Бунтар Нуль: «Андор» як політичний трилер про фантастику, що стала реальністю

Star Wars, які ми не втратили
9/10

Ми у Flashforward Magazine в захваті від серілу «Андор», творива Тоні Гілроя, яке повністю змінює акценти успішності проектів всесвіту Star Wars. Disney+ було стратегічно важливо дати проект в руки того, хто творив «Бунтар Один», і вони вчинили правильно. Серіал не лише впевнено підхоплює фанатський, але реалістичний дух повнометражки, але й розширює всесвіт Зоряних Війн у напрямку, який дійсно працює – реалістичного політичного трилера. У нашому тексті розповідаємо, як саме це працює. 

Світ Зоряних Війн

Оригінальна трилогія Зоряних Війн створила фантастичний всесвіт та фанбазу, коли це ще не було фішкою. Працювати з таким матеріалом у новітній час вдавалось не багатьом. І на відміну від останньої трилогії, що майже повторювала старі формули, «Андор» навпаки перетворює милих дроїдів, що виглядали кумедно і мило, на карателів та шпигунів.

Після перегляду серіалу чорно-білі дизайни Імперії надихають не лише кубріковською довершеністю форм та естетизмом, але й дегуманізацією та паноптикумом нацистського першоджерела, на яке посилався Джордж Лукас. Як і Джон Фавро з «Мандалорцем», що повернув всесвіт до самураїв та ковбоїв, Гілрой повертає до політичних натхнень тоталітарних режимів минулого століття. 

Що ж продовжує робити «Андор» з відомою космічною оперою?  

  • Як і моторошний та дійсно монструозний Дарт Вейдер з «Бунтар Один», Імперія не виглядає смішним опереточним злом. Вона лякає образами майже в дусі Джорджа Оруела з тортурами, подавленою волею та всесильністю репресивного апарату.
  • Ми більш детально взнаємо про те, як функціонує економіка імперії, наприклад, звідки беруться гроші для повстанців та як виникають трудові та концентраційні табори;
  • Гілрой розвиває багатогранність повстанського руху, його децентралізованість, надію на непевних «гравців» та сіру мораль  (місцями досить схожу на терористичну діяльність), готуючи основу для подій «Бунтар Один»;
  • Приділяється увага різноманітним культурам та обрядам, що майже не було присутнє на такому рівні в інших повнометражних фільмах та серіалах. Чого вартий сам магазин древностей Лютена Раеля (Стеллан Скарсгард) чи містичні традиції аборигенів Альдані;
  • Розвивається тема спецслужб Імперії, що є логічною, але ніколи до цього не розкритою темою. 

Максим Сорокін, головний редактор
Імперська служба безпеки - це не мультяшні Інквізитори, а до оскоми прискіпливі бюрюкрати з монополією на насилля та втручання в усі аспекти життя громадян. Цитуючи братів Стругацьких, це саме ті робітники «охранки», які будуть пиляти вашу улюблену руку та жалітися на податки чи довгий робочий день. Завезти у космічне фентезі «банальність зла» про це ми не могли й мріяти, дивлячись убогого «Обі-Вана», і тому контраст між цими шоу настільки великий.

Хоча більшість подій відбувається лише в кількох локаціях, вони досить різноманітні і натуралістичні. Гілрой спромігся дати нам відчуття мегаполісу, через пишні інтер’єри та одяг Корусанту, невеличке брудне та депресивне індустріальне містечко Феррікс та гірський мальовничий фронтир Альдані. А Наркіна 5 являє одночасно вершину естетики та технологізації Імперії, але також, будучи прообразом Зірки Смерті, її протокольность, гігантизм та вразливость до повстанського духу.

Повстанці нам явлені теж лише у зародку. Навіть у «Бунтар Один» рух виглядав ще не до кінця сформованим. Але тут цей рух лише являє свої перші паростки гніву загнаних у кут людей. Камео вже знайомих персонажів лише нагадують який довгий, непевний і ризикований шлях має пройти спротив, щоб досягти падіння Імперії. І, так, ціна за спротив є однією із ключових тем, що постійно повторюється у серіалі.

Найцінніше, що малює серіал – повстання як вибір. Повстання може ні до чого не призвести, але воно буде точити граніт Імперії, котрий колись впаде. Звернення Маарви Андор (одна з найкращих ролей Фіони Шоу) у фіналі сезону майже повторює відому фразу Івана Франка «Лупайте сю скалу!».

Імперія, спецслужби та велика політика

Імперія ніколи ще не виглядала такою реалістичною: з трудовими таборами, спецслужбами, корумпованою поліцією та політичними іграми на фоні повного захоплення влади Палпатіном.

В політиці, де панує сила та вождь, зміни можливі лише через порушення закону та корупцію. «Андор» показує, що для кожного Люка потрібно багато Ханів, а інколи і Кассіанів Андорів, щоб його хрестовий похід вдався. Політичні маніпуляції, підривна діяльність та фінансування військових операцій – ось складові справжніх змін у поневоленому суспільстві, і аж ніяк не Сила в умовному Скайуокері.

Спецслужби показані реалістично та цікаво. Саме фанатизм, бажання виконати KPI та інтуїція роблять ефективною роботу Дедри Міро (Деніз Гоф) та Сіріла Карна (Кайл Соллер). Їх персонажі та взаємодія з колегами посилюють важливість бюрократичною структури Імперії та виводять на перший план стратегічну роль таких персонажів, як Уілхафф Таркін, а не лише пріоритет лордів сітхів. Яку б суперсилу не мав Вейдер чи навіть Палпатін, Імперія може існувати лише завдяки скурпульозній роботі простих «кдбшників» та військових стратегів. Саме цю складову розвиває «Андор». 

Багато сцен серіал присвячує «нудним» шпигунським завданням, які останній раз показували у «Німеччині 83»: стеження, прослуховування, підставні операції та робота агентури. Чекали чогось іншого від творця «Борна»? Ми теж, і були приємно здивовані, бо побачили найкраще з можливого.

Коли Лютен говорить про свою жертву, він підкреслює жертву етики, близькості та самої своєї ідентичності (вимушений постійно грати іншого «себе»), і це чудово ілюструє роль та ціну що платять невидимі шпигуни та агенти на шляху подолання імперій. Важку ціну подвійного життя та постійного вибору поміж поганим та гіршим, заради надії на краще майбутнє для інших. 

Маарва говорить: «Імперія – це хвороба, що заражає все навкруги, поки ми спимо…», і ці слова, як ніколи, актуальні для громадян країн, що живуть поза політикою, як і жителі Феррікса. Там теж життя під окупацією, періодичні взаємодії з корумпованою владою та тихий бізнес на контрабанді, виглядали майже нормально. Але поступове розповзання впливу і насильства приходить у кожен дім і сім’ю, руйную традиції та звичаї, трансформує етику, і вимагає реакції, або співучасті. За останні роки, мабуть, не виходило більш прямої критики імперіалізму та заклику до дієвого, і навіть насильного повстання.  Цікаво, влада країни-терорита вже заборонила фінал сезону «Андора»?

«Андор» малює реалістичний образ системи страху, що панує в тоталітарних суспільствах. Майже як на Наркіна 5, громадяни таких країн самі себе поневолюють, примушують терпіти та помирати, маючи надію на примарні «подачки» начальства. Але маніфест Каріса Наміка каже: 

«Тиранія потребує постійних зусиль. Пригнічення – приховує страх…»

І протидія та надія, здатні привносити зміни в темряву закритих паноптикумів тоталітарного суспільства. «Андор» майже цитує відоме: «Борітеся - поборете», наголошуючи на тому, що зміни приходять через постійний спротив різних людей в різних кінцях Імперії.

Сім’я та довіра

Серіал не тоне у масштабі питань та подій: від сенату до контрабандистів на периферії галактики, бо у всіх сюжетних лініях присутня тема сім’ї та ідентичності. Стосунки Касіана з Маарвою та дроїдом B2EMO вимальовують контекст, котрого не вистачало в «Бунтар Один». Маарва закладає в Касіана не тільки недовіру до влади, будь то Республіка, чи Імперія. Саме вона висловлює думку про важливість повстанського руху і час дій а значить своєрідний пасіонарний заряд, який рано чи пізно здетонує. 

B2EMO проявляє більше емоцій на екрані, ніж сам Касіан, і є невід’ємним членом його сім’ї. Цей дроїд являє смуток і тугу за минулим, за відносинами, що втрачені, та майже ілюструє собою певне осиротіле життя Касіана.

Інша важлива сім’я серіалу – сім’я Мон Мотми (Женев'єв О'Райлі). Ця сім’я теж переживає певний занепад та розпад, але, на відміну від сім’ї Касіана, це відбувається через посвяту спротиву. Саме в сценах з Мон Мотмою можна пережити почуття відчуженості, одинокості, долі лідера, що приносить усе за жертву надії на краще.

«Андор», як і «Бунтар Один», озвучує  дуже рідкісну для кіно, але по-справжьому серйозну ідею: тоталітарні режими спотворюють сім’ю, бо побудовані на страху та брехні. Життя з тотальністю привчає нас ховатись та грати ролі, і це краде у нас близькість. Саме драму втрати близькості, присутності і справжності і оплакує «Андор», втім, залишаючи надію.

То добре чи ні?

«Андор» – це найкраще зі всесвіту Зоряних Воєн, що виходило на екрани за останній час. Так, місцями хронометраж трохи розтягнутий, події розвиваються майже медитативно, але це також створює потрібний ритм для змін та розкриття персонажів. Якщо «Мандалорець» відкрив пригодницьку та авантюрну сторону Зоряних Війн, то «Андор» - поглибив реалістичну і політичну. В деяких аспектах він вже перевершив «Бунтар Один», і однозначно твердо увійшов в канон.

А сцена після титрів у фінальному епізоді, інтегрує деякі деталі серіалу у велику канонічну картину. Це прекрасно ілюструє саму структуру серіалу, що з малих пазлів вибудовує велику картину, в якій ми впізнаємо щось добре знайоме, але тепер ми вже не зможемо дивитись на нього як колись.