Кохання у часи непереконливості: рецензія на фільм "Тюльпанова Лихоманка"

Невдалий портрет мелодрами
4/10

Амбітна історична драма, яка так і не змогла розквітнути.

XVII століття стало для Нідерландів “Золотим Віком”. Країна звільнилася від правління Іспанії і здобула незалежність. В Амстердамі відкрилася перша у світі фондова біржа, а колись похмурий порт став центром торгівлі. Половина усіх Нідерландів тоді жила в містах, це абсолютний рекорд для тодішньої все ще феодальної Європи. Голандські кораблі везли з далекого Сходу спеції, порцеляну і цибулини тюльпанів. Середній клас містян міг дозволити собі жити красиво - платити по кілька тисяч за одну квітку і наймати собі портретистів.

“Тюльпанова Лихоманка” оповідає історію бідної дівчини Софії (Алісія Вікандер), яка нудиться у нещасливому шлюбі з заможним бурґером (Крістоф Вальц). Усе змінюється, коли подружжя вирішує замовити портрет у молодого художника (Дейн Дегаан). Софія без тями закохується у митця у час, коли все місто сходить з розуму через квіти.

“Тюльпанова Лихоманка” безумовно створювалася з амбіцією вразити Кіноакадеміків з великої літери. Мовляв "Ви тільки поглянте, яка тут у нас пишна костюмована драма з претензіями на епічність! Ще й знята на основі добре відомого роману! У цьому садку лише рідкісні квіти: Алісія Вікандер, Крістоф Вальц, дама Джуді Денч, Зак Галіфіанакіс, Голідей Ґрейнджер, Дейв Дехаан. А ну мерщій гравіруйте статуетки під нашу годноту!" Зарано, ой зарано. 

Головна проблема “Тюльпанової Лихоманки” у тому, що вона страшенно нудна і, здається, триває годин шість. Перша частина фільму композиційно найкраща. Фільм має гарний, "багатий" вигляд. Місцями, навіть десь за усіма кошиками з рибою, дощем і круглими комірцями проглядається хороший фільм. Проблеми починаються з другої половини. Героїня Ґрейнджер, яка оповідає нам цю історію кохання і фінансів, попереджає глядачів: “Під видом добре вихованого художника у дім Корнеліуса прийшов диявольський хаос”

З цієї миті фільм теж перетворюється на фарс. “Тюльпанова Лихоманка” бере на себе забагато. Як і у більшісті кіноадаптацій товстих книжок, основний сюжет губить себе у нерівному темпі й мереживі другорядних ліній, увесь конфлікт однієї з яких, до речі, цілком спричинений банальним непорозумінням рівня паршивеньких ромкомів.

Стрічка також припускається тієї самої помилки, що згубила “Валеріана і Місто Тисячі Планет”. Ех, що ж ти, Голлівуде, такого розгледів у Дейві Дехаані, чого не ніяк не роздивиться решта світу? Останньому в “Тюльпановій Лихоманці” бракує будь-якої хімії будь з ким. Насправді, у дохлої риби, якою торгує один з другорядних персонажів, більше життя і справжніх емоцій, ніж у нього. Як завжди прекрасній Алісії Вікандер самій не під силу оживити цю мелодраматичну любовну лінію, пряміком з турецької мильної опери на 1+1. Не рятують і стандартно якісні перфоманси від Вальца і Денч, які у деякі моменти тримають сцени фільму разом, оберігаючи його від повного провалу. 

Цей фільм дещо нагадав мені “Закоханого Шекспіра”. Пам’ятаєте ту розмашисту історичну мелодраму про драматурга? Ні? Нічого страшного, її всі забули. Вона лишилася в історії хіба що як фільм, що отримав “Оскара” замість “Урятувати рядового Раяна”. “Шекспір” і “Лихоманка” мають багато чого спільного: розкішний Ренесансний сеттинґ, нещасне кохання і оскараносна сцена Джуді Денч тривалістю у кілька хвилин. Та головне - обидва фільми забуваються практично одразу після того, як у кінозалі вмикається світло. От тільки “Тюльпанова Лихоманка”, навіть, букету нагород не збере, бо Кіноакадемія вже не ведеться на усе велике й блискуче. Хіба що, можливо, Джуді Денч перепаде номінація “За Кращу Жіночу Роль Другого Плану”. Її, звісно, у “Тюльпановій Лихоманці” - менше, ніж хотілося б, але як показує досвід, і 8 хвилин достатньо.

“Тюльпанова Лихоманка”  - далеко не шедевр. Однак, треба визнати, не настільки, щоб заслужити свої 7% відсотків на “Томатах”. Облиште, панове критики, якщо вже говорити про історичні драми про епоху Ренесансу, сміхотворний “Анонім” Роланда Емеріха має 46. Ідіотська екранізація рівноцінно божевільної конспіралогічної теорії, яка стверджує, що Шекспіра написав не Шекспір. Серйозно? Добре, що Голлівуд у певний момент перестав знімати фільми про Шекспіра.

“Тюльпанова Лихоманка” нагадує більше одну з картин персонажа Дехаана, а не фільм, який розповідає історію. Майстерно написаний портрет, на якому люди в незручних круглих комріцях застрягли в незручних позах. Колись це було нормою, але зараз не вразить хіба що хронічно закоханих у епоху романтиків. 

Аліна Нікуліна Страница автора в интернете

Кіно, серіали та інші способи прокрастинації