Лінива робота над помилками: чому «Фантастичні звірі: Таємниці Дамблдора» – найгірша частина франшизи

Фільм для нікого
4/10

26 травня в українських кінотеатрах виходять «Фантастичні звірі: Таємниці Дамблдора» – третя стрічка франшизи Wizarding World, яка намагається розширити всесвіт «Поттеріани». Редакція Flashforward Magazine подивилася фільм з надією на те, він врахував помилки «Злочинів Ґріндевальда». І триквел зробив це – але зробив ще гірше.

У минулих серіях: що було добре і що не дуже

Перші «Фантастичні звірі» – приклад грамотного підходу до створення спінофу великої кінофраншизи.  Стрічка не намагались паразитувати на почуттях фанатів, а розширяла горизонти вигаданого Джоан Роулінг всесвіту. Після «Кубку вогню» вам було цікаво, як влаштовані спільноти магів за межами Великої Британії? Всі події стрічки розгортаються в Нью-Йорку, де чарівники теж махають паличками і бубонять слова на псевдолатині, але є свої локальні нюанси. При цьому головні герої – не банальна калька трійці з основної поттеріани, а самобутні персонажі зі своїми характерами. Зрештою «Звірі» були річчю в собі, яка могла подарувати свою дозу дофаміну навіть глядачам, чиє знайомство з франшизою закінчилось на роботах Коламбуса.  Як наслідок,   стрічка після прем’єри отримує позитивні відгуки і пристойну касу.

«Злочини Ґріндельвальда» – приклад того, як не варто знімати спінофи. Стрічку важко назвати самостійною через засилля фансервісу, доданого за принципом «най буде», що потягнуло за собою майже непристойне розтягування списку дійових осіб.

І це не було б такою значною проблемою, якби фансервіс йшов в комплекті з дійсно цікавим сюжетом. Однак той нагадував зварену поспіхом кашу. Замість захоплюючих пригод глядача чекали дві години майже латиноамериканської мелодрами про з’ясовування, хто кому брат, кум, сват, втрачений племінник чи кохання всього життя. Не в останню чергу сценарій (його Роулінг писала самотужки) міг постраждати від рішення Warner Bros. замахнутись на пенталогію «Фантастичних звірів» замість спочатку задуманої трилогії. В результаті «Злочини» виглядали не повноцінним твором, а одним великим вступом до основного дійства. Так, «Дюна» Вільньова теж така, але її не хочеться вимикати ні на секунду – на відміну від «Злочинів Ґріндельвальда».

Після холодного душу негативної критики і падіння касових зборів, студійні боси дали розпорядження затримати розробку третьої частину «Звірів» на рік. Чекати довелось навіть довше через пандемію і остаточний «канселінг» Деппа. Роулінг, яка раніше лобіювала участь актора, сама опинилась в аналогічній ситуації.

Головне питанням перед переглядом, було у тому, чи «Таємниці Дамблдора» вийшли краще попередника, а чи може проект можна згортати вже зараз. На жаль, схиляємось до другого варіанту.

Втома пера

Джоан Роулінг давно довела, що не є письменником однієї книги чи навіть жанру. Її цикл про детектива Корморана Страйка вже налічує 5 романів (останній вийшов в 2020-му), причому кожен отримував статус бестселера. І складається враження, що Роулінг зараз цікавіше писати про розплутування кримінальних справ, ніж про чарівників та магічних звірів.

До таких висновків підштовхує прісний сюжет «Таємниць Дамблдора». На відміну від «Злочинів Ґріндельвальда» він не перевантажений другорядними героями та сімейною темою, хоч повністю від неї не відмовились – десь, потискуючи нашийного хреста, посміхнувся Він Дізель. На цьому переваги стрічки перед попередником закінчуються.

Протягом понад двох з половиною годин у фільмі не відбувається важливих для магістрального сюжету подій. Гріндевальд, попередньо очистивши своє кримінальне досьє, балотується на посаду президента всіх чарівників, а команда головних героїв намагається йому завадити.

Потенційно цікавою сюжетною змінною мала стати здатність головного антагоніста передбачувати майбутнє, що позбавило Скамандера і його союзників можливості ретельно продумувати свої дії. Однак якогось цікавого розвитку ідея не отримує і, здається, вона була додана виключно для того, аби замаскувати хаотичність і куцість сценарію.

«Таємниці Дамблдора» підхоплюють деякі сюжетні арки ще з попереднього фільму, не турбуючись про пояснення тим глядачам, які пропустили попередню частину чи встигли підзабути. Вони очікують прогнозоване, якщо не банальне завершення. Як наслідок, перед нами ще один розтягнутий філер, який в кінці підводить до того ж статус-кво, що був на початку.

Малі розбірки у великому Китаї

Треті «Фантастичні звірі» –  це не тільки продовження поттеріани, але й блокбастер на $200 млн (планувався менший бюджет, але на заваді стало розтягнення виробничого процесу) і один з ключових цьогорічних релізів студії Warner. Однак зі своєю задачею влаштувати глядачу візуальний атракціон і відволікти (а зараз це як ніколи актуально) стрічка Девід Йейтса не справляється. Тут всього декілька магічних дуелей, хоч і з цікавою постановкою та майже відсутні дійсно захоплюючі епізоди.

Чим же тоді заповнено хронометраж стрічки? Є трохи рефлексій Дамблдора, десь стільки ж рефлексій Гріндевальда і дуже багато роздумів обох персонажів про їх спільне минуле з товстим натяком на романтичну складову. Щоправда, далі натяків не пішло, адже так недовго засмутити Сінь Цзіньпіня та лишитись без прокату в Китаї. А на цей ринок, судячи з важливої ролі в сюжеті циліня (міфічна істота, яка дуже нагадує європейського єдинорога завдяки вмінню визначати чисту душею людину) робили серйозну ставку.

Ще після перших «Звірів» Девід Йейтс заявив, що події кожної нового фільму будуть розгортатись в новій локації і продовжує дотримуватись цієї обіцянки. Цього разу мова йде про Німеччину і Бутан, проте якогось серйозного заглиблення у колорит кожної із країн мова не йдеться. Про першу ми тільки дізнаємось, що тут місцеві чарівники не менше за маглів захопилися радикальними політичними течіями і що тут є магічна в’язниця, яка дуже нагадує аналогічний заклад з «Темного лицаря». Друга ж представлена виключно в якості декорації з гарною природою, де розгортається кульмінація. Є ще досить значний за часом фансервісний візит в Хогвартс, але замість приємної ностальгії він радше викликає бажання сісти і переглянути котрусь з ранніх частин. Автору, наприклад, дуже захотілось «В’язня Азкабану».

В тон млявій історії резонує акторська гра. Джуду Лоу, Мадсу Міккельсену і Едді Редмейну не позичати харизми, але під час перегляду виникало враження, що актори не знають, що забули на знімальному майданчику. Глядач вірить лише у те, що акторів там утримував лише контракт. Якщо завдяки експресії Деппа Гріндевальд був чи не головною окрасою «Злочинів», то про антагоніста в новому фільмі цього не скажеш. Хоч фантастичний сетинг дозволяє витончено обіграти рекаст, сценаристам було настільки ліньки, що вони ніяк це не пояснили, дозволиили спустити прекрасну харизму Мадса Мікельсена у магічний унітаз.

Дивитися чи ні?

Ні, якщо ви можете подивитися хоч щось інше. Ще до прем’єри нового фільму представники Warner Bros заявили, що продовження лінійки «Фантастичних звірів» залежить від його касових результатів. Складається враження, що вони вже давно з нею попрощались, адже «Таємниці Дамблдора» не мають в арсеналі нічого, аби стати фільмом-подією чи бодай пристойно виглядати на фоні попередника – а це взагалі не складно.

І найобразливіше те, що у Wizarding World є все, аби стати повноцінним кіновсесвітом з розмахом не гірше марвелівського. Потрібна тільки свіжа кров в сценарному відділі і готовність ризикувати.

Валерій Ковтун Страница автора в интернете

Автор, вже не редактор стрічки новин, любить бойовики