Denis Kondyuk Нескінченні канікули: чому четвертий сезон Stranger Things мав (нарешті) завершити серіал
Редакція Flashforward Magazine нарешті змогла додивитись четвертий сезон Stranger Things. Так, брати Даффер продовжують розвивати свою уберностальгічну франшизу – але відчуття, що потроху вони стомлюються від цієї історії, стає дедалі сильніше. Загального хайпу від цього сезону ми не розділили, а тому одягаємо агресивну оптику і розглянемо, що ж не так з кульмінацією ретро-саги про Хоукінс.
Ми навмисно не писали огляд рано, аби не боятися вразити спойлерочутливих читачів. Від виходу фіналу пройшло майже 2 тижні, тому скарги не приймаються
Теми та цитування
Четвертий сезон Stranger Things продовжує тему дорослішання, але робить це гірше ніж третій – а минулий сезон дійсно важко переплюнути. Переїзд до Каліфорнії виглядає майже як нові «Мисливці за привидами», а інтеграція Одинадцять в нову школу – як пародія на підліткові серіали. Різниця лише у тому, що «Дивні дива» роблять це без гумору та іронії, бо ж як ми переживемо без 10265-го булінг-омажу на «Керрі»? І от старшокласники, що поводять себе як діти – виглядають крінжово. Стосунки у всіх проходять чергову кризу, бо ж майже всі розлучені через відстань та намагання інтегруватись в життя нової школи.
Так само, персонажі у новому сезоні йдуть за одним і тим самим сценарієм:
- Спочатку приховують якісь таємниці один від одного та не взаємодіють.
- Починають різко чути один одного та працювати разом лише у фіналі – коли дійсно припече.
- Герої знову поділені окремі групи, що працюють в різних локаціях, втім цього разу досить далеко один від одного. Але ж:
Тема горювання від втрати Хоппера присутня, але швидко мінімізується, бо ж глядачі знають що він живий, а у персонажів інші проблеми.
Найголовніше що кидається в очі – важко не займатись самоцитуванням та повторенням створюючи історію вчетверте. Наприклад, звук годинника вже зустрічався в третьому сезоні, а місце, де випивають підлітки – це кафе вбитого агентами в першому сезоні Бенні. Але, на відміну від «Гаррі Поттера», і не дивлячись на самоцитування, ця історія не виглядає настільки ж продуманою. Якщо вже згадувати Гаррі, то Векна, так само як Волдеморт, підкреслює свою вищість у порівнянні з іншими людьми і запрошує Оді приєднатися до себе у найкращих традиціях Розмови Дарта Вейдера з Люком.
D&D теж не зникає як тема і повертається в формі клубу «Пекельний вогонь», що саме по собі є цитуванням історії з «Люди-Х». Та й у лідера цього клубу Едді Мансона таке прізвище зовсім не випадково (Munson > Manson) …
Але найбільший провтик у питанні референсів зовсім не самоцитування. Брати Даффнери не процитували жодного з відомих фільмів 1986 – а їх було досить багато, від «Чужих» до «Горця» – і не згадали чорнобильську катастрофу. Замість цього шоуранери пішли шляхом ледарів і напхали у четвертий сезон Stranger Things свої ж референси на відомі фільми з попередніх сезонів. Тут вам і «Хелловін» 1978-го, і «Круті часи в «Ріджмонт Хай»» 1982-го разом з «Полтергейстом».
Десь під кінець Даффери згадали про свою фішку цитування на фільми років, у яких відбуваються події. Тому ми бачимо непогану сцену на арені в Сибіру, яка посилається «Конан-варвар» 1982 року.
Також можна помітити схожість історії про будинок з убивствами сім’ї з «Жаху Амітивілля» 1979-го, з дослідами над ментальними станами з «Інші іпостасі» 1980 року, а також вайби «Механічного апельсину» в образі Першого.
Сцена розмови у психіатричній лікарні – це, звісно ж, «Мовчання ягнят», а охоронець ГУЛАГу, насміхаючись над Хоппером згадує «Велику втеча» 1963 року.
Але на відміну від третього сезону, глибоких інтеграцій референсів майже немає, а тому помітити їх і оцінити значно складніше.
Новий антагоніст
Усі помітили нового поганця Векну, історія котрого зуміла пов’язати події з першого сезону і аж до цього, а також прояснити природу багатьох феноменів у Хоукінсі. Не дивлячись на дивні паралелі з графом Дракулою (та й багатьма фільмами про вампірів) та іншими цитуванням в дусі «Екзорциста» чи «Жаху на вулиці в’язів», Векна цікавий: вперше в серіалі ми зустрічаємось з особистістю з Догоридригу, а не німим монстром, який хоче когось поглинути. Векна гарно відтіняє Одинадцять та створює цікавого антипода для неї.
Головна сила Векни – акцент на людській ницості, злобі та формування почуття провини, що призводить до втрати влади над собою. Основна зброя Векни –зацикленість на аспектах минулого і теперішнього. Він використовує досвід насилля в житті людей, щоб перетворити їх на своїх жертв, що схоже на тактику багатьох маніпуляторів. Це добре передає психологічний та психічний вимір реального зла в житті людей. Саме тут четвертий сезон Stranger Things попав у десятку: брати Даффери у кращих традиціях другого сезону влучно ілюструють духовні речі в формі підліткового хоррору. Примирення зі своїм минулим та прощення грають в сезоні важливу роль, хоч ці теми і не розкриті до кінця.
Звісно, ще залишились «evil russians», бо ж потрібно завершити історії з таємною базою та телепортацією Хоппера. Всі події в СРСР відбуваються в типовому Сибіру, де все майже не так кітчево як в попередньому сезоні, а весь акцент перенісся на бадді-муві у стилі «Шпигуни як ми», де Дмітрій стає напарником Хоппера у їх спільній втечі.
Персонажі: з розвитку до «Санта-Барбари»
Що треба робити, коли закінчуються цікаві ідеї? Правильно – діставати старі кризи та мусолити їх увесь сезон!
Майк та Оді переживають кризу довіри через віддаленість. Те саме переживають Джонатан та Ненсі. Конфлікти цих пар сильно пов’язані з відстанню між ними, в той же час Джонатан може приділити більше часу Віллу, а Ненсі своєму ставленню до Стіва. Але якщо Майк та Оді таки приходять до чесної розмови, то криза Джонатана та Ненсі залишається підвішеною, як і сам фінал.
Вілл продовжує бути дивним одинаком і продовжує почувати віддаленість від друзів, але цього разу проявляє більше ініціативи в подоланні цих відстаней. Він все ще Віщун, але його роль знавця Догоридригу перехоплює Ненсі.
Дастіна досить мало в цьому сезоні, і якби не його поєднання з Едді Мансоном та дійсно харизматична гра актора, він міг би загубитись серед подій та інших героїв.
А от Лукас і Макс стають одними з ключових героїв цього сезону. Ми проходимо як їх внутрішнім шляхом у спробі соціалізуватись і подолати минуле, так і в їх переосмислені стосунків між собою.
Стів знову намагається відновити відносини з Ненсі, і це постійне фліртування та невизначеність, з однієї сторони допомагають в розвитку сюжету, але з іншої створюють напруження рівня останніх сезонів «Санта-Барбари».
Якщо в минулому сезоні Ненсі боролася за права жінок в соціумі, то в цьому – Едді Мансон боряться за місце для тих самих freaks & geeks. Ставлення в Хоукінсі до Едді майже нагадує тролінг Тарантіно з кінострічки про його майже однофамільця.
Джойс та Джим нарешті возз’єднуються, а шлях до цього проходить у кращих традиціях попередніх сезонів. Але особливого розвитку і їх персонажів і їх відносин немає, бо ж більшу частину сезону вони просто намагаються подолати відстань що їх розділяє.
Другорядні персонажі, як завжди, виглядають цікаво, а інколи навіть приносять більше живості в події ніж основні. Аргайл грає головного творця несмішних гегів та «обкуреного» каліфорнійського гуру, що наставляє Джонатана. Вони взагалі перетворюються на Стіва та Робін цього сезону.
Той самий Едді є досить цікавою ізюминкою сюжету, та має як сюжетну особистість так і унікальну історію становлення. Навіть Юрій виглядає добре в своїй карикатурності. І це, мабуть, є ознакою того, що історію потрібно завершувати, бо для живості потрібно постійно вводити нових героїв, а майже всі старі персонажі зупинились на одних і тих самих проблемах. Саме незавершеність є однією з основних проблем цього сезону – і, на відміну від тупих жартів, її вже не виправити.
Кінець кінцем
Як і в деяких попередніх сезонах, четвертий сезон Stranger Things страждає на дефіцит динаміки у перших серіях, а останні дві серії перенасичені хронометражем та подіями. Фінал, як ніколи раніше, виглядає тізером наступного сезону, а не повноцінним завершенням історії цього.
Головним плюсом стає введення Векни – персоналізація та ускладнення зла. Та й взагалі, цього разу боротьба з Догоридригом стала ще більш психологічно насиченою, і буквально майже повністю перенеслась з зовнішнього протистояння у внутрішнє.
Хоч «Дивні дива» завжди використовували музику, в цьому сезоні посилання на, та використання музичних творів майже затьмарює кіно-фон, і це робить його найбільш музичним з усіх, зробивши легенді Кейт Буш справжнє повернення у «вищу лігу».
Четвертий сезон робить одну дійсно «дорослу заяву». Так, «гарні хлопці» не завжди перемагають, а боротьба зі злом – це не просто фінальна битва до якої потрібно підготуватися. Так, «Дивні дива» все ще здатні дивувати. Але навіть неуважний глядач відчуває, що їх довгим «літні канікулам» настає кінець.