Як четвертий сезон Westworld зміг виправити проблеми попереднього та пішов у постструктуралізм?

Сподіваємося, це фінал
6/10

Редакція Flashforward Magazine подивилась четвертий сезон Westworld, і виявилось, що не все так погано. Здавалось, що третій сезон похоронив франшизу і продовжувати нічого. Але Ліза Джой та Джонатан Нолан все-таки звернули більше уваги на колись еталонний проект, який у третьому сезоні скотився до рівня SJW-помийки.

Скептичні почуття редакції змінились на більш позитивне ставлення після перегляду. Westworld повернувся до найкращих традицій першого і другого сезонів, не ігноруючи події третього, але вміло їх інтегруючи у зовсім іншу історію. Це все ще про питання волі в традиціях Августина, та образи райського дерева пізнання, але вони набирають нових форм, не без впливу епохи COVID-19. Фінал сезону виявився досить цікавим.

Так, буде багато спойлерів, сезон вже вийшов, та й спойлери переоцінені.

Теми та самоцитування

Четвертий сезон Westworld, в кращих традиціях розмов про творіння в «Парку юрського періоду», підводить до питання: що буде, якщо машини таки захоплять світ? Так, ми вже бачили Термінаторів та Матриці, і їх вплив важко ігнорувати, але Westworld якраз і показує, як потрібно було б писати історію Матриці.

  • В першому сезоні машини шукають свободи, і досягають її за рахунок вбивства людей-богів-творців;
  • в другому – звільняються від їх впливу: хто в цифровий світ, хто у «великий світ» людей;
  • в третьому, машини боряться за право бути вільними поміж людей, що поневолюють один одного;
  • четвертий підіймає питання поневолення машинами-богами-творцями, і людей і машин, та їх потяг до саморуйнування.

Згадуючи інтенції перших глав серіалу, четвертий сезон Westworld знову ставить питання на зразок «що нас робить нами?», «чи є справжня свобода волі?» та «що відрізняє людину від машини?». Механізмом відповіді на них, як і раніше, грає тема наративів/історій. Але цього разу ще сильніше підкреслюється пост-структуралістичне питання: Чи сам творець долі персонажів не є запрограмованим на певне бачення світу і себе? Чи не приховує написання чужих історій нездатність бачити поневолення своєї?

Так, щось схоже ми вже бачили в ранніх сезонах, але тут воно набуває нового виміру доповненої реальності.

Також повторюється тема непевності в тому, хто є хто, незнання персонажами, чи вони все ще люди/машини та в якій саме реальності вони знаходяться. Проте цього разу питання реальності – це не лише суб’єктивне відчуття. Це питання бутійності персонажів. Майже згадується знамените «що таке – реальне?» Морфея з «Матриці».

На тему пандемії четвертий сезон Westworld заходить з іронії та спекуляції на конспірології. Пандемія тут, як у і пророцтвах Qanon, є інструментом поневолення розуму і свободи людей. Серйозно, мережа веж, що програмують людей на слухняність – мабуть, найагресивніше висміювання подій 2020 року. А підміна світових еліт на їх штучних клонів, лише посилює відчуття всесвітньої змови як однієї з важливих, але глибоко іронічних сюжетних ліній. В цих умовах параноя Калеба виявляється не хворобою, а  new normal, що забезпечує виживання.

Ми також бачимо повернення майже усіх ключових персонажів, але чи це справді вони? Виглядає, що так само як і новий парк «золотої епохи», що має інший рівень, котрий відтворює повстання машин в оригінальному парку, те що може здаватись «центром прийняття рішень» є лише симулякром.

Ми бачимо багато візуальних цитувань першого сезону, а загравання з різними часовими лініями, та Бернардом в центрі цього – з другим. Але цитування тут вплетені в сюжет, а не є ледачою копіпастою, як це було в третьому. Чорно-білі аспекти вибору насичують не лише одяг, але й оточуючий світ, нам багато разів натякають на вибір.

Старі вороги, нові союзники

Четвертий сезон Westworld грається з глядачем у ігри. Кожна серія не лише відповідає на питання, але створює нові головоломки, залишаючи незрозумілі натяки то тут, то там. На відміну від третього сезону, це мотивує чекати на наступну серію та уважно її переглядати, намагаючись зібрати історію в одне ціле.

Із очевидних протистоянь: ми знову бачимо Вільяма, що намагається докопатись до сутності буття через насильство, та Шарлотту як альтер-его Долорес, що намагається надати свободу та порядок життю машин. Бернарда, що намагається примирити людей та машин, та Долорес у її варіаціях, які дуже бажають позбутись людей та їх впливу. Ми знову бачимо Мейв, що протиставляє себе Шарлотті, та Калеба, що добиваються права на вибір для людей.

 

Але цього разу протистояння ускладняється тим, що, насправді, наші бажання породжують монстрів. Вороги і союзники не просто перемішуються, до персонажів приходить розуміння – бачити красу оточуючого світу, чи його потворність – вибір. Ця проста ідея Долорес з першого сезону знаходить своє завершення.

Кінець персонажів

На відміну від багатьох проектів, що вчасно не зупинилися Westworld ставить крапку (або три крапку) більш упевнено, ніж розповідав історію минулого сезону. Арки персонажів адекватно закриваються, а постійне створення головоломок приводить до певних відповідей.

Серіал ставить питання про те, яким чином досвід формує ідентичність, та як вона формується не лише у людей. А намагання Шарлотти позбавитись антропоморфності та тіла, лише посилює кризу залежності ШІ від своїх творців, та важливості примирення з собою. Вона апгрейдить своє тіло, а не позбавляється його. Так само і Чоловік в чорному/Вільям – домагається смислу в знищенні, реалізовуючи своє бачення агресивного нігілізму, як ключового сприйняття реальності. Бо ж і люди і машини, що їх вони породили, хочуть насильства та знищення. Долорес/Крістіна намагається вибороти свій рай, та вийти зі своєї «історії». Бернард також продовжує «рятувати світ», цього разу, майже як в другому сезоні, «подорожуючи» в часі і реальностях.

Навіть Калеб цього сезону розкривається, як багатогранна особистість, а сюрреалістичне пекло його страждань спонукає глядача йому щиро співпереживати. Більше того, стосунки Калеба та його дочки Френкі, стають ключовою сюжетною основою та віддзеркаленням відносин людей та машин у світі Westworld.

Але є важлива відмінність: цього разу усі вони дійдуть до межі неповернення. Їх вибір буде важливим і вплине на інших більш ніж будь-коли до цього. Завершення їх історій дасть відповіді глядачам, що творіння – образ творця, а для нового світу потрібно залишити минулий світ в минулому. Останній епізод цитує відому пісню Доріс Дей: «Qué será, será. Whatever will be, will be». Це залишає надію для всіх. Очевидним залишається те, що машини залишають цей світ переходячи в інформаційний (майже як в Ghost in the shell, чи Her), а люди…qué será, será.

То добре, чи ні?

Найкращим і найулюбленішим сезоном залишиться перший, але четвертий сезон Westworld створює певну «метаною»/поворот (ще й назва 7 епізоду), що дозволяє насолодитись його філософськими питаннями, а не плюватися від телевізійної адаптації західного твіттер-божевілля. Сценаристи наважились написати фінал, що має логіку і наповнений емоціями. Якщо ви фанат світу Westworld та вас розчарував попередній сезон, дуже радимо подивитись четвертий сезон, що може стати завершенням історії. Він дасть і трішки ностальгії, і нові смисли та питання. А ще допоможе сказати «до побачення» улюбленим персонажам, без надриву і пафосу.