Неконтрольована сила: рецензія на аніме «Дитя погоди»

Неконтрольована сила анімації
8/10

Холодний осінній дощ проникає усюди. Він на пожовклих сторінках книг, у порожніх квартирах, одязі та взутті, у повідомленнях месенджера. Скажете, вам достатньо дощу повсякдення, то нащо йти на нього у кіно? Але Макото Шінкай береться повернути дощу магію, втрачену ним у буденності осінніх днів — через аніме «Дитя погоди».

Головний герой, Ходака, втікає з дому, щоб шукати щастя у Токіо. Він — продовження Голдена Колфілда головний герой роману Джерома Д. Селінджера 'Ловець у житі', та що там, кожного з нас у підлітковому віці, який думав щось на зразок «поїду світ за очі... де тепло й гарно і де ніякий собака мене не знає… Байдуже, яку знайду роботу, аби лиш мене ніякий дідько не знав і я нікого не знав… А тоді побудую де-небудь на зароблені гроші хатину й житиму там до кінця своїх днів!»

Шінкай кидає нас з мрійливості героя Селінджера у те, на що приречене раннє дорослішання і бажання вибитися з усталеної норми. Бо, зрештою, на початку нас чекає не тепле житнє поле, а страшна прірва з холодних вулиць та ворожого мегаполіса. 

Доля зводить Ходаку з редактором Суґою та дівчиною Хіною, які дають йому житло, роботу та сенс. Історія звертає в бік труднощів журналістського фрілансу (що зрезонує у кожному, хто хоч раз намагався писати для якогось медіа) та перших успіхів у власній справі. А такою для Ходаки та Хіни стає зміна погоди на замовлення. Вони поринають у свій «шаманський стартап» з головою і не помічають, що робота може не тільки приносити задоволення, а й здатна розчинити тебе чи не повністю. 

Можна було б і далі копати у цьому напрямку, та Шінкаю думається ширша проблематика. Для нього завжди був важливий вплив сил природи й погоди, зокрема на плин людських життів, їх взаємозв’язок. Ця тематика незримо присутня у його попередніх роботах (чи то снігопади, що затримують поїзди, чи дощові дні, що зводять двох людей у саду, чи комети, що руйнують міста). Просто через «Дитя погоди» він виводить її куди помітнішими мазками. Адже у центрі — Хіна, дівчина, містична сила розвіювати хмари якої дозволяє людям збільшувати прибуток, згадати під променями сонця померлих родичів, а одному батьку нарешті погуляти з хворою донькою під блакитним небом. 

Дитя погоди

Але всі ми знаємо, що з Макото Шінкаєм так просто не буває. Зрештою, він підводить нас до того, що ми не здатні керувати всім, повернути все до попереднього стану, та й іноді взагалі не варто цього робити. Ми думаємо, що сонце і дощ мають бути у балансі, але природа є розбалансованою. Вона не кориться правилам добре врівноважених коливань. Така от теорія хаосу від Шінкая.

Режисер намагається розгледіти у хаосі природи регулярність, взявши за власний атрактор щастя двох закоханих і поставивши його над начебто очевидним вибором на користь абстрактного загального блага. Фіналом «Дитя погоди» укотре підкреслює — усі наші дії мають наслідки, але не все є наслідком тільки наших дій.

Дитя погоди

Макото Шінкая справедливо заведено вважати візуально орієнтованим автором. Його багатство анімації все ще вміє дивувати й зворушувати. Вже протягом більш ніж 12 років йому немає рівних у деталізованій роботі зі світлом і зображенням оточення. «Дитя погоди» не виняток.

Проблеми починаються в очікуваних місцях — сильні сторони режисера перекочовують з проекту в проект разом із його звичними слабкостями. Сценарій «Tenki no Ko» досі зловживає закадровим голосом. Зрозуміло, справа не в самому інструменті кіномови, а в тому як його використовувати. Якщо у «5 сантиметрів за секунду» закадровий голос був абсолютно органічний, то тут він з’являється, щоб озвучити навіть очевидні речі.

Тішить дещо сповільнений у порівнянні з попередньою режисерською роботою темп (здається, цього року всі відклали поспіх у сторітелінгу кудись подалі). Завдяки цьому Шінкаю вдається майже повністю позбутися присмаку «студійності», наявного у «Дітях, що женуться за зорями» та «Твоєму імені». Сам синопсис «Дитя погоди» передбачав небачений масштаб. Але режисер залишається вірним собі, повертаючи історії камерність «Саду слів» і «5 сантиметрів за секунду».

Дитя погоди

Сценарні недоліки компенсуються саундтреком від RADWIMPS, який додає візуалу ще більше піднесення, і вмінням режисера маніпулювати емоціями. Адже Шінкай — майстер виснажувати глядача серією невдач, які переживають герої, щоб потім дарувати тихий момент полегшення. «5 сантиметрів за секунду» мучило нас нестерпними пересадками з поїзда на поїзд та їх безкінечними зупинками, щоб зрештою подарувати найприємнішу зустріч. Так само герої «Дитя погоди» довго бродять засніженими вулицями Токіо у пошуках притулку, щоб зрештою отримати трохи спокою, сімейного тепла й оцього простого «нехай усе залишиться як є». Вражає, як аніме може одночасно бути таким фантастичним і таким приземленим. 


Читайте також: наша рецензія на аніме Cannon Busters від Netflix


Навмисно чи ненавмисно, Макото Шінкай робить кілька кроків назад, щоб втихомирити надмірний ажіотаж, що виник неконтрольованою силою навколо аніме «Твоє ім’я». «Дитя погоди» не здійснює надзвичайних проривів, не намагається перевершити попередні роботи, нагромадити масштаб, або змінити статус Шінкая у кінематографі. Просто один із найкращих авторів в історії аніме вкотре береться відточувати улюблену тему до досконалості.