Єлизавета Сушко Apollo 10 ½: як Річард Лінклейтер розповів про дитинство космічної ери
На платформі Netflix вийшов новий фільм Річарда Лінклейтера Apollo 10 ½. Редакція Flashforward Magazine розібралася, що ж нового приніс усім відомий «рефлексатор дитинства» в цей фільм, а де пішов торованою дорогою.
Головний герой – хлопчик з багатодітної родини, який щасливо живе у Хьюстоні 1969-го року - поряд з базою NASA. На самому початку фільму герої розставляє всі крапки, що він – патологічний мрійник і через прийом ненадійного оповідача показує, як він в ході особливої місії відправляється в космос на космічному кораблі Apollo 10 ½, що був трошки раніше за Apollo 11.
В манері документальних фільмів та серіалів Netflix зображено все його життя: що вони з братами та сестрами їдять кожного дня, що дивляться по телевізору, у які ігри грають, яку музику слухають, як тато намагається на всьому зекономити та зберегти екологію.
Перше відчуття намагається переконати, що актуальним Apollo 10 ½ буде лише для тих, хто знає життя цієї епохи. Але це не так. Завдяки універсальним ситуаційним сценам поріг входу в сюжет достатньо низький, щоб ним перейнялася велика аудиторія.
Деякі сцени виглядають немов колаж з фрагментів газет та журналів того часу. І це нормально, бо усі кадри з ТБ чи концертів, які вписані в кадр, історично реальні. І це дуже добре працює на поринання в атмосферу епохи, яку ми не знали, але яку все ж можемо відчути.
Якщо ви дивилися«Юність» 2014 року, нескладно здогадатися, що Apollo 10 ½ - це не просто документалка, а скоріше автобіографія. Не дивлячись на звичку кінематографістів зображати роки дитинства з деякою ностальгічною ідеалізацією, Лінклейтер невеликими, але дуже точними вкрапленнями підкреслює все, що було не так у той час: те, що його, як останньої дитини, не було на сімейних фото, бити дітей могли і вчителі, і батьки друзів, а на пляжі треба було відмивати ноги від нафти, звісно якщо не покалічишся по дорозі в відкритому кузові пікапа.
Але все ж таки це погляд вже дорослої людини з нинішнього дня на минуле. Бо в дитинстві Лінклейтер, як хлопчик-підліток, не загострював увагу на глобальних проблемах, на які кількома сценами направляє увагу глядача: політика Америки перемогти в космічних перегонах з Радянським Союзом, коли йде війна у В’єтнамі. Ця фальшивість гігантизму – ключова ідея фільму, яка зображена через декілька ліній: хлопчика та всієї країни.
Фільм цілком анімаційний, але зроблений через ротоскопіювання. - окреслення натурного фільму з реальними акторами і декораціями. Такий метод зображення складає атмосферу сну та заграє з усвідомленням реальності і ареальністю. Це ще один аспект ілюзії, яка формує повноцінну достовірну для глядача історію, але, що цікаво - не викликає відчуття розчарування.
Це і є основною причиною, через яку фільм слід дивитися зараз: він не викликає жодних негативних відчуттів. Тільки ностальгію за дитинством, навіть якщо воно було не в Америці кінця 60-х років, та бажання мріяти про таке близьке й щось недосяжне.