Єлизавета Сушко Болісний перегляд: «Одного чудового ранку» Мії Хансен-Льове як сімейна терапія
В січні 2023 року, після премʼєри на Київському Тижні критики, в український прокат вийшла стрічка французької майстрині інтелектуальних автобіографічних мелодрам Мії Хансен-Льове «Одного чудового ранку». Авторка Flashforward Magazine Єлизавета Сушко проаналізувала фільмографію режисерки, її інтервʼю та навіть особисте життя та пояснює глибину не плинної на перший погляд стрічки.
Всі без виключення фільми Мії Хансен-Льове наповнені її внутрішніми почуттями та побудовані на реальних історіях з життя авторки. Візьмемо хоча б нещодавній «Острів Бергмана»: Міа, як і її герої, поїхала на острів, що надихав Бергмана, де й народився сценарій про жінку, яка знаходиться у шлюбі з набагато дорослішим та більш успішним в їх спільній сфері чоловіком. Сама режисерка на той момент тільки-но розлучилася з відомим французьким режисером Олівʼє Ассаясом, який на 27 років старший за Мію.
Такі паралелі можна знайти в кожному фільмі режисерки. Особливо актуальною для неї є тема рефлексій над життям людей, яких вона любить. Фільм «Едем» присвячено та створено разом з її братом, відомим ді-джеєм, а «Майбутнє» вивертає історію життя матері Мії, філософині за фахом, роль якої виконала Ізабелль Юппер.
На відміну від фільму про матір, «Одного чудового ранку» хоч і торкається останніх років життя батька режисерки, але виводить на перший план саме героїню – молоду жінку Сандру (Лея Сейду), що закохується у свого давнього друга в той період, коли її батько філософ страждає від хвороби Альцгеймера. Мія писала сценарій фільму ще при житті Олє Хансен-Льове: деякі сцени – наприклад, коли персонажка Сейду слухає музику разом з батьком – були сконструйовані в житті, щоб потрапити у сценарій.
Як і буденність режисерки в той період (вона була вагітна, коли її батько помер у домі престарілих від COVID-19), фільм наповнений почуттями, що суперечать одне одному. Це щастя та біль, любов та смерть, втрата та надбання. Не плинна мелодрама, що, дійсно, на перший погляд виглядає не наповненою ні подіями, ні розвитком, йде в глибинну переживань героїні та торкається ідентичних почуттів глядача.
Події фільму відбуваються в зефірному, літньо-осінньому Парижі, але не створюють відчуття несправжньої солодкості. Навіть наявність любовної лінії, а саме забороненого кохання Сандри з одруженим чоловіком, що не виходить за межі їх спальні, створює тільки теплоту та приємну романтику з нотами болю, як і все в фільмах Мії Хансен-Льове.
Не дивно і, що червоною лінією через всю історію проходить література та філософія, бо батько режисерки – філософ. Навіть бібліотека, що показана в багатьох сценах, належить Олє Хансен-Льове. Це ще одна причина задоволення та терпкого післясмаку, з яким виходиш з кінотеатру.
Важливим є і те, що хвороба забирає в чоловіка головне – ясність думки, можливість читати, тобто можливість жити таким життям, як раніше. Саме через цей катарсис проходить героїня: вона має пережити трансформацію батька, інтелект якого сформував її саму– власне, як і режисерка Мія, яку батько ще в дитинстві закохав у мови та літературу.
Через це все її життя змінюється: Сандра змінює підхід до виховання дочки та навіть відкриває серце до кохання після пʼяти років скорботи за померлим чоловіком. В цій зміні, на фоні помираючого батька, головна героїня, її коханець та дочка оживають, відкривають своє життя по-новому.
Неочікувано, роль скромної, звичайної французької жінки виконує Лея Сейду. Тут вона чуттєва, меланхолійна та по-іншому приваблива. В своїх інтервʼю Леа каже, що героїня, з якою можна себе асоціювати, в яку можна природньо закохатися – велика рідкість в епоху Інстаграм фільтрів. І саме такою вона бачить героїню «Одного чудового ранку» – справжньою у своїх радостях і своїх болях.
При всі глибині, фільм зовсім не дає жодної чіткої відповіді на питання моралі, не робить висновків і, тим паче, не навʼязує їх глядачу. «Одного чудового ранку» лише підіймає та задає питання, якщо глядач відкритий до такої саморефлексії вже після перегляду.