Кожен раз, коли вам телефонує хтось типу кастинг-менеджера – це щось типу «стрибка віри» для вас?
Джонатан Ґрофф: Абсолютно. Це та особливість моєї кар’єри, яка схожа на довгу розмову. Ви формуєте зв’язки з людьми – і це розмова на все життя.
Розкажіть трохи про свого персонажа – наскільки це можливо, враховуючи секретність навколо фільму.
Джонатан Ґрофф: Я не хочу розкривати занадто багато про свого персонажа, особливо тому, що я не можу розкривати жодної важливої інформації до виходу фільму! [СМІЄТЬСЯ] Але я скажу, що мені довелося багато працювати з Кіану, і якщо б я робив список багатьох найяскравіших подій у роботі над четвертою «Матрицею», то він був би у перших рядах. Ви ж розумієте, його персонаж ікона, герой. А він як автор має весь цей легендарний статус не лише культової кінозірки, а й «найкращого хлопця у світі». І він виправдав це очікування.
Була дуже цікава штука, коли ми почали працювати разом з ним над сценами. Можна було подумати, що Кіану, враховуючи, що він вже грав раніше роль Нео, думав: «Окей, це легко». Що він буде розслаблятися, любити поговорити між сценами чи щось таке. Але він був дуже зосередженим і заглибленим у роль. У нашій першій спільній сцені, він постійно звірявся зі репліками у сценарії між кожним дублем, дійсно залишаючись у світі фільму та в образі.
І ось це дуже надихало. Було круто працювати над зйомками і спостерігати, як він працює як актор, особливо під час постановки бойових сцен. Його фізична майстерність і відданість справі були феноменальними. Це був справді прекрасний досвід, який точно залишиться зі мною на все життя.
Це ви про те, що Кіану Рівз – один із тих акторів, які змогли стати однією з найбільших зірок блокбастерного кіно у світі, але при цьому не піхопити «зіркову хворобу»?
Джонатан Ґрофф: Як на мене, у Кіану багато суперечностей, тому він дуже «реальний». Без понтів. Він не з'являється на майданчику з командою асистентів, через яких потрібно пройти, щоб поговорити. Він дуже простий. І водночас він – Кіану Рівз.
Але на нашому знімальному майданчику він Томас Андерсон. Нео. Кіану дуже добре «проживає» цього, без сумніву, культового кіногероя. І при цьому він має його окремі риси одночасно. Така відданість образу – дуже живе, а тому цікаве для всіх протиріччя.
Розкажіть трохи про роботу з Ланою Вачовскі. Так, вона вже є майже культовою режисеркою, це зрозуміло. Питання ось у чому: коли ви в образі і граєте роль, якою для вас є динаміка між режисером і актором?
Джонатан Ґрофф: Під час фільмування однієї зі сцен вона казала, що якби цю сцену знімали на початку її кар’єри, це були б десятки дублів: надзвичайно спланованих, неймовірно прискіпливих. Вона б була майже як комікс, який знімали, точна копія того, що було її задуму у фільмі. Це надвеликий контроль з її боку.
Гадаю, що «Хмарний атлас» був для неї величезним поворотним моментом, коли вона почала любити роботу з природнім світлом і вводити спонтанність у роботу. Працювати з відчуттям того, що могло б статися, якби ви не планували кожну дрібницю. Я не кажу про хаос: очевидно, до знімального процесу треба готуватися, рівно стільки, скільки потрібно для організації процесу і налаштування всіх на спільний творчий настрій. Спонтанність у тому, щоб задати питання: коли камери почали знімати, що могло статися, якби у людей в цей момент було трохи свободи?
Саме тому у нас ми багато обговорювали сценарій і мало репетирували. Лана не надто готувала нікого з нас до наших ролей, тому що хотіла передати цю прекрасну спонтанність. Тому особисто для мене це було неймовірно захопливо. Весь досвід зйомок у новій «Матриці» був більше імпульсом, аніж продумуванням. Це було новим для мене і змусило мене робити те, про що я ніколи раніше не думав. Тому як творчий досвід – було страшно. Це як стрибки з будівлі… до речі, деякі люди це й роблять у фільмі. Ви бачите це в трейлері. [СМІЄТЬСЯ]
Саме так відчувалася щоденна робота на знімальному майданчику – не лише для акторів, а й для всієї знімальної групи. Я думаю, цей настрій відчувають всі, коли подивляться фільм.
І останнє запитання: синя таблетка чи червона?
Джонатан Ґрофф: Боже, звісно червона. Що, до речі, смішно, бо я завжди думав, що йду по життю з «червоною таблеткою», поки не попрацював з Ланою і отримав досвід від неї та її творчого кола друзів, в основному в Берліні. Тому я думаю, що прийняв червону таблетку відносно недавно.
Чи можна поставити знак рівності між творчою свободою та образом червоної таблетки?
Джонатан Ґрофф: Абсолютно.
Максим Сорокін 
