SergiyPalamarchupaka Як прожити безсмертя: рецензія на аніме Cannon Busters від Netflix
Cannon Busters — 12-серійна повна пригод подорож, що програє внутрішню боротьбу за унікальність, проте не втрачає своєї шаленості, позитивної абсурдності та шарму безтурботності.
Персонажі
Філлі Малюк — ласий шматок для кожного мисливця за головами планети. Патлатий розбійник на рожевому кабріолеті-трансформері, абсолютно стереотипний анімешний персонаж, якого легко сплутати характерами та зовнішністю з масою інших, наділених концентрованою маскулінністю, героїв, таких як Каміна («Gurren Lagann»), Джо («Megalo Box»), Спайк («Cowboy Bebop») та особливо Муґен («Samurai Champloo»). Останніх двох, між іншим, у світ вивів Сінітіро Ватанабе, вибивши з них картонність і вдихнувши життя, що якраз важко дається сценаристам і режисерам «Cannon Busters», поміж яких є Томас ЛеШон, творець оригінального коміксу 2005-го року.
Сценаристи доволі слабо намагаються надати глибини за замовчуванням безсмертному герою, який з кожним злочинним проступком поступово віддаляється від початкової мети, за рахунок одних лише флешбеків із трагічними подіями минулого. Цього, власне, недостатньо для виходу героя за рамки архетипної поведінки й набуття ним не тільки харизми, природньо властивої таким персонажам, але і якостей, що відрізняли б його від, скажімо, того ж Муґена, з яким Філлі ще й ділить спільну долю. Обох у сюжетотвірну подорож втягує дівчина в пошуку близької людини, і якщо для Муґена це була Фуу, яка шукала так званого «соняшникового» самурая, то Філлі Малюк волею випадку зустрічає андроїдку Сам і роботку Кейсі.
Покликана стати душею і центром сюжету, Сам віддано прямує до свого друга Келбі, юного принца, захопленого новоспеченим ворогом королівства Ботика. У процесі вона старається завести нових друзів з наївністю придворної андроїдки, за шаром симпатичного дизайну та зворушливою поведінкою якої схована не тільки бойова міць Ботики, а й, на жаль, всього-на-всього шаблонна лінія виходу за межі запрограмованого, пізнання варіацій взаємовідносин, власних почуттів і призначення.
Супутниця Сам, роботка-механік Кейсі також отримує свій час і місце, щоб оголити власний страх. Страх бути непотрібною посеред звалища застарілих роботів такої ж як і Кейсі моделі, викриваючи справжню причину свого маніакального бажання все лагодити (давати друге життя), для поглиблення загалом комічному персонажу. Цього однаково недостатньо, але доволі багато за мірками «Cannon Busters», адже з деякими другорядними персонажами обійшлися куди гірше, як от з усіма антагоністами, здатними за свій екранний час лише лиховісно сміятися і коїти невмотивоване зло, що залишає глядача з нічим у вигляді слабко розкритих героїв. Це досить дивно для аніме, яке мало б, з огляду на специфіку жанрової ніші, опиратися саме на персонажів.
Читайте також: наша рецензія на 1-й сезон Dragon Prince від Netflix
Сюжет
«Cannon Busters», попри різношерстність дійових осіб, особливо не обтяжує себе оригінальною проблематикою. Іноді серіал хоче охопити занадто багато і стикається з браком хронометражу та вірогідністю втратити динаміку. Наприклад, при зацикленні на проведеній через Сам темі дружби, на якій акцентується внутрішня програма андроїдки, покликана усувати небезпеку для друга, та її фінальний конфлікт вирізнення друга/загрози. Інший приклад — те, як Філлі постає перед ще більш визначальною проблемою — вибором, на що витратити безсмертя: на пиятику, розваги й розбій, на першочергово задуману помсту, чи на допомогу надто довірливій для жорстоких реалій світу андроїдці та, як наслідок, примирення з власним минулим.
Певний потенціал в історії, безумовно, є. Інша справа — вправно його втілити. У відповідальні моменти, коли треба скористатися моментом тиші, серіалу не вдається повною мірою втілити можливості змістоутворюючих пауз між екшн-сценами, як це свого часу робив молодший брат «Cowboy Bebop» по настроєвій атмосфері — аніме «Black Lagoon». У пам’ятному сьомому епізоді той демонструє якщо не найделікатніший приклад розвитку персонажів і відносин між ними, проте точно один із найкращих і зразкових для напакованих екшном аніме. Призупинити довгий ланцюжок подій та звести двох емоційно розпалених героїв у відвертій розмові, чим витворити сцену красиву, душевну та незабутню. Таких моментів дуже бракує «Cannon Busters».
Коренями сюжет сидить у 90-х роках із надмірним наслідуванням «Trigun», «Rage of Bahamut», «Samurai Champloo» та «Cowboy Bebop». Паралелі з останнім не тільки умовно-структурні, а й відверто очевидні. Починаючи з жанрового поєднання, — а «Cannon Busters» суміщає вестерн, магічне фентезі, кіберпанк, біловані людські шкури та дивакуватий гумор, — у цьому випадку не таким вже й програшним, і завершуючи прямими сюжетними кальками. «Голодні» епізоди з постійними труднощами у пошуках їжі, замкнуті в тілі дітей дорослі персонажі й т. д.
Візуал
Просідання з боку character development і сюжету мало би компенсуватися принаймні візуальними рішеннями. Але, хоч анімація пристойна (дещо псує враження вклинення 3D-анімації), а постановка бойових сцен — майже прекрасна, «Cannon Busters» обирає торовану доріжку. Аніме не вносить змін в усталену стилістику, активно запозичує концепти (чого варте летюче місто заможних, яке скидає брухт долу — вже вельми затертий образ кіберпанку, з найближчого бачений в «Аліті»), до такої міри, що перестаєш розрізняти омаж класиці, бажання зіграти на полі ностальгії за аніме 90-х і відкрите злизування в сильніших попередників.
То дивитися чи ні?
Не пропонуючи нічого унікального, «Cannon Busters» губиться на фоні багатьох популярних і дійсно гідних цьогорічних робіт японської анімації (триває «Vinland Saga», «Blade of Demon», «Fire Force», «Dr. Stone», стартує четвертий сезон «My Hero Academia»), поповнюючи список не надто вдалих релізів одного великого стрімінґового сервісу, уже віднедавна повнокровного гравця аніме-індустрії.
Netflix за останні кілька років ґрунтовно взявся за анімацію і, попри немалий багаж наламаних дров, це принесло результати. Всіма обожнювані «Love, Death & Robots», «BoJack Horseman» і далі за списком; аніме ж поповнилося одним із найгучніших тайтлів 2018-го «Devilman Crybaby» візуального експериментатора Юаси Масаакі та наразі найсильнішим проектом платформи «Castlevania», яку вже називають найвдалішою з-поміж екранізацій відеоігор. Порівняно зі згаданими вище, «Cannon Busters» виглядає типовим дитям стрімінґу — одноденкою для binge-watching’у вихідної днини, з легким підходом до якої можна весело відпочити й через день не згадати, що історія по факту завершилася на тому, з чого починалася.
Саме тому маємо черговий цілком пересічний, яскравий зовні, але порожній всередині, тайтл, що експлуатує сюжети, персонажів, інші надбання великих аніме минулого. І це не стільки проблема конкретного режисера чи студії, скільки симптом усієї індустрії, якій, зрештою, доведеться обирати як прожити решту власного безсмертя: погрузнути в засиллі другосортності та посередньості, або ж одуматися.
