W Ukraine/«В Україні», реж. Пьотр Павлус та Томас Вольскі
Акт спостереження за життям в Україні в умовах повномасштабного вторгнення очима польських режисерів був актом сорому. Першу половину фільм було до болю неприємно за те, як іноземна преса зараз в Берліні бачить нашу країну: пострадянська забудова, нахабна поведінка людей, сварки та насмішки над дівчатами, які фотографуються на танках. Було неприємно усвідомлювати, що цей фільм зараз формує ставлення до нашої війни і воно цілком хибне.
Прийоми, які використовують документалісти, також досить банальні: діти як яскравий акцент на фоні розбомбленого будинку та обовʼязково кольорове на сіромі тлі, довгі статичні плани. Присутнє, звісно, і відчуття постанови кадру. Є знахідки, так, як історія з дитячим блокпостом і паролем «паляниця».
Але переломний момент стався і відбувся він не лише емоційно, але і дуже художньо. Українське місто в повній темряві зруйнувало процес відстороненого спостереження та запустило глядача глибше – в події, сенси та, нарешті, болісну правду. Режисери показали багато українських міст, їх життя після та під час бомбардування, зруйновані життя та трохи української сили наприкінці.
Мозаїчний портрет, в якому тільки українець(ка) впізнає яке місто на екрані нагадує минулу роботу Вольскі «1970». А особлива подяка Лозниці в титрах залишає гиденький осад з нагадуванням, що Вольскі монтував його «Бабин Яр. Контекст».