Антоній Ходоровський Бог крінжу: «Тор: Любов і грім» як симптом глибокої хвороби кіновсесвіту Marvel
Здавалося б, з появою у режисерському кріслі Тайка Вайтіті абсолютно вторинна супергеройська франшиза віднайшла свій особливий стиль оповідання та формулу касового успіху. Тор, який виглядав у перших двох фільмах трохи краще, ніж дубова колода, заграв новими іронічними фарбами. Для студійних босів Marvel це стало вагомою причиною, аби надати автору квадриквелу більше творчої свободи та зрештою випустити у прокат багатомільйонну самопародію. Чи задоволений результатом свого рішення топменеджмент компанії поки що невідомо, але глядацька авдиторія точно не приховує свого «захвату»: за підсумками других вихідних після світової прем'єри «Тор: Любов і грім» показав падіння зборів на 68%.
Журналіст Flashforward Magazine Антоній Ходоровський розповідає, чому Тор став богом крінжу, а MCU знову опинився у глухому куті.
Відмінною ознакою четвертої фази кіновсесвіту Marvel є те, що з кожним новим проєктом вона засмічує себе все більшою кількістю нових персонажів, але не може запропонувати для жодного з них змістового підґрунтя. Ви скажете: а як там принцип національної та расової різноманітності? На жаль, репрезентативність усіх можливих соціальних груп як один з найбільш актуальних ідейних напрямів студії, ніяк не впливає на поточний сюжет нової саги. Ось й повернення Тора на великі екрани є абсолютно невиправданим тією історією, що ледве виходить за межі двогодинного анекдоту. Ігнорування прямого зв'язку з попередніми фільмами MCU, відсутність впливу на подальший розвиток мультивсесвіту та події за межами локального сюжету – все це перетворює «Тор: Любов і грім» на черговий портал до пекла мерчандайзингу.
Вже традиційні для Marvel зміни в сценарію, перезнімання та скорочення хронометражу шляхом вилучення зайвих сцен не врятували стрічку від креативності Вайтіті. Тому у світі, де магія й наука існують пліч-о-пліч, також знайшлося місце богу пельменів, ревнощам сокири до молота, буфонадним ґеґам та іншим складовим успішної дитячої мультиплікації.
Співвідношення між драматичними сюжетними арками та відвертим фарсом схиляється на користь останнього, що повністю перекреслює залучених персонажів як важливих рушіїв історії. Можна змусити Наталі Портман зобразити оскароносну актрису, а Крістіана Бейла – героя античної трагедії. Але коли вони вписані в різноколірний лубок, а режисер працює з персонажами, які не відповідають його загальній концепції, кожна їх дія теж виглядає карикатурно.
Усі без виключення герої фільму виконують функцію навколишнього декору, а їх взаємодія створює обставини лише для чергового недоречного жарту. Але якщо невелике камео Вартових Галактики пояснюється логічною сюжетною зв'язкою з «Месники: Завершення» й не потребує повноцінного подієвого ряду, то Валькірія, Корґ – типові другорядні персонажі. Відсутність розвитку їхніх характерів не сильно впливає на загальну картину. Навіть повернення Джейн Фостер принаймні завершує її обірвану триквелом арку. А ось протистояння Тора та Ґорра Убивці богів – це справжнє відродження ери кінокоміксів для дошкільнят.
Перша поява Ґорра на сторінках графічних романів Marvel відбулася відносно нещодавно у межах їх м'якого перезапуску та оновлення (Thor: God of Thunder #2 (січень 2013), але одразу віднайшла багато прихильників. З огляду на першоджерело персонажу пророкували тривалий життєвий шлях у всесвіті MCU: цікава історія походження лиходія, етична неоднозначність його мотивів та безмежна жорстокість, з якою він нищив цілі пантеони божеств. Все це вказувало на те, що антагоніст стане переломним моментом в історії Тора. Ба більше, сюжетна лінія коміксів передбачала гру з мультивсесвітом (Ґорр мав епічну сутичку одночасно з трьома Торами різних таймлайнів й отримав над ними беззаперечну перемогу).
Але очікування фанатів й реальність Тайки Вайтіті знаходяться у різних площинах. В противагу оригіналу у фільмі змальована куди більш примітивна версія Вбивці богів, спрощена його передісторія, а смерті супротивників залишаються за кадром. Герой Крістіна Бейла ніби існує в окремій моновиставі та з'являється у кадрі, щоб «Тор: Любов і грім» мав хоч якийсь логічний фінал.
Сам режисер каже про стрічку наступне: «If you wrote down all the elements of this film, it shouldn't make sense. It's almost like it shouldn't be made. If you walked into a room and said, 'I want this and this and this.' Who's in it?»
Й з ним дійсно тяжко не погодитись. «Любов і грім» не має жодного сенсу як в контексті MCU, так й франшизи про Тора зокрема, а надлишок гумору лише підкреслює факт кризи ідей. Ясно одне: кіновсесвіт Marvel поступово рухається в глухий кут, а Тайка Вайтіті допомагає йому знайти найшвидший напрямок.
