Артур Сумароков Неопуританство та бюрократія: як і чому країни забороняють порнофільми та чим це загрожує кінематографу
Скільки існує кінематограф, стільки ж існує і порнографія. Історія порнофільмів невіддільна від усієї історії світового кіно, сповненої різноманітних заборон і обмежень. За останні десять років у різних країнах ЄС та Північної Америки активізувалися найрізноманітніші ініціативи (не тільки низові, а й такі, що мають підтримку з боку державних органів), спрямовані на тотальну заборону порнографії. Як ці заборони позначаться на репрезентації секс-позитивізму загалом? Яким чином ці обмежувальні заходи впливають на мейнстрімний кінематограф, з якого практично повністю зникла еротика. Як скоро чекати нового «Кодексу Гейса»? На всі ці питання намагався знайти відповідь автор Flashforward Magazine Артур Сумароков.
Нагадаємо: в Україні заборона порно регламентується статтею 301 Кримінального Кодексу України «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів», а також Законом України «Про захист суспільної моралі», що є максимально неадекватним.
Короткий екскурс заборони порно з 2013 року
YouTube видалив канал Pornhub із мільйоном підписників через «численні порушення правил спільноти». При цьому жодного порно або зображень із контентом 18+ в акаунті не було.
«Ми вимагаємо, щоб компанії, які працюють у соціальних мережах, ставилися до нас так само, як і до всіх інших», - йдеться в заяві Pornhub, зробленій у грудні 2022 року.
У вересні комітет сенату Франції випустив доповідь про стан порноіндустрії під промовистою назвою «Пекло за лаштунками» з низьким рівнем репрезентативності опитаних - трохи більше ніж 50 осіб. Важливий факт про доповідь: її готували, зокрема, громадські активісти, які виступають за повну заборону секс-бізнесу не тільки в окремо взятій Франції, а й по всій Європі.
Євросоюз вводить новий звіт правил для сайтів в інтернеті - так званий Digital Services Act (DSA). У разі його схвалення обмеження торкнуться ресурсів, чия аудиторія серед європейців сягає 45 млн осіб. Порушення правил DSA загрожуватиме штрафом до 6% від глобального обороту.
У Раді Європи 2022 року було випущено резолюцію, що закликає Євросоюз запровадити «онлайн-фільтри для порнографічних матеріалів на всіх пристроях, які мають автоматично активуватися в громадських місцях і школах». Підлітків хочуть захистити від «залежності від порно» і формування «шкідливих стереотипів про секс» - звісно, без чітких і виразних критеріїв цих стереотипів. Якщо таке рішення у школах цілком зрозуміле (хоч і знижує рейтинг ЄС у питанні вільного інтернету), однак подібне обмеження у громадських місцях має велике вікно можливостей для цензури, адже критерії визначення поняття громадського місця мають подекуди розмиті формулювання. Німецька Комісія із захисту молоді в медіа (KJM) домоглася рішення про блокування xHamster за відсутність «надійної системи перевірки віку користувачів».
І це далеко не повний список уже наявних заборон на порнографію на території Європи – і є всі підстави стверджувати, що закручування гайок в ім'я боротьби за все хороше проти всього поганого, уособленням якого стає порнографія, буде тільки посилюватися. Коаліція за свободу слова (Free Speech Coalition) попереджає, що нові обмеження для секс-працівників призведуть до масових блокувань контенту і переходу індустрії в тіньове становище.
Хоча деякі виключення існують: наприклад, соцмережа Tumblr у листопаді 2022 року знову частково дозволила adult-контент на своїй платформі після його блокування у 2018-му. Причина очевидна – гроші: суспільний розголос почав конвертуватися у проблеми бізнесу, адже через рік після бану кількість постійних юзерів скоротилася близько на 30%.
Інституційна критика
І дивовижним чином консервативна риторика противників порнографії збігається з риторикою так званої прогресивної частини суспільства. Особливо виділяються представники радикального фемінізму. Зокрема, Андреа Дворкін у своїй книжці «Порнографія і громадянські права» (у співавторстві з Кетрін МакКіннон) дає таке визначення порнографії.
(1) дегуманізовані до сексуальних об'єктів, речей або товарів;
(2) зображені як сексуальні об'єкти (ті, над ким чиниться дія, а не як активні її учасниці), які насолоджуються болем або приниженням;
(3) сексуальні об'єкти, які відчувають сексуальне задоволення від зґвалтування;
(4) сексуальні об'єкти, яких зв'язують, ріжуть, калічать, б'ють або завдають іншого фізичного болю;
(5) представлені в позі або позиції сексуального підпорядкування, рабства, виставлені напоказ;
(6) жінок зводять до їхніх частин тіла (включно з, але не обмежуючись вагінами, грудьми і сідницями);
(7) жінки представлені як «повії» або брудні, нижчі істоти;
(8) жінок піддають зносинам із неживими об'єктами або тваринами;
(9) за сценарієм жінок принижують, травмують, катують, показують кровотечі, забої та інші ушкодження в контексті, який робить це сексуалізованим.
Найцікавіше в наведеному матеріалі те, що Дворкін і Маккіннон спеціально забувають про існування, приміром, гей-порнографії або порнографії, де якраз чоловік є об'єктом експлуатації (див. femdom). І якщо консервативні противники порнографії борються за збереження традиційних цінностей, то «прогресивна» позиція діє у найкращих традиціях маоїзму: найефективнішим результатом їхньої боротьби стане повністю випалене поле, де карається навіть мастурбація.
Порно, звісно, виживе (індустрія і не такі нападки витримувала), але ціною втрати власної суб'єктності та права його творців і глядачів обирати. Відмова від визнання різних форм порнографії неминуче призводить до репресій проти людської сексуальності, а ці репресії, у свою чергу, лише сприяють підвищенню рівня сексуального насильства в суспільстві. Це факт. Головний абсурд цієї ситуації –прихильники радикального фемінізму, які відмовляють жінкам у праві на власну сексуальність і свободу її репрезентації на екрані.
І це враховуючи те, що cancel culture та інститут репутації у порноіндустрії діє, причому навіть у BDSM-порно. Найвідомішим прикладом «скасування» є скандал 2015 року навколо актора James Deen (справжнє ім’я Браян Метью Севілья), якого звинуватили у декількох випадках сексуального та фізичного насилля – у тому числі його дівчина Стоя (одна з найвідоміших порноакторок БДСМ-жанру). Після розголосу в ЗМІ (як мінімум стаття The Washington Post) контракти з ним розірвали усі найбільші студії. Нагадаємо, рух #MeToo через скандал та звинувачення Харві Вайнштейна почався лише два роки потому, в кінці 2017 року. Питання, яка ж сфера більш відкрита, чесна та прогресивна, доволі риторичне.
Утім, радикальні феміністки заперечують і так зване «феміністське порно», яке передбачає тотальну відмову від стигматизації порноіндустрії та задіяних у ній виконавців. Паростки сучасної феміністської порнографії з'явилися ще в 60-х рр., у картинах американської режисерки Доріс Вішман, але лише у середині нульових феміністське порно почало по-справжньому виходити з надмірно нішевого середовища, де воно перебувало. Зараз вже можна назвати культовою фігурою феміністського порно режисерку Еріку Луст. Зокрема, Луст так визначила рід своєї діяльності:
«Разом ми змінюємо правила порнографії. Ми не просто показуємо, який вигляд має секс, ми розповідаємо історії про те, що таке секс і бажання, і як ми спілкуємося і взаємодіємо одне з одним сексуально».ʼ
Еріка Луст
Основні риси феміністського порно:
- Етичність створення фільмів, зокрема за рахунок відмови від об'єктивації як жінок, так і чоловіків. Естетичність є одним із безумовних критеріїв феміністського порно.
- Рівні умови для учасників і більша задіяність жінок у зйомках як режисерок, сценаристок і продюсерок.
- Гендерна та расова різноманітність акторського складу.
Вплив заборон на мейнстрімний кінематограф
Цікавий факт: за останні сім років голлівудське кіно, і почасти європейське теж, стало уникати демонстрації еротичних сцен у великих проєктах. Порівняно з 80-ми, 90-ми і навіть нульовими репрезентація сексу на екрані скоротилася щонайменше на 90%, згідно даних наукового дослідження «Sex, Society and the Movies».
З одного боку, секс із великого екрана перемістився на малий: рідко який великий стрімінговий проєкт нині не має серед своєї бібліотеки якогось мінісеріалу чи фільму, насиченого максимально еротичними сценами різного ступеня відвертості – тут навскидку можна пригадати хоч трилогію «365 днів» хоч «Білий лотос» або «Мінкс» , хоч «Ейфорію» або «Сексуальну просвіту» , навіть нещодавню нову екранізацію «Коханця леді Чаттерлей» . На зміну типового male gaze поступово приходить female gaze, а з чоловічої наготи як на великому, так і на маленькому екрані майже знято табу.
Останнім по-справжньому гучним студійним блокбастером зі сценами сексу стали, прости Господи, «50 відтінків сірого», що повністю паразитували на спадщині Едріана Лайна. Серія фільмів «Після», сюжет яких будується на аналогічній схемі стосунків багатого хлопця з темним минулим і наївної незайманої діви, вже вирізнялася характерним для десятих років аскетизмом еротичних сцен. Іноді навіть здавалося, що ці фільми зняті з урахуванням оптики колись забутого «Кодексу Хейса», з якого раптово сучасні діячі Голлівуду вирішили струсити пил.
З іншого боку, зникнення сексу зі студійного кіно напряму було пов'язане з широким доступом до порнографії і при цьому різко негативним ставленням до сексу з боку зумерів, для яких еротичні задоволення точно не є чимось пріоритетним. Проте ж і порнографія останнім часом перебуває під масованими ударами цензури. Рано чи пізно, ті, хто ведуть джихад проти порнографії, спрямують свої моральні гранатомети і на стрімінгові сервіси, які й так давно не є місцями повної творчої свободи для режисерів, акторів і сценаристів. Песимістично? Скоріше реалістично.
Мінімізація сексуальної репрезентації та секс-позитивізму в мейнстрімному кінематографі, само собою, стала відповіддю на згаданий вище Me Too. Логічно, що рух проти харрасменту та сексуальної експлуатації не може підтримувати демонстрацію сексу на екрані, вважаючи зйомки таких сцен неетичними. Однак ті ж координатори еротичних сцен не завжди сприймаються адекватно всередині прихильників Me Too. Французький громадський рух Collectif 50/50 випустив детальний посібник для акторок та акторів (т.зв. «Білу книгу») про нові норми на сценічному майданчику, зокрема і з чітким регламентом постановки еротичних сцен як у великих студійних проєктах, так і в малих авторських.
Еротика і рівноправність опинилися по різні боки політичних барикад, і воістину особисте стало політичним буквально в усьому. Звісно, будь-які еротичні сцени в кіно повинні мати логічні обґрунтування, інакше це буде виглядати нічим іншим як не дуже розумною експлуатацією людської наготи. Звичайно, не міг не настати той момент, коли секс у кіно перестав по-справжньому продавати. Але одна справа, коли секс не продає. Інша - коли йому відмовляють у праві бути проданим. Глядач же в будь-якому разі може опинитися в програші, особливо коли і порно стає забороненим, і еротика є чимось абсолютно неетичним.
