Відьма, яку звали Ванда: за і проти фільму «Доктор Стрендж у мультивсесвіті божевілля»

9  червня до українського прокату дістався новий  кінокомікс Marvel Studios «Доктор Стрендж у мультивсесвіті божевілля». Окрім харизми Бенедикта Камбербетча, фільм «продавав» факт наявності Сема Реймі в кріслі режисера. Маестро заклав підвалини сучасного супергеройського блокбастеру з першим «Людиною-павуком» і нічого не знімав в цьому жанрі з часів «Ворога у відображенні». Додатково інтригували заяви, що Multiverse of Madness стане першим хоррором кіновсесвіту Marvel. Останнє, на жаль, виявилось маркетинговим пшиком, не в останню чергу через масштабні перезймоки.

Фільм розділив редакцію Flashforward Magazine на тих, кто вважає фільм достойним і тих, для кого це кіно стало провалом і подальшим перетворенням Стівена Стренджа на клоуна. Саме тому ми оглядаємо фільм у форматі «за і проти».

За: Антагоніст з мотивацією

Валерій: Поганці були ахіллесовою п’ятою кінокоміксів Marvel ледь чи не з самого початку франшизи. В переважній більшості вони виходять максимально картонними і вивітрюються з пам’яті разом із закінченням фінальних титрів. Причому справу не рятує навіть запрошення харизматичних виконавців на кшталт Курта Рассела, Кейт Бланшетт чи Мадса Міккельсена.

В новому «Докторі» з цим краще: у Багряної відьми добре прописана мотивація, а сама вона радше виступає трагічним персонажем, здатним викликати емпатію глядача. Звісно, тут у героїні Елізабет Олсен є очевидна фора у вигляді декількох фільмів та сольного серіалу, але, наприклад, Соколу як протагоністу це не дуже допомогло стати хоч якось цікавим.

Помітно, що цього разу автори вирішили додати трохи більше старань, а не з’їжджати на перевірені шаблони захоплення світового/галактичного панування чи помсти за дитячі образи. Плюс, через сюжетна арка Ванди –  це чудова ілюстрація того, що ідея-фікс вкупі з величезною силою може завести на дуже криву стежку.

Проти: персонажі на рівні серіалів 90-х

Максим: Marvel почали виправлятися у питанні антагоністів, коли запросили Майкла Кітона на роль Стерв’ятника для сольника «Людини-Павука». Завдяки серіалу Локі теж перейшов зі статусу «злодія-гастролера на дві години» у ранг серйозних персонажів. Але в обох випадках це було радше завдяки персональній харизмі Кітона та Хіддлстона, а не сценарним рішенням. А ось дійсно драматичний бед ґай, який запам’ятався завдяки побудованій історії – це Танос. Тоді Марвел нарешті доросли до зони «сірої моралі», неоднозначності – і побачили, що аудиторії це подобається.

Тому поява Ванди як антигероїні було питанням часу. Інша справа – що її руйнівне божевілля через втрату всієї родини проробили дуже поверхнево. Замість епічного катарсису і драматичних страждань Багряна Відьма була спрощена до примітивного сюжетного тропу «я-же-мать». Один з наймогутніших персонажів кіновсесвіту, яка знищує Іллюмінатів наче безіменних статистів, все ще затиснута у кліше «жінки у нервовому зриві» та сипле фразами з мотиваційних пабліків про жіноче щастя.

Та ж сама ситуація з головним героєм: Стівен Стрендж, який пройшов довгий шлях смирення, переосмислення та особистого розвитку, в останніх фільмах виглядає клоуном з англійським акцентом та фантомним стражданням про втрачене кохання. Одразу відчувається, що востаннє Сем Реймі знімав великий блокбастер майже 20 років тому: ці сюжетні рішення саме звідти. І краще б вони там і залишалися.

За: Мультивсесвіт працює на фансервіс

Валерій: Сюжетний прийом з паралельними реальностями успішно успішно «обкатали» ще в «Людина-павук: Додому шляху немає». Проте там він раніше був інструментом для імпорту набору персонажів з інших фільмів «павучої» франшизи, щоб на повну капіталізувати ностальгію аудиторії.

Хоча без фансервісу не обійшлось і в новому «Докторі», він тут радше виконує роль додаткової спеції, а не єдиної страви в меню. Словом, його тут менше і він не такий нав’язливий. І приблизно дає зрозуміти, як Кевін Файгі збираються інтегрувати у КВМ Людей Ікс та Фантастичну четвірку.

У творах на тему паралельних реальностей часто піднімається майже філософська тема про те, що нас робить такими, якими ми є. Чи це певні життєві обставини, випадковості чи щось значно більше?

Проти: Мультивсесвіт не працює ні для чого, окрім фансервісу

Максим: Тема паралельних реальностей настільки сильно зайшла до поп-культури, що вже створила як пародії  на кшталт «Ріка і Морті», так і серйозні епіки типу «Месники: Ендгейм». Існує навіть глобальна пародія, яка є найкращим висловлюванням на цю тему – я, звісно ж, про «Все завжди і водночас» від А24.

Тим часом Marvel Studios йде шляхом найменшого спротиву і активного підігрівання фанатських теорій своєї найактивнішої аудиторії. Тому вже другий фільм підряд мультивсесвіт Марвел просто зшиває нові придбані медіа-активи Діснея, а не дарує глядачу цікавий досвід. Так, референси на культові фільми – це круто. Але навіть найсмішніший анекдот набридне, якщо його розповідати 100 разів.

 

За: почерк Сема Реймі

Валерій: У великих голлівудських франшизах режисерам рідко дають розвернутись, а весь виробничий процес від написання перших чернеток сценарію до фінального монтажу проходить під пильним наглядом продюсерів і студійного керівництва. Однак після вдалого досвіду з третім «Тором» Кевін Файгі став давати більше свободи постановникам.

Як наслідок, «Доктор Стрендж у мультивсесвіті божевілля» насичений характерними для Сема Реймі операторськими та візуальними прийомами. Не обійшлось навіть без камео його давнього друзяки –  Брюса Кемпбелла. Режисер навіть спробував дещо вийти за рамки типового кіноатракціону для всієї родини, якими є фільми КВМ (та й всі блокбастери Disney в цілому). Ось тут «реймікат» був би дуже до речі.

Проти: недохоррор, який не працює

Максим: Коли Сем Реймі всадив свій авторитетний зад у режисерське крісло замість Скотта Дерріксона, то замість психоделу мав би зробити перший в історії кіносвесвіту Марвел супергеройский хоррор. Йому довірилися, він зняв кінокомікс з цим акцентом… а потім йому сказали перезняти все у більш веселих тонах і додати більше жартів. Словом, зробити все як завжди.

Саме цей півзахід згубив увесь фільм. У ньому помітні вдалі хоррор-елементи, але після масштабного перезнімання вони стали рудиментом. Декоративною прикрасою, завдяки якій маркетинг-відділ міг все же назвати фільм «супергеройським жахастиком». І це найбільший обман глядачів: кіно не працює ні як жанрова історія, ні як типовий кінокомікс, адже не має у собі необхідного набору для жодного з цих «наборів». І його не врятував ні Брюс Кемпбелл, ні харизма акторів, ні навіть Патрік Стюарт.

Дивитися чи ні?

Так, але без ентузіазму.

Поки що фільми нової фази кіновсесвіту Марвел вселяли хіба що величезний скепсис щодо майбутнього цієї франшизи. Marvel Studios випускала проекти, які або не можуть визначитись із своєю ідентифікацією («Чорна вдова», «Вічні»), є прісними оріджинами («Шан Чі») або ж марафонами фансервісу («Людина-павук: шляху додому немає»).

«Доктор Стрендж у мультивсесвіті божевілля» наразі – квінтесенція такого підходу, де цікаві експерименти з формою чи сюжетом межують з гострим бажанням перевершити свій шедевр «Саги Нескінченності». Але цей шедевр був створений шляхом сміливих рішень та експериментів, і без них до нього навіть не наблизитися.