Максим Сорокін Сергій Філімонов, «Носоріг»: про українське кіноосмислення 90-х, найважчі сцени та улюблені вітчизняні фільми
17 лютого в український прокат виходить новий фільм Олега Сенцова «Носоріг», головну в роль у якому зіграв активіст і лідер руху «Гонор» Сергій Філімонов. Редакція Flashforward Magazine поспілкувалася з ним і запитала про найскладніші сцени зйомок, чим його герой не схожий на Данілу Багрова з «Брата», а також про те, чому Україні важливо самим осмислити 90-ті в культурі.
Ти влаштовував акції на підтримку ув’язненого Олега Сенцова. Ви познайомилися після його повернення в Україну?
Я познайомився з Олегом Сенцовим вже коли він шукав людей для зйомок фільму. Так, я справді робив багато акцій на його підтримку – але ні, це ніяк не пов’язано з моєю подальшою участю у фільмі.
Я раніше був знайомий з його асистенткою – ми познайомилися, коли боролися за одну художню галерею у Києві. Вона знала, що у нас є фактурні хлопці – колишні військові, футбольні фанати, спортсмени. Приїхав Сенцов, провів кастинг. Мені запропонували спробувати – я погодився й опинився там, де зараз.
Круто. А ти бачив інші його фільми?
Так, я бачив «Гамер». Як на мене, це дуже сильно, що свій перший фільм він зняв за свої гроші – це 20 000 доларів. Побачивши зйомки, я скажу, що це дуже маленькі гроші для такої роботи. А для України того часу фільм вийшов у 2011 році – прим. ред це було хороше кіно.
Як ти вважаєш, «Гамер» (як і «Носоріг») теж досліджує травматичне переживання долі? Те, як суспільство пережовує долю людини, яка грає тими картами, які має?
Так, обидва фільми – це картина проблем певного середовища. І в обох випадках ти бачиш її дуже чітко. В «Носорозі» для людей, які жили у 90-х, проблема їх середовища буде розкрита набагато більше або ширше.
Тобто фільм більш масовий?
Так, звісно, бо людей, які жили у ті часи та бачили всі ті жахи, набагато більше, аніж кіберспортсменів чи тих, хто грає чи вболіває за останніх. Тому «Носоріг» і буде таким цікавим для загальної публіки, і навіть не тому, що епоха всім знайома. Там зачіпаються ті теми, які кожен зрозуміє на якомусь рівні: біблійські теми, пошук справедливості.
Ти не жив у 90-ті як дорослий, а ріс у ті часи. Ми говоримо (і бачимо у фільмі), що вони робили з людьми. Як ти вважаєш, саме це вплинуло на твої погляди?
Звичайно, бо людину формує те, що її оточує. І на більшості «дітей 90-х», які тоді росли, епоха залишила свій чіткий відбиток. Особисто для мене «Носоріг» важливий, бо він досить правдиво показує ті часи і те, як ми можемо рости. Не як окремі індивіди, хоча й це теж, а як нація та суспільство. На прикладі всього того, що ми бачимо у фільмі та поведінки героїв, ми можемо побачити, як сильно змінилася свідомість у всьому, від побутових дрібниць до бачення світу.
Я гадаю, що на такому прикладі чітко видно, що українці еволюціонують. Що ми пережили й досі переживаємо дуже велику трансформацію поглядів. Ми стаємо розумнішими, критичнішими. І коли є таке темне минуле, ми всі розуміємо, що у нас може бути світле майбутнє. Це лиш питання вибору.
Чи загострили ці часи відчуття справедливості, яке дуже сильно відчувається саме в Україні, якщо порівняти нашу державу з сусідами?
Коли дивишся «Носоріг» і уявляєш себе у ті часи, то чітко розумієш, що більше так жити не хочеш. А для того, щоб так не жити, треба змінювати себе і те, що відбувається навколо тебе: оточення, звички. Думаю, що багато людей свого часу зробили саме такі висновки.
«Ліхіє 90-е» дуже сильно осмислені у російському кіно, передусім завдяки Балабанову і його «Брату». Україні потрібне своє розуміння того, що тоді відбувалося? Бо ми дуже довго жили у кінематографічній орбіті Росії через це кіно.
Звісно, потрібне. І добре, що дуже велика відмінність між тим кіно, яке зняв Сенцов і яке свого часу знімав Балабанов – це пунктик про романтизацію бандитизму чи його засудження. У Балабанова було перше, у нас друге, хоча художні засоби схожі.
