Мерзенна вісімка в Східному експресі Джона Віка: «Швидкісний поїзд» як еталонний бойовик

Атомний кілер
8/10

11 серпня в український прокат вийшов «Швидкісний поїзд» – бойовик Девіда Літча, у якому Бред Пітт вкотре доводить, що з роками виріс у цікавого і багатогранного актора, який вміє у і екшен, і в самоіронію. Редакція Flashforward Magazine подивилася новинку і розповідає, як фільм, який багато у чяому висміює штампи бойовиків, дає їм друже життя.

Девід Літч – це яскравий приклад того, як зміна професії може сприяти різкому підйому кар’єри. Тривалий час він працював каскадером і постановником трюків, аж поки в 2014 році разом з колегою Чадом Стахельскі не зняв бойовик «Джон Вік». Після помітного успіху останнього Літчу почали наперебій пропонувати роботу в топових голлівудських франшизах. Він встиг поставити сиквел «Дедпула», перший спін-офф «Форсажу» і шпигунський екшен-трилер «Атомна блондинка».

«Швидкісний потяг» сприймався як повернення режисера до своїх коренів, адже його головним героєм виступає не зовсім звичайний кіллер. Стрічка вже викликала полярні оцінки: на Rotten Tomatoes отримала не надто обнадійливий 53% рейтинг схвалення від критиків, зате майже 80% від глядачів. І зараз ми пояснимо, чому не варто всерйоз сприймати оцінку американських кінокритиків.

«Швидкісний поїзд» встиг потрапити в невеликий скандал. Річ у тому, що стрічка є екранізацією роману «Жук Марія» (також відомий під назвою «Потяг вбивць») Котару Ісаки, події якого розгортаються в експресі «Токіо-Кіото». В фільмі вирішили зберегти це місце дії, однак серед основних дійових осіб всього двоє японців.

Через це Політбюро Twitter одразу почало звинувачувати стрічку в расизмі, «відбілюванні», культурній експропріації та інших страшних речах. Причому навіть заява автора першоджерела про те, що етнічна приналежність його героїв не має суттєвого значення, анітрохи не спинила їх запал. Тому частина критиків могла написати негативний відгук через страх самому потрапити в «розстрільний список» SJW-активістів, які забули випити таблетки.

Інша причина, чому критики могли кривитись від «Швидкісного поїзда» – більшість його елементів підпадає під визначення «десь я це вже бачив». Герметичний детектив в фешенебельному потязі? Тут згадується нещодавнє «Вбивство у Східному експресі» Кеннета Брани, хоч і замість дедукції та елементів драми маємо ультранасильство з акцентом на комедії. Усіх героїв, хіба що за винятком персонажа Бреда Піта, важко назвати хорошими хлопцями (і дівчиною). А це вже нагадує «Мерзенну вісімку» Тарантіно.

Одною з фішок «Джона Віка» було зображення кримінальної сфери як таємного світу, де є своя чітка структура, правила та навіть система міфів. Останнє присутнє і в «Потязі», причому головний антагоніст є такою собі фантазією на тему «а що якби Джон Вік використав свої таланти, щоб самому стати великим кримінальним босом».

Крім того, сюжет в стрічці полюбляє час від часу робити стрибки в далеке чи відносно свіже минуле, а подекуди вдається до кліпового монтажу. Це вже нагадує почерк класичного Гая Річі. Крім того, образи найманців зроблені максимально фріковими: так один з героїв вважає мультсеріал про паровозика Томаса і його друзів універсальним джерелом життєвої мудрості. Таке присутнє ледь чи не в кожному другому сучасному бойовику.

Як не дивно, при такому наборі кліше «Швидкісний поїзд» анітрохи не відчувається чимось вторинним. Навпаки, це один з кращих комедійних бойовиків за останні декілька років. На відміну від більшості колег по жанру, сюжет тут слугує не тільки підводкою для бійок і трюків, а радше навпаки. Місцеву детективну лінію навряд чи можна назвати сильно закрученою чи вишуканою, однак зі своєю задачею тримати глядача залученим вона справляється чудово. Наявність хорошого літературного першоджерела помітна неозброєним оком.

Дотепного гумору і вигадливого екшену у фільми вистачає. Щоправда, деякі жарти повторюються, а декорація потягу не дає змоги організовувати епічні бійки штибу тих, що були в «Атомній блондинці» чи в раніше згадуваних стрічках про кіллера, який ніяк не може насолодитись заслуженою пенсією.

Також фільм помітно просідає в останньому акті. В ньому вже немає інтриги, а фінальна битва дуже навіяна традиціями кіновсесвіту Marvel. Себто навіть важко поранені герої продовжують розкидувати супостатів, а падіння хмарочоса призводить тільки до пари синців і подряпин.

Дивитися чи ні?

Точно дивтися. Якщо ваше відчуття прекрасного сильно постраждало від «Сірої людини», а з пам’яті ще не вивітрилась вбогість приквела King’s Man, то «Швидкісний поїзд» – це те, що лікар прописав. Стрічка вдало балансує між жорстким екшеном, дотепною комедією і герметичним детективом.

У стрічки солідний каст (причому це стосується не тільки головних героїв), і Девід Літч створив на основі харизми акторів чудову хімію. Ну і використання в якості антуражу Японії, яка поєднує хайтек з повагою до минулого, пішло тільки на користь. Словом, «Швидкісний поїзд» заслуговує, аби глядач ним проїхався. А може й не один раз.

Валерій Ковтун Страница автора в интернете

Автор, вже не редактор стрічки новин, любить бойовики