже вторинною калькою його культової «Автокатастрофи». А популярність Midsommar Арі Астера і нещодавній The Lamb Вальдімара Йоханнссона серед номінантів на Оскар вивели фолк-хоррор з глибокої ніші.
І саме у фолк-хоррорі свого часу дебютував Роберт Еґґерс. Його малобюджетний, але дуже атмосферний фільм VVitch не тільки створив запит на «art-based folktale», а й був комерційно успішним: при бюджеті у $4 млн фільм заробив понад $40 млн. Можливо, це не результат «Відьми з Блер», але коли арт-кіно без шок-контенту з дуже неквапливим темпом формує свою аудиторію, це можна назвати справжнім успіхом.
Знімаючи «Маяк», Еґґерс ще більше заглибився в естетизацію свого авторського бачення на стику фольклору та сюрреалізму – але вже з технічного боку. Другий хоррор режисера був фільмований на 35-мм чорно-білу кіноплівку з використанням дуже рідкісного співвідношення сторін 1.19:1 та об’єктивів Bausch & Lomb Baltar 1930-1940-х років. Все це дозволило максимально насичено передати на екрані головний каталізатор безумства головних героїв – замкнутий простір маяка.
«Маяк» теж став успішним, і це зробило Еґґерсу майже унікальну репутацію у кіносвіті: безкомпромісного творця, який точно знає, що сам хоче показати на екрані та не дуже цікавиться тим, що зазвичай хочуть бачити інші. Прихильників його фільмів не дуже багато, але достатньо для того, щоб вивести концептуальне кіно з невеликим бюджетом у стабільний плюс».
«Вікінг» ми не будемо перекладати назву фільму як «Варяг», повторюючи наратив російської локалізації, а слово «сіверянин» не є відповідником через назву племені, яке проживало на півночі України – не менш безкомпромісне кіно, але у якому камерний формат поступився масштабному історичному епіку. Бюджет його нового фільму збільшився у 15 разів, але це все таке ж естетизоване полотно, на якому містика до останнього схожа на плід уяви головного героя, персонажі спілкуються древніми мовами, а голлівудський екшен спокійно сусідує з майже театральними монологами та язичницькими ритуалами.
Референси
Найперше, що спадає на думку – що ім’я Амлет ви вже десь чули. І це нормально, бо «Гамлет» Шекспіра заснований на легенді про шлях помсти скандинавського принца, яка була описана у 16-томній хроніці Саксона Граматика «Діяння данів» XIII ст. Але якщо Шекспір змінював персонажів та наділяв героїв саг рисами та рефлексією епохи Ренесансу, то «Вікінг» вирішив залишити все майже без змін.
Над сценарієм фільму працювали сам Еґґерс та ісландський письменник Сйон – головний сонґрайтер Бйорк. Це багато у чому пояснює, чому сюжет фільму навмисно не допускає спрощень і не збирається щадити глядача. Навіть навпаки – детальність експозиції і другорядних сцен у поєднанні з демонстративною архаїчністю мови створює по-справжньому гіпнотичне враження. The Northman важко дивитися, але при цьому неможливо зупинитися – та й не дуже хочеться, настільки незвичайним виявляється такий підхід до створення майже блокбастерного історичного екшену.
Кінематографічні референси фільму не менш цікаві. По-перше, це «Конан-варвар» 1982 року – одне з найбільш знакових фентезі тих часів, про вплив якого каже сам Еґґерс у багатьох інтерв’ю. Візуальні складові сюжету та композиція деяких сцен майже повністю відтворюють сцени з «Конана» – але замінюють фентезі-кітч на холодний історичний мінімалізм та реалістичне ультранасилля.
Робота режисера по глибокому зануренню глядача у літературний світ раннього Середньовіччя без поп-культурних спекуляцій – не щось нове. Все це минулого року вже робив «Зелений Лицар» Девіда Лоурі.
Але схожість змісту та переосмислення історії, яка стала міфом, контрастує у Еґґерса за формою цього процесу. Те, що «Зелений лицар» робив у ліричній, майже пацифістській формі, «Вікінг» робить зі справжньою пульсуючою агресією на межі з бед тріпом. Перед нами естетико-культурний ерзац 100% маскулінного бойовика – з вбивствами, випущеними кишками, помстою і метою, яка виправдовує всі засоби.
Еґґерс не намагається читати мораль, засуджувати героя чи виховувати глядача м’якою інтеграцією расового дайверсіті у кадрі. Принц Амлет не буде роздиратися муками совісті від самої думки про вбивство. Якщо ти вікінг, і хтось вбиває твого батька, то ти маєш помститися. Жодних запитань. Жодних вагань. Жодних сумнівів. І жодного спокою – доки ще тепле серце кривдника не буде у твоїх руках.
Ось ця насичена адреналіном агресія і створює ту пульсуючу динаміку на межі особистого апокаліпсису, яка тримає глядача біля екрану, хоча сам темп фільму показово неквапливий. Завдяки цьому фільм можна назвати чимось середнім між Mad Max: Fury Road Джорджа Міллера та Apocalypto Мела Гібсона. Всі три фільми об’єднує апокаліптичний сюжет, занурення у деталі побуту та мислення людей конкретного часу та місця. Ці ж три фільми мають просту, майже примітивну історію, але чіпляють саме красою виконання, глибиною занурення, ритмом адреналінових перепадів та досконалим розумінням акторами своїх персонажів
Автентичність
Окрім «нещадності» до глядача у питанні викладення подій саг, «Вікінг» не романтизує давніх скандинавів, як це робили багато фільмів та серіалів. Рабів, які не можуть пережити зиму, чекає смерть. Ті ж хто був потрібним, позаздрять мертвим, бо першим судилося жалюгідне існування без можливості втечі чи свободи.
Перед нами автентичний портрет скандинавської культури. Грабунки, насильство, підпали показані без прикрас та без експлуатації – довгими планами, що фіксують картину, яка є частиною їхніх буднів.
Гіперреалістичне насильство поєднується із психоделічними кітчевими спецефектами та позбавляє необхідності роз’яснювати дух того часу – це зробить візуальна образність і яскраві другорядні сцени побуту. Але глядач повинен сам зрозуміти, чому, наприклад, для похорону так важливо мати серце покійного, чому принц лакає зі блюдця як собака, а також навіщо дотримуватися священних правил поєдинку.
Ці епізоди, які супроводжують «основний квест» принца Амлета, – наприклад, візит до шамана, поєдинок з драугром чи банальна панщина у якості раба – вгризаються у пам’ять набагато сильніше, аніж проста історія помсти. Бо саме заради них Еґґерс у і робив це фільм – автентичність набагато важливіша за лінійність.
У цьому світі гуманність та любов не може клішейно творити історію протагоніста-чоловіка – бо цих понять майже не існує у дохристиянському світі. Зате існують бажання підкорення і помсти – навіть ціною власного життя. Помста має бути довгою, кропіткою і безжальною – на грані психологічної війни та катування.
У цьому ж світі жінки не є покірними виконавицями чоловічої волі. Вони могутні, мають свою волю і набагато краще розуміють все, що керує їхнім світом – включно з богами. Останні ж не диктують свою волю чи вимагають у людей душу. Вони хитрі, жорстокі і завжди справедливі, залишаючи рішення за людиною. І цим «Вікінг» є, можливо, найкращою історію про скандинавську культуру, яку ми бачили у кіно за останнє десятиліття.
Ритуали
Автентичність сакрального і профанного досягається не тільки образами, а й діями – ритуалами, які є чи не головною частиною давньоскандинавських саг. По суті, все їхнє життя – це ритуал довжиною в життя.
Еґґерс провів багато часу не тільки за першоджерелами, а й консультувався з археологами, істориками й навіть неоязичниками. Важливими вийшли наступні ритуали:
- Танок берсерків – це ритуал воїнів, який виконується перед штурмом острогу в Київській Русі. Ритуал як такий може бути зображений відповідно до декількох джерел: опису міфічного берсерка Старкада з «Діянь данів» Саксона Граматика, уривку саги Торбйорна Хорнклові про перемогу Харальда Прекрасноволосого, уривків з робіт скальда Сноррі Стурлусона («Молодша Едда», «Земне коло»), а також візантійської «Книги церемонії» за авторством імператора Костянтина VII Багрянородного. Про ведмежі шкури писали не всі, а ось про покусування щитів та хаотичну жорстокість – майже все.
- Кнаттлейкр – це ісландська «гра з м'ячем і ціпком», один із варіантів хокею на траві. З нею пов'язана одна з найяскравіших бойових сцен фільму. Уривчасті відомості про цю гру можна знайти у наступних сагах: «про Ґреттіс» (глава 15), «про Ґіслу» (глави 15 та 18), «про Еґілса» (глава 40), «про Ейрбігг’я» (глава 43) та «про Вапнфіренінґа» (глава 4). Всі вони свідчать про її крайню жорстокість — деякі джерела припускали, що справжньою метою було не довести м'яч до противника, а залишитися останнім, хто може стояти.
- Хольмґанґ – це смертельна ранньосередньовічна дуель, яка фігурує у більшості саг, включно з сагою про Рагнара Лодброка. Вона мала суворий етикет та законодавчу основу і неявка на неї означала програш у справі. Багато хто використовував хольмґанґ як форму легального пограбування. Саме тому в Ісландії на початок ІІ тисячоліття цей ритуал було скасовано. Саме хольмґанґом і завершується фільм.
«Вікінг» однозначно став одним з найкращих фільмів цього року. Але саме тонкий баланс між голлівудським екшеном та містичним ритуалом, міфологічним епосом та псевдоісторичною заміткою, робить його чимось більшим. Еґґерсу вдалося створити щось нове для історичного кіно. Воно не переконує у своїй історичності, а робить фольклорний шок, досконало відтворюючи персональні відчуття людини того часу. Як це – сидіти біля вогню і слухати саги про богів та героїв тисячу років тому.
