Максим Сорокін Марина Кошкіна, «Із зав’язаними очима»: про ММА, образ «жінки, яка чекає» у кіно та переживання горя
Завтра в український прокат виходить фільм «Із зав’язаними очима» / Blindfold. Ігровий дебют режисера Тараса Дроня, який переміг на Варшавському кінофестивалі, розповідає історію бійчині ММА, яка намагається налагодити життя після втрати близької людини. Редакція Flashforward Magazine поспілкувалася з виконавицею головної ролі Мариною Кошкіною після української прем’єри фільму на Одеському кінофестивалі. Вона розповіла нам про розробку непростого образу, рефлексію навколо пострадянського образу жінки та вміння переживати горе втрати.
Сеттинг, на який багато хто одразу зверне увагу – це жіноче ММА. У вас був бекграунд у цьому спорті? Ви займалися якимось бойовими мистецтвами у дитинстві чи у підлітковому віці?
Взагалі не була знайома з темою, ніколи не займалася спортом. Вперше в житті я пішла до спортзалу, коли мене затвердили на роль. І з того часу у мене було півроку на підготовку. Готуватися довелося серйозно: ми займалися шість разів на тиждень, з трьома тренерами. Один в спортзалі, а інші дві - Каріна та Вероніка, які були моїми партнерками у фільмі. Вони професійні каскадерки, з ними ми працювали над хореографією боїв.
Тобто дівчина, з якою ви б'єтеся у фільмі - це одна з ваших тренерок?
І перший бій на рингу, і другий нелегальний - обидві супротивниці мене тренували. Треба було не тільки увійти в форму, а й познайомитися зі світом ММА: вивчити найвідоміших бійчинь, які є у світі. Найбільше мені були близькі історії Роуз Намаюнас та Ронди Роузі. Я передивилася дуже багато їхніх боїв під час підготовки до ролі. Бо одна справа, коли ти можеш вивчити хореографію, всі рухи, а зовсім інша історія – психофізика. У професійних спортсменів вона все одно відрізняється від інших людей. Це хода, погляди, міміка, жести. Саме ці дві бійчині – Роуз і Ронда – були для мене головним джерелом образу, який я формувала, старалася перейняти їхні характерні елементи та перенести на екран.
А що було перенести найскладніше? Спробую вгадати: той момент з шоком під час бою? Це було дуже схоже на реальну емоцію.
Щось конкретне виділити не можу, це взагалі був складний образ, у якому багато речей треба було зрозуміти з нуля. Після всієї підготовки я не могла виділити щось одне - факапити було не можна в цілому.
Мабуть, єдине, що було дійсно складно – це час. У нас було лише п'ять годин на знімання сцени нелегальних боїв. Планували по-іншому, але у нас вимкнулося світло і довелося знімати в полі. Для сцени боїв на рингу взагалі було лише чотири години, тому було постійне відчуття, що ми щось не встигнемо, а якщо зробимо щось не так, то доведеться переробляти.
Я дуже вдячна Саші Позднякову (оператор фільму «Із зав'язаними очима» – ред) і Тарасу (Тарас Дронь, режисер фільму – ред) за те, що вони змогли зібрати, організувати всіх і встигнути все зробити за чотири години. Чесно: під кінець я вже не думала, я просто працювала (сміється).
Чи було відчуття під час епізоду з нелегальним боєм, що треба буде тримати реальний удар? Не було відчуття «ось зараз як прилетить від тренера»?
Було, звісно, причому в обидва боки. Дівчата – професійні каскадерки, вони до цього ставляться по іншому – спокійно. Перед знімальним днем нелегальних боїв у нас була остання репетиція вночі.
Бої - це завжди дистанція. Вероніка і я цю дистанцію трошки не зберегли. Там є момент, коли з ноги б'ю її по голові. Під час цього «удару» я зачепила їй ніс. В один момент вона за цього береться, у неї сльози, і я розумію, що я щось зробила не те.
Я нічого їй не зламала, але на ранок у неї був опухлий ніс – так вона й знімалася. На травму наклали трохи гриму, але від того образ вийшов ще більш переконливим – бо всі бійчині ММА під час бою не виглядають як на афіші.
До речі, про образ – на пострадянському просторі існує популярний стереотип чи скоріше збірний образ «жінки, яка чекає». Хтось чекає чоловіка з тюрми, а хтось або чоловіка або сина з війни. Наскільки розвиток вашого персонажу допоміг вийти за рамки такого образу?
Таке питання, що одразу і не скажеш. Такий образ точно є, і я б не сказала, що це 100% поганий стереотип – бо, по-чесному, до чоловіка таких вимог не ставлять зазвичай.
Якщо ми й вийшли за рамки жінки, яка чекає, то точно не робили це навмисне. Ми – всі люди – звикли до думки, що оточення має жити якось так, а ми маємо право давати їй або йому якісь поради, як треба робити – просили нас про це чи ні. Якщо у тебе хтось помер – ходи заплакана, не дивись на іншого чоловіка, і боронь боже лагодити сімейне життя.
