Український істерн: чотири цінності, які формують світ «Памфіра»

йой, так мало бути
8/10

В березні 2023 року, після насиченого фестивального і прокатного життя за кордоном, в кіно вийшов український фільм, який ми чекали ще з Канн – «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука. Редакція Flashforward Magazine залишилася у захваті від фільму, а наша авторка Єлизавета Сушко у своїй рецензії розібрала ціннісно-життєві орієнтири героя українського істерну субжанр вестерну, який будується навколо сюжетів з місцем дії у Східній Європі, Балканах чи Азії.

Атмосферу істерну створює саме побут контрабандистів, деталі їх ремесла та ціннісні орієнтири, що складають основу головного героя, визначають його етичний кодекс. Останній допомагає зрозуміти, чому Памфір вчиняє так, а не інакше або чому перебуває у конфлікті з собою чи оточенням. Ось чому «Памфір» найкраще зчитується саме завдяки цінностям, навколо яких ми будуємо нашу рецензію.

 

#1 - Родина та щирість

Головний герой –українець з румунським корінням Льоня на призвісько «Памфір». Незважаючи на своє минуле, він зовсім не транслює в цій історії бандитизм контрабанди. Навпаки, він люблячий чоловік, батько, що піклується про сина, брат, що застерігає молодшого та улюблений син для матері.

«Памфір» – це не історія, яка розповість про світ контрабанди. Це фільм про родину, що живе на Буковині та переживає свої труднощі: як на рівні кримінального світу, так і внутрішні: Памфір мусить змінитися, син – вирости, а батько – пробачити. 

Особливу роль в історії грають жінки. Як представниці двох різних світів, вони тягнуть Памфіра в різні сторони. Мама вважає, що контрабанда – це лише спосіб підзаробити, а дружина Памфіра думає, що це великий гріх.

Особливий накал історії формується саме на цій точці – між світами, момент якого і ловить команда авторів стрічки, залишаючи органічного для сеттингу героя зробити вибір між добром і злом.

#2 - Єднання з природою 

Гармонізує цей фільм природа Буковини, яка є не просто сеттингом для історії, а грає свою окрему роль. Як приємно бачити в українському кіно таку якість: як технічну її частину, так і кропітливу роботу з обставинами гірської місцевості. 

В цьому проглядається поетичність «Памфіру», натхненну часами Івана Миколайчука чи Сергія Параджанова, які захоплювалися українською природою Карпат. Автентичність картини так само важлива, і як коріння героя. Памфір приїжджає додому напередодні свята Маланка, що є традиційним для цього регіону, але повʼязане не лише з витоками, але і з язичництвом та силами природи. 

#3 - Богобоязнь 

Памфір, незважаючи на традиції, не ходить на недільну службу, але церква та звʼязок з Богом грає важливу роль в цій історії. В противагу кримінальним правилам світу на кордоні, існує світ моралі, яка рухає історію. Босхівська ідея поєднання світу добра та гріху локалізується в головному герої. Конфлікт між язичництвом і християнством, криміналом і принципами, чесністю та грошима водять Памфіра по кордону вибору, а глядача – до кордону почуттів. 

Ще однією цікавою лінією фільму є конфлікт батька Памфіра з сином, образа та навіть бажання помститися. Тобто, незважаючи на грецький трагізм, якусь міфологічність історії про борця за принципи – це кіно про кожного з нас. 

#4 - Автентика

Мова фільму «Памфір» – західноукраїнський діалект. Фірмове “йо” героїв вже стало їх візитівкою. Тут підкрадається умова перегляду – в деяких сценах його можна зрозуміти лише з субтитрами. Але це свідчить не стільки про відчуження стрічки від українського контексту, а скоріше про відчуження глядача від нього. Це український фільм, він транслює наші цінності та нашу автентику, яку багато хто з нас поки лише починає розуміти. 

«Памфір», нарешті, український фільм, якого не посоромишся. Фільм, з тієї категорії, розквіту якої ми так довго чекали – авторське, якісне кіно про нас самих – справжніх, а не стереотипізованих. В умовах повномасштабного вторгнення, коли українське ігрове кіновиробництво поставлено на паузу, ми, глядачі, можемо тільки підтримувати прокат, відвідуючи кінотеатри. Але, нарешті, й пишатися.