Єлизавета Сушко Берлінале 2023: головні фільми фестивалю від українців та про Україну
З початку повномасштабного вторгнення жоден кінофестиваль класу А не обійшовся без українських стрічок. Ігровий фільми «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука мав премʼєру в Каннах, «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча представляв Україну в Венеції, а в США на Санденсі було показано одразу три фільми українського виробництва.
На річницю початку Росією повномасштабної війни підпадає щорічний кінофестиваль Берлінале. Цього року організатори світового фестивалю в Німеччині не оминули теми війни в Україні, створивши не лише програму солідарності, але і відібравши майже в кожну конкурсну та позаконкурсну програми українські стрічки.
Цього року Flashforward Magazine вперше відвідає Берлінський кінофест (самі досі не віримо). Саме тому наша авторка Єлизавета Сушко поспілкувалася з українськими режисер(к)ами, що потрапили в секції Берлінале про їх кіно та відчуття місії представлення України всьому світу.
Конкурсна програма Panorama
У «Панораму» Берлінського кінофестивалю відбирають фільми з усього світу з яскраво вираженим політичним, гендерним або соціальним контекстом. Зазвичай, це добірка нестандартних стрічок. Переможця(ницю) у цій категорії визначає глядацьке журі.
«Ти мене любиш?», реж. Тоня Ноябрьова
Цей фільм – особиста для режисерки історія дорослішання, яка розгортається напередодні падіння СРСР. 17-річна Кіра стає свідком розлучення батьків, розпаду однієї країни та народження іншої. Головні ролі виконали Карина Химчук («Королі репу»), Наталія Лазебникова, Олександр Жила (участь у виставах в театрі «Актор») та Максим Михайличенко («Жіночий лікар»).
Я не можу сказати, що це від А до Я моя особиста історія. Все ж таки, там є багато вигаданого. Це така компіляція моїх зовсім дитячих спогадів і не дитячої памʼяті про розлучення батьків. Коли це сталося, я вже жила власним життям. Тобто, це добірка моїх внутрішніх переживань і думок. Я завжди обираю для своїх чи-то фільмів, чи то постів в Інстаграм, будь-чого, теми, які мене хвилюють. Я не знаю як можна працювати з тим, що тебе не бентежить. Тому і зʼявився цей фільм – воно в мені кипіло і просто виривалося назовні.
Хоч я і бачила, і добре розуміла про що я хочу розповісти, сценарії переписувався безліч разів, тому ідея трансформувалася, бо трансформувалася Я.
Зйомки закінчилися 20 лютого 2022 року. 25 лютого я мала їхати в Тбілісі (монтажерка фільму– грузинка), ми мали почати пост продакшн у Грузії. Але 24-го «щось пішло не так». Тим не менш, я дісталася Тбілісі в березні, де почалася робота над монтажем і головне – пошуком партнерів, які б допомогли нам завершити фільм.
У результаті, ми знайшли чудову шведську компанію Grammon та шведський фонд Film I Vast, завдяки яким завершили роботу над звуком та загалом втілили все, щоб цей фільм був рівня Берлінале. А премʼєра на цьому фестивалі для мене – це як політ в космос
До Берлінале стрічка взяла участь у секції Work in progress Каннського та Стокгольмського кінофестивалів, на майданчиках Tallin Black Nights та Ukraine Now, які представляли сучасне українське кіно. Також була відібрана в офіційну програму Work in progress фестивалю у Сан-Себастьяні.
«Залізні метелики», реж. Роман Любий
Документальний фільм, над яким працювали кінооб’єднання «Вавилонʼ13» у копродукції з TRIMAFILM (Німеччина) та RBB/ARTE (Німеччина) досліджує обставини збиття літака MH17, риторику російських пропагандистів навколо цієї події, та реакцію світової спільноти на цей злочин.
Спершу я думав, що «Залізні Метелики» теж буде чистим доком та потім поступово у сценарії почало зʼявлятися художнє оформлення, яке стало майже рівноцінним компонентом. В історії про MH17 часто бракує слів, щоб описати почуття, але зробити це у цій роботі мені допомогла техніка фізичного театру, коли я можу висловитися завдяки рухам акторів
До показу на Берлінале фільм вже мав насичене індустріальне та фестивальне життя. Раніше проєкт фільму був представлений на українських та міжнародних кіномайданчиках серед яких CPН:DOX, Docudays UА, Kharkiv MeetDocs, Sunny Side of the Doc, Docs Barcelona, IDFA, Sheffield DocFest. Світова премʼєра фільму відбулася на головному фестиваль США – Sundance.
У світі, в якому насильство може прикриватися лише брехнею, а брехня — приховуватися лише насильством, «Залізні метелики» показує правду про те, що відбулося з MH17, і також те, що було поставлено на кін через відсутність відповіді на це. Режисер Роман Любий використовує безліч візуальних матеріалів та особистих свідчень, щоб створити це художнє, але все ще обґрунтоване, дослідження переломного моменту в сучасній світовій історії. Цей випадок масового вбивства не лише зруйнував життя людей та майбутнє, яке вони могли побудувати, — але й містив паростки майбутнього в якому ми тепер живемо,
— відгукується про фільм команда Sundance Film Festival.
Секції Generation
Generation Kplus та Generation 14plus – дві конкурсні програми, що традиційно представляють найновіші міжнародні coming-of-age стрічки. Фільми в цих програмах в більшості орієнтовані на молоду аудиторію. Цього року серед журі в секції Generation 14plus українська режисерка Катя Горностай.
«Ми не згаснемо», реж. Аліса Коваленко
В рамках секції Generation 14plus відбудеться світова премʼєра документального короткометражного фільму української режисерки Аліси Коваленко, копродукція України, Франції, Польщі та Штатів.
Історія розповідає про групу підлітків, що знаходяться на перехідному етапі між дитинством і дорослішанням та живуть на Донбасі. В умовах, коли ще не так близько чутно вибухи і постріли, вони вирішують втілити свою мрію – поїхати в подорож. В один момент неможлива фантазія стає реальною.
«Ми не згаснемо» – мозаїчний портрет молодого покоління на тлі війни, яку росію розвʼязала в Україні в 2014 році. Фільм знімали з 2019 по 2022 рік в стратегічних містах Станиця та Золотий-4, що на Луганщині, де українська армія протистояла гібридній терористичній армії , яку підтримує Кремль. Герої фільму опинилися між двома світами – рідним та чужим. З початком повномасштабної війни режисерка вступила в лави Зброєних Сил України, захищала Київщину та Харківщину та за чотири місяці служби повернулася до створення фільму.
Приємно, що ми вже отримали багато запрошень на фестивалі, не лише на європейські, але що ще цінніше — отримуємо дуже багато теплих відгуків, що говорить про те, що фільму відгукується багатьом людям. Це дуже важливо для команди
«Прокидаючись у тиші», реж. Міла Жлуктенко і Даніель Асаді Фаезі
Копродукційний короткий метр Німеччини та України в секції Generation Кplus розповідає про війну минулого та сучасності очима дітей. Події відбуваються одного літнього дня у колишній німецькій казармі: тут знайшли притулок діти, змушені тікати з України від війни. У своїх іграх вони відкривають військові символи з фашистського минулого та пов’язують їх зі своїм зовсім недитячим та невеселим досвідом реальності.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, ми вирішили, що ми маємо реагувати. Ситуація змінюється, ми маємо героїв та ми не могли не зафільмувати цей дуже особливий період – період релокації, перше літо українських дітей в Німеччині. Ми хотіли показати іншу сторону цієї війни.
Конкурс Shorts
Щорічно в конкурсній програмі Берлінале представляє глядачу 25 короткометражних фільмів з усього світу, показ яких – міжнародні та світові премʼєри.
«Це побачення», реж. Надія Парфан
«Це побачення» — перша ігрова стрічка Надії Парфан («Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», «Жінки, що грають в ігри», «Reve ta Stohne» on tour», «Я не хотіла робити фільм про війну»), а також перший проєкт власного виробництва онлайн-кінотеатру Takflix. Короткометражний фільм створено в рамках україно-британського спецпроєкту Ukrainian Talents at Nowness вже після повномасштабного вторгнення.
Це історія про столицю країни, в якій триває повномасштабна війна, але не припиняється життя у всіх його проявах. На світанку по Києву з шаленою швидкістю мчить авто. Коли воно нарешті гальмує, з машини виходить людина у камуфляжі. На неї чекають.
По-друге, це важливо для України сьогодні, бо «Це побачення» – фільм на воєнну тематику і він, як на мене, досить несподівано і цікаво підходить до теми України в війні, міста в війні, краси кохання, стосунків і, головне – прав людини під час війни. Це дуже вітальне кіно. Для мене, це кіно про те, що на фоні смерті і жахіть життя грає несподіваними і дуже красивими барвами. Це фільм про життя, про суб'єктність і спроможність. Про те, що ми не просто бідосі, які потерпають від держави агресора, а що ми потужні і ми можемо дати відсіч. Прийнамі, мені хотілося б його таким бачити.
Секція Encounters
Найбільше експериментальна конкурсна програма фестивалю, де автор(к)и кидають виклик традиційним кіно формам та пропонують альтернативні погляди на світ 21-го століття. Encounters – місце зустрічі для людей різних поглядів та життєвих шляхів, яких обʼєднує любов до авторського кіно.
