Валентин Васянович про фестивальну боротьбу, правдивість у кадрі та Шевченківську премію
Після перемоги на 76-ому Венеціанському кінофестивалі в секції «Горизонти», Валентин Васянович привернув до себе увагу європейських кінематографістів та сейлз-агентів. Як наслідок, права на показ фільму були придбані HBO Еastern Europe, що дозволило значно розширити глядацьку аудиторію стрічки. Також «Атлантида» стала одним з претендентів у номінанти премії Американської кіноакадемії та потрапила до лонг-листу британської премії БАФТА, але, на жаль, не була відібрана в їх офіційні конкурсні програми.
Flashforward Magazine поговорив з Валентином Васяновичем, режисером, оператором та автором сценарію «Атлантиди», про те, чому фільм не мав шансу потрапити у номінацію премії «Оскар», якому глядачу адресований головний його меседж та чому не варто відмовлятися від Шевченківської премії.
Успіх «Атлантиди» на міжнародних фестивалях, зокрема Венеційському, відкрив для вас нові можливості?
Звісно. За мною як режисером стали більш уважно спостерігати на європейському та американському кіноринках. Чекають наступний фільм. Дебютанту, який ще не має популярності на заході, важко пробитись на світову арену. Після успіху нашої команди на декількох потужних кінофестивалях, в моїх стрічках зацікавлені міжнародні сейлз-агенти. Ми маємо можливість контактувати з ними напряму, чим зараз й займаємось. Нагороди та перемоги полегшують просування фільму до більш широкої аудиторії.
Буває, що після перемог на престижних фестивалях до режисера звертаються вже з пропозиціями щодо комерційного кіно. Чи мали ви подібний досвід?
Це не завжди так. Наприклад, я провів місяць в Лос-Анджелесі. Отримав грант від Венеційського кінофестивалю, який фінансувало The Hollywood Foreign Press Association (HFPA). В Америці мав багато зустрічей, що влаштовувала спілка Film Independent. Її представники слідкують за призерами великих кінофестивалів, запрошують їх до своєї країни та спостерігають, чи виникає в режисера бажання інтегруватися до американської кіноіндустрії. Знайомлять тебе з впливовими людьми. Я був присутній на цих зустрічах, але мені, якщо чесно, вони не зацікавили. Допоки є можливість знімати фільми в Україні й про Україну – наш ринок буде для мене у пріоритеті. Все ж таки, в умовах західної індустрії ти не є повністю самостійним автором. Рішення з багатьох питань завжди будуть приймати переважно продюсери.
«Атлантида» не потрапила до шорт-листів премій «Оскар» та «БАФТА». Засмутилися з цього приводу?
Ні. В усіх цих перегонах є свої тонкощі. Ми ще тільки вчимося багатьма важливим моментам. Насамперед, твоя персона має бути достатньо відома в Америці та Європі. Для цього потрібні великі гроші. Потужна піар-підтримка має супроводжувати людину не тільки протягом одного сезону, а декількох років. Ми зрозуміли, що не пройдемо до шорт-листа премії «Оскар» тоді, коли дізналися, що Американська кіноакадемія оголосила нові правила конкурсного відбору. Усі попередні роки частину фільмів номінували академіки, а ще три - були квотою виконавчого комітету, який налічував п'ятнадцять поважних кінематографістів. Серед них були такі відомі постаті як Куарон, Павліковський тощо. Найчастіше фільми, що отримали «Оскар», були протягнуті саме комітетом. Вищезазначені режисери могли гідно оцінити авторський стиль у незалежному кіно. Цього року квоти скасували. Тепер усі номінанти – це результат голосування усіх академіків, що виросли на комерційному кіно й надають перевагу стрічкам схожим на американські. Відтепер авторським фільмам тяжче отримати номінацію, або ж треба вливати протягом тривалого часу кошти в промо та піар.