Максим Сорокін П'ять причин подивитися «Здобич» – приквел «Хижака, який дійсно працює як оригінал
5 серпня на стрімінгу Hulu вийшов фільм «Здобич», який розповідає, як представник раси Яутжа справжня назва раси Хижаків прибув на полювання на рівнини Північної Америки і що з цього вийшло (спойлер: нічого доброго для нього). Стрічка Девіда Трахтенберга виявилася справжнім андердогом: всі чекали ще одну треш-доїльню колись відомої франшизи, а отримали грамотно побудований та візуально естетизований трилер, який повністю зрозумів, як працювало оригінальне кіно з Арнольдом Шварценеггером. Редакція Flashforward Magazine подивилася фільм і знайшла цілих п’ять причин, чому бойовик категорії В став однією з найважливіших прем’єр літа.
Це приквел, а не замаскований під нього рімейк
Читаючи синопсис «Здобичі», можна легко подумати, що на глядача чекає типовий для останніх років перезапуск франшизи з додаванням медіа-картинки «Політбюро Твіттеру». Рецепт такого рімейку досить простий:
- Беремо структуру сюжету оригінального фільму – вона ж буде глобальним референсом на оригінал
- Замінюємо головного героя (або декількох) на жіночих персонажів
- Додаємо конфлікт всередині оточення героїні, яка тисне на неї гетеронормативністю чи іншими традиційними цінностями
- Замінюємо логіку розвитку персонажа оригінального фільму/серіалу на «роялі в кущах» або ж робимо з героїні Мері-С’ю.
- Додаємо декілька не завжди логічних, але дуже очевидних референсів на оригінал для фанбази
- Отриманий продукт прикрашаємо відгуками лояльних прихильників і випускаємо у прокат.
Звучить як будь-який фансервісний фільм останніх трьох років, правда? І опис «Здобичі» як історії про сильну і вольову дівчину Нару з племені Команчів, яка бореться не тільки з Яутжа, а ще й з шовінізмом всередині племені, викликає лише бажання пропустити його.
І тут важливо не піддатися цьому бажанню, а все ж подивитися. Так, «Здобич» рясніє феміністичними диспозиціями – і саме завдяки їм Ден Трахтенберг отримав гроші на цей проект. Однак, на відміну від більшості сценаристів Netflix, вони разом з Патріком Ейсоном органічно вплели ці диспозиції у сюжет. Нару дійсно вступає у відкриту конфронтацію з чоловіками – але не перемагає, бо фізично слабкіша. А ось полювати і виживати їй допомагає розум, а не сила: героїня спирається не на грубу силу, а на швидкість, спритність, імпровізовану зброю і знання місцевості.
Маскування, акуратне полювання та винахідливістю – саме такий підхід дозволив Алану «Датчу» Шеферу герой Арнольда Шварцегеннера у першому «Хижаку» перемогти інопланетного мисливця. Те ж саме робить і Нару, але при цьому у центрі залишається не фансервіс заради фансервісу, а своя історія, яка спирається на оригінал
Правильні референси
«Здобич» не фокусується на покадровому цитуванні сцен з фільму 1987 року – як мінімум тому, що замість джунглів ми маємо локації Великих Рівнин Північної Америки. Замість цього фільм акуратно розкидує пасхалки для фанатів перших двох фільмів. Це, наприклад, пістолет Raphael Adolini 1715, який у другій частині отримав герой Дені Гловера чи не зовсім доцільна фраза «If it bleeds, we can kill it».
Проте набагато більш цікавими є референси на фільми, якими надихався сам режисер. Prey має трохи від «Скаженого Макса», але набагато більше – від The Revenant Алехандро Гонсалеса Іньярріту, який справедливо вважають одним з найголовніших фільмів про виживання за останні два десятиліття.
Як і в роботі Іньярріту, «Здобич» зосереджується на природі як дійовій особі, а не просто фоні для екшену. Звісно, оператору Джеффу Куттлеру важко тягатися з тричі оскароносним Еммануелем Любецкі, але все ж кадр у «Здобичі» поставлено майстерно, а фронтир Північної Америки одразу занурює в атмосферу.
Інший споріднюючий референс – ультражорстокі французькі траппери, які фігурують в обох стрічках і говорять виключно французькою без перекладу. Цими сценами фільм Трахтенберга озвучує банальний, але зрозумілий пассаж «люди – найстрашніші монстри», але виносить його на рівень порівняння з інопланетним мисливцем. Так, він відриває хребти і сушить черепи за допомогою кислоти. Але він поважає своїх жертв, а не займається бракон’єрством!
Розуміння лору «Хижака»
Завдяки основним фільмам про Чужих, а потім і приквелам Рідлі Скотта ми добре знаємо історію походження ксеноморфів – іноді навіть у деталях, які нам не були потрібні. Яутжа, навпаки, рідко отримував нормальну origin story, а більшість намагань розкрити культуру цієї раси краще б забути, як страшний сон.
«Здобич» розповідає про Хижака більше, ніж всі інші фільми (окрім перших двох): він обробляє рани, збирає трофеї, використовує канонічні девайси. Але найголовніше те, що фільм розуміє головну ідею цього персонажа – дослідження харчового ланцюга і правил домінації у ньому, де жертва може стати мисливцем і навпаки.
Цей сюжетний концепт отримує рекурсивний характер: спочатку індіанці-мисливці вважають, що домінують над фауною, після цього змія нападає на щура, поки сама на стає здобиччю Яутжі. Можливо, у фільмі ці моменти показані надто примітивно – але від блокбастера з бюджетом і форматом «бешки» очікуєш набагато меншого.
Бойова хореографія
Атмосфера полювання, примітивне насилля і гарна постановка R-rated бойових сцен – саме те, що має бути на висоті у класичному бойовику. І «Здобич» не підводить: фільм за $50 млн, знятий без масштабних піротехнічних сцен, виглядає набагато живішим та динамічнішим за 200-мільйонну «Сіру людину» братів Руссо, яка нещодавно вийшла на Netflix.
І тут немає ніякого секрету: як і в першому «Джоні Уїку», правильно використана реалістичність дарує набагато більше динаміки, аніж 1000 і 1 вибух в дусі школи спецефектів імені Майкла Бея. Чому так? Бо реалістичність може викликати реальні емоції і змусити відчути себе на місці героїні.
Це весело і ні до чого не зобов'язує
«Здобич» - зовсім не шедевр зі своїми сценарними пробілами і помилками. Проте це вельми винахідливий атракціон, який розширює всесвіт «Хижака» і при цьому нічого у ньому не змінюючи. За цією ж схемою – тільки набагато масштабнішою і майстернішою – побудований «Топ Ган: Меверік». І саме це робить Prey одним з найкращих розважальних фільмів цього року.
