Галактика може спати спокійно: рецензія на "Вартові Галактики 2"

Здавалося, що Ґрут милішим стати вже не зможе, але пощади не ждіть.

Серед великих голівудських кінокомпаній останнім часом стало модно наймати для великих дорогих проектів маловідомих режисерів з незалежним баченням тільки для того, щоб у більшості випадків зрештою перемонтувати відзнятий матеріал, позбавивши його того самого бачення. На щастя, і перших, і других "Вартових" ця доля оминула. "Вартові Галактики" - це перш за все фільми Джеймса Ґанна, веселі, дивні, трохи дурнуваті, напхані відсилками на маскульт та сповнені ностальгією за 70-ми.

Перші "Гардіанси" були дуже ризиковою справою. Багатобюджетний фільм про супергероїв, колись відомих лише найзатятішим ґікам, не тільки не провалився у прокаті, але заробив більше ніж 700 мільйонів доларів у бокс-офісі, а головне - любов критиків і глядачів завдяки веселим пригодам команди чарівних антигероїв та ностальгійному саундтреку. Після такого успіху продовження було неминучим.

Сюжет фільму весело, красиво і під бадьорий саундтрек стартує невдовзі після подій першої частини. Зоряний Лицар (Кріс Пратт, "Парки та зони відпочинку"), Ґамора (Зої Салдана "Стар Трек"), єнот Ракета (Бредлі Купер, "Похмілля") , Дрекс (Дейв Батіста, рестлер, для якого перший фільм став успішним дебютом) та неповторний малюк-Ґрут (озвучений Віном Дізелем, "Форсаж") тепер працюють космічними супергероями за наймом. Захисники Галактики швидко втрапляють у халепу, коли Ракета переходить дорогу цілій планеті схиблених на генофонді перфекціоністів, поцупивши в них дещо цінне.

Від переслідування їх рятує таємничий тип на ім'я Еґо (Курт Рассел, "Втеча з Нью-Йорку"), який заявляє, що він - давно загублений татко Пітера Квіла.
У сиквелі дуже багато чого відбувається: за нашими героями ганяються золоті космічні нацисти, синьошкірий космічний пірат Йонду (Майкл Рукер "The Walking Dead") проходить через особисту кризу, Дрекс заводить дружбу з жінкою-богомолом (Пом Клементьефф, "Олдбой) , а тут ще й справи сімейні - сестра Гамори Небула (Карен Ґіллан, "Доктор Хто") планує помсту, доки Зоряний Лицар воз'єднується з батьком. Фільм страждає від браку фокусу, а тому несеться на гіпершвидкості повз, імовірно, забагато підсюжетів, подекуди збиваючись з курсу.

Брак зосередженості окупається глибшим розвитком другорядних персонажів. З заднього плану на світло виходять стосунки Ґамори з сестрою, які вже другий фільм підряд намагаються повбивати одна одну. Зої Салдана та Карен Гіллан переконливо зображають love-hate стосунки між своїми персонажами. Йонда у сиквелі отримав навдивовижу зворушливий і добре вплетений в фірмову тему сім'ї підсюжет. Колишньому босу і наставнику Пітера Квіла переживаєш чи не найбільше з усіх персонажів, крім, само собою, Ґрута. Не хвилюйтеся, під 3D окулярами ніхто не помітить вашу скупу сльозу. Також, цього разу режисер виділив більшу роль у сюжеті своєму брату Шону Ганну, який грає помічника Йонди Краґліна. А ви думали, куміство лише у Верховній Раді буває?

Хоча Ґрут з минулого фільму значно зменшився у розмірах, як персонаж він виріс. Маленький ент у сиквелі набагато більше задіяний у сюжеті та показує більше характеру. Усього трьома словами він каже більше, ніж деякі персонажі за весь фільм. А ще він неймовірно, просто до небезпечного для здоров'я рівня, мілашний. Згадайте усі наймиліші відео про котиків і цуциків, які ви бачили на YouTube, а тоді помножте це на сто єдинорогів, і те, що вийде, все одно навіть близько не лежатиме до чарівного маленького пагінця з великими очима.

Друга частина - дуже віддалена від основної кінофраншизи і це йде їй на користь. Навіть трохи дивно дивитися фільм Marvel без обов'язкових камео Тоні Старка. У "Вартових Галактики 2" майже немає рандомних натяків на сюжети наступних фільмів серії та обіцянок фінального баттлу з Таносом. Крім, звісно, сцен після титрів, які там, звісно є, тому, як завжди, не поспішайте тікати з зали. Ну, а щоб не нудьгувати між 5 сценами (так, їх там аж 5), уважно дивіться і самі титри, там на уважного глядача чекає кілька цікавих пасхалок. Крім того, відсилки є і в самому фільмі, укупі з парою ностальгічних несподівних камео.

Ну, і звісно музика. Які ж "Вартові Галактики" без прекрасного саундтреку 70-х? Сем Кук, Electric Light Orchestra та Джордж Гаррісон, The Chain від Fleetwood Mac використали аж двічі, так добре вона пасує темі сімейних розборок. Джеймс Ґанн уміє підбирати пісні які просто світяться неоновими барвами 70-х, але при цьому підходять настрою сцени.

Єдине, що дуже сильно просідає у сіквелі в порівнянні з першим фільмом - це відчуття злагодженості команди. Як і в першій частині, герої увесь час сваряться та гризуться між собою, щоб зрештою помиритися, от тільки цього разу якось геть непереконливо. Коли у фінальному акті настає час улюбленої теми кіно-всесвіту Марвел "Ми ж сім'я", це все починає більше нагадувати "Форсаж" у Космосі, ніж "Вартових Галактики". Наш головний редактор мав написати рецензію на перший, але зліг з важким нападом цитування пацанських пабліків "Вконтакті". Може допише колись.

"Вартові Галактики 2" - надзвичайно веселий та яскравий атракціон з крутим екшеном і легкими жартами, хіба що трохи менш вигадливий за свого попередника. Джеймс Ґанн зумів упіймати хвилю популярності кульутри минулого століття серед покоління Z і перетворити свою пристрасть до експлуатаційної фантастики 70-х і ретро-музики на один найприбутковіших фільмів "Марвел". Саме тому час від часу виникає відчуття, що фільм занадто сильно старається відтворити магію першої частини, але тоді на екрані з'являється маленький Ґрут, і серце навіть найсуворішого критика тане від наймилішої гілочки в усій Галактиці. Я не знаю, чи повторять другі "Вартові" касовий успіх свого попередника, та навіть, якщо фільм раптом провалиться у прокаті, Марвел відіб'є його бюджет тільки на одних плюшевих Ґрутах.

• Поділитися
• Надіслати
• Пошейрити
• Твітнути