Denis Kondyuk «Бійцівський клуб» для всієї родини: серіал «Місячний лицар» від Marvel
Вчора вийшов фінальний епізод серіалу «Місячний лицар» – останнього перед «Мультивсесвітом божевілля» проектом Marvel Studios. Шоу й саме активно заграє з божевіллям та намагається використати аспекти близькосхідної культури, що ще не були інтегровані до кіновсесвіту Marvel. Проект з не надто відомим шоуранером Джеремі Слейтером, котрий зазвичай цікавиться містичними та моторошнуватими історіями, вийшов як мінімум не схожим на попередні зусилля студії – у хорошому сенсі. Але не все так ідеально, і ось про це і розповість Flashforward Magazine.
Індіана Джонс + Лара Крофт + ½ Натана Дрейка
«Місячний лицар» майже з перших хвилин занурює в певний екшн-світ археології. Останнім часом було багато спроб дати нове життя іконічному образу Індіани та його наслідувачам з комп’ютерних ігор, але жодну з них не назвеш вдалою. У Марвел вийшло трохи краще. Пошук древностей хоч і є важливим для сюжету, але все ж не є самоціллю, а намагання адаптувати першоджерела до реалістичності сьогодення не страждає від натуралізації міфології. Бо тут можливе те, що не було можливе в останній «Розкрадачці гробниць», а не зовсім канонічні образи божеств дозволяють розкривати внутрішні проблеми персонажів.
Як і багато фільмів на тему популярної археології, серіал страждає від стереотипів і узагальнень щодо єгипетської та арабської культури. З іншого боку, саме цим відомий «Індіана Джонс» – певним трохи кітчевим прочитанням різноманітних культур та історичних подій. Очевидно і те, що образ Індіани Джонса вписаний в сюжет під прикриттям «Гранта», і чітко показаний як основа формування ідентичності Марка Спектора (Оскар Айзек) і, буквально Стівена Гранта (теж Оскар Айзек).
Що «Місячному лицарю» вдається краще новітніх «томб райдерів» – поєднання екшн-сцен з глибокими питаннями пошуку ідентичності та подоланням травми. Крім того, боги Єгипту та їх етика подана з великою долею іронії.
Криза ідентичності (знову)
При спробі зібрати докупи сюжетні асоціації, одразу згадається «Бійцівський Клуб» та інший серіал, але зі всесвіту X-Men від Fox – «Легіон». Головний герой страждає від проблеми множинної особистості. Основною особистістю, як ми дізнаємось у процесі перегляду, є Марк Спектор, найманець, археолог та шукач пригод. Але знайомимось ми в перших серіях з британцем Стівеном Грантом, що є знавцем єгипетської культури та працює продавцем у лондонському музеї. Стівен починає розуміти, що він спілкується зі своїм альтер-его, коли дивиться в дзеркальні поверхні, і що його воно робить щось дивне. Ще дивнішим є те, що Стівен/Марк можуть бачити невидимих для інших людей давньоєгипетських істот, і самі перетворюватись на його втілення.
Але коли історія починає розвиватись ми розуміємо, що проблема ідентичності виникла не випадково, бо її передувала травма та почуття провини Марка. Також, ситуація з різними альтер-его ускладнюється (і тут дуже важливо подивитись сцену після титрів в останньому епізоді). Майже як у «Бійцівському клубі» одна особистість схильна витісняти іншу, пропонуючи більш дієвий, вибачте, пасіонарний підхід до життя. І майже як в «Бійцівському клубі», протистояння зовнішнім загрозам до певного моменту переплітається з внутрішньою боротьбою. І так само шлях до цілісності – це прийняття «іншого себе» як частини справжнього себе. Проте, на відміну від «Бійцівського клубу», це прийняття відбувається через сповідь, повернення до джерела травми та прийняття її. Втім, не до кінця, тому для Марка це все ще шлях зцілення.
«Легіон» особливо проявляється наприкінці четвертого та в п’ятому епізодах, коли стилістика і тематика психлікарні виливається через край, а реальність отримує сюрреалістичний вимір психологічного ментального конструктора. І цей ефект сюрреалізму тримає нас у невизначеності щодо того «що є реальність» майже до кінця.
Боги Єгипту і конфліктологія Нолана
«Місячний лицар» показує єгипетські богів смайже в стилі/поведінці «Вічних», бо вони є поміж людства, але себе не являють, використовуючи людей-аватарів, щоб вершити свої справи тихо і непомітно. Сам список єгипетських богів запозичений з грецької інтерпретації – Еннеади. В класичну Еннеаду входили: Ра (Атум, Амон, він же бог сонця і верховний пра-бог), Шу (бог повітря), Тефнут (богиня вологи), Геб (бог землі), Нут (богиня неба), Осіріс (бог відродження та потойбіччя), Ісіда (богиня родючості), Сет (бог хаосу), Нефтида (богиня царства мертвих). Але у «Місяного лицаря» коміксна версія Еннеади: Хонсу (бог місяця і подорожуючих), Амміт (богиня воздаяння після смерті), Хатор (богиня неба та музики), Гор (бог сонця), Ісіда (богиня родючості), Тефнут (богиня неба), Осіріс (бог мертвих), Анубіс (бог поховання), та Сет (бог мертвих, що ворогує з Осірісом). Також згадується Тауерет (бегемот-богиня), яка займає місце однієї з Еннеади.
Боги Єгипту від Марвела схожі на асгардійців, але мають древнє походження та іншу природу. Втім, деталі походження та саму природу богів, крім використання людей-аватарів та можливості полонення в статуетках, не розкриваються. Це ну дуже поверхнева стилізація історії персонажів під умовну єгипетську культуру.
Саме протистояння Хонсу та Амміт схоже на сюжет «Бетмен: Початок». Рас аль Гул протиставляв соціальну справедливість в загальному, а Брюс/Бетмен право кожної особистості на свій вибір. Амміт в її покаранні за майбутні гріхи робить те ж саме: намагається започаткувати ідеальне суспільство ціною окремих жертв, які поки не зробили зла, а Хонсу вважає справедливим лише покарання окремих людей за звершене зло. Хоча, очевидно, що, на відміну від Бетмена, Хонсу не проти вбивств поганців, а от Марк/Стівен намагається реалізовувати етику Бетмена/Шибайголови.
Так само як і в «Бетмен: Початок» послідовники Амміт є організованою групою – майже як «Ліга тіней» – а Хонсу працює один. Так само досвід Артура Гарроу (Ітан Хоук) схожий на бажання радикальної справедливості Рас аль Гула, котре він намагається передати Брюсу, у якого теж є травма і пошук справедливості.
Цікаво, що вперше на Марвел-екрані розкривається тема досвіду смерті. І хоч в загальному вона розкрита досить поверхнево, сама спроба зобразити посмертний досвід більш детально вже є цікавою.
Дивитися чи ні?
Так, але з нюансами. «Місячний лицар» починає в дуже неоднорідному темпі, але потім вирівнює драматичне напруження наприкінці епізодів і навіть викликає більше цікавості до кожного аспекту серій.
Певна популяризація єгипетської міфології трохи дратує, бо виглядає як самоіронія на фоні попсового магазину сувенірів у лондонському музеї. Та й взагалі, такі аспекти історії як живі мумії-охоронці, якісніше пояснювалися у «Мумії» з Бренданом Фрейзером, а тут взагалі ніяк. І взагалі, найслабшою частиною сюжету є культурна. Єгипетська культура поміщається в «о, ти єгипетський супергерой, круто».
Роль сильного жіночого персонажа Лейли Спектор (Мей Каламаві) дуже намагалися підкреслити як важливу. Але нічого не вийшло: це все та ж другорядна damsel in distress в кращих традиціях Індіани Джонса.
Звичайно, гра Оскара Айзека в ролі різноманітних версій себе переконлива. Але ми знаємо, що він здатний на набагато більше. Персонаж Ітана Хоука спочатку всиляє надію на багатогранність, але потім перетворюється на звичайного фанатика-злодія, що готовий на все заради своєї ідеалістичної-злої цілі. І найцікавішим аспектом залишається відносини Марка та Хонсу, їх певна боротьба та співпраця, ніколи до кінця не подолане розділення між ними та їх баченням реальності. І чи подолане воно?