Труднощі емансипації: рецензія на фільм «Офелія»

Труднощі емансипації
5/10

Кіноверсій Шекспірівського «Гамлета», можливо, існує більше, ніж будь-якого іншого з його творів. Але такої інтерпретації, як «Офелія», ми ще не бачили. Клер Маккарті вирішила, що переписати з перспективи girl power можна не лише історію Маліфісенти, але й найкласичнішу класику. Можна — а чи треба це робити? Невеличкий спойлер: ні, не треба.

«Дика троянда» і жіночий істеблішмент

Дейзі Рідлі ніби перенесла з «Зоряних війн» не лише фанатську увагу а й частину історії Рей. Бо її Офелія теж іде шляхом «попелюшки». Як і Рей, Офелія показує швидке оволодіння «силою» придворних інтриг. Вона звичайно проста дівчина, але її простота напрочуд складна. 

Клайв Оуэн Офелия

«Дикість» Офелії усіляко обіграна в сюжеті, від її купань у лісі, до занадто фамільярного спілкування з принцом і дуже відвертих розмов з королевою. Але у усьому цьому вона показана як та, що існує поза світом фрейлін, і саме тому отримує увагу всіх, кого усі інші бажають. Це, звичайно ж, актуальна тематика в дусі «будь собою», натуральність головне, «вони тобі всі заздрять». Одне не зрозуміло — звідки у трохи хлопчацької Офелії з’являється глибоке розуміння всіх хитросплетінь королівської родини? Усі інші схоже ідіоти, а звідки ж береться її прозорливість? Може, від натуральних процедур?

Хоча, саме приживання Офелії при дворі і виглядає як багато серіалів, воно дійсно миле та візуально насичене.  

Офелия Дейзи Ридли

Читайте також: наша рецензія на фільм «Вбивство священного оленя»


Чоловіче v.s. жіноче

Основа кінокартини досить проста. Жінки добрі, життєдайні, мають триматися разом і підтримувати одна одну. Бо, це ж чоловіки постійно  змагаються, заздрять, проявляють насильство і гублять себе і оточуючих. Що іронічно, бо за всіма рухами сюжету стоїть владна жінка. Вона ж робить чоловіків не лише агресивними, але й легковірними і недалекоглядними. Взагалі вони – поле боротьби жінок, які приймають «чоловічі» правила гри», коли згоджуються на боротьбу. Офелія/Дейзі/Рей навіть закликає Гамлета, як Кайло Рена: «пішли зі мною…» («не обирай темну сторону сили»).

Ідея того, що жінка не має шукати схожості бажань, статусу, мислення чоловіка правильна — коли «запакована» у відповідний контент. Проте «Офелія» побудована так, що глядач отримує враження, ніби, що жіноча ідентичність хоч і виставлена на передній план, іронічно залежить від протиставлення себе чоловічності та відкритому мачизму. 

У «Капітані Марвел» було майже те саме, тільки там жіночність була емоційною, а в «Офелії» — раціональною. Офелія мислить як гарний менеджер, що намагається переконати юрбу розбещених людей з травмами дитинства (а ще маніпулює не менш ніж ті проти кого вона ідейно бореться). 

Дейзи Ридли Офелия

Отже, чоловіки в кінострічці це фон для розкриття жіночності. Правильної — Офелія, яка незалежна від чоловіків і їх бажань (ну майже). Та хибної – Гертруда/Мехтільда, які залежать від чоловіків і не підтримує інших. Але як для фону, вони все одно мають якось забагато ролі грають в житті жінок (навіть сам факт що у нас три мертвих чоловіка, і… три жінки які їх «кохали»). 

Матір без батька

Даррен Аронофскі зняв у 2017 році «мати!», де героїня потерпала від «батька». Маккарті вирішила цю проблему, створивши світ, де батько не потрібен (ну майже). Ба більше — він навіть небезпечний. Залежати від чоловіка небезпечно, тому краще без нього. 

Іронічно, що в 2019 вийшов фільм «Дитя робота» (насправді «Я - мати»/I Am Mother) де теж моделюється утопічний робото/жіночий світ без насильства та зла. Але там хоч була певна доля самоіронії, у нашої «Офелії» все досить серйозно. 


Читайте також: наша рецензія на перший сезон серіалу «Карнівал Роу»


Отже…

Актори грають добре, костюмери гарно попрацювали, майстри з декорацій непогано підготували приміщення та середньовічні речі побуту, але в усьому цьому мало Гамлета, багато варіацій на сучасні фільми, і схоже, не на кращі їх варіації. Але, слід визнати, інтерпретація у Маккарті оригінальна. Можете подивитись на свій ризик, все залежить від ваших очікувань.