Станція ім Брани: рецензія на "Вбивство у Східному експресі"

12.11.2017
0
1 865
Гарно, але невиразно
6/10

1934 рік. Знаменитий детектив Еркюль Don`t call me Геркулес Пуаро (Кеннет Брана) розкриває гучну справу в Єрусалимі, каже I am too old for this shit і вирушає у Стамбул, аби звідти почати свою заслужену відпустку. Утім, справи швидко знаходять його і там. Обов’язок кличе і детектив вирушає у Європу на дорогому Східному Експресі.

Кадр з вишуканого та майже геніального фільму 1974 року

Його попутники - люди різного походження, темпераменту і кольору шкіри: британська ґувернантка (Дейзі Рідлі), лікар з Лондону (Леслі Одом), дворецький (Дерек Джейкобі), американська мандрівниця (Мішель Пфайффер), юрист (Джош Ґад), літня принцеса (дама Джуді Денч) зі своєю покоївкою (Олівія Колман), власник автомобільного салону (Мануель Гарсія-Ралфо), німецький професор, місіонерка (Пенедопа Крус), пара аристократів (Сергей Полунін та Люсі Бойнтон) і підозрілого виду американець (Джонні Депп), який просить Пуаро приглянути за ним під час подорожі, позаяк боїться росправи з боку незадоволених партнерів по бізнесу.

Мандрівка швидко йде не за планом: через лавину поїзд застрягає посеред Альп, а одного з пасажирів знаходять мертвим. Пуаро береться знайти убивцю і на перший погляд проста справа виявляється найважчим викликом за усю його кар’єру.

Кеннет Брана, режисер і виконавець головної ролі детектива Еркюля Пуаро, - непересічна особистість. То він знімає чотиригодинні, близькі до букви епіки по Шекспіру, то гризе декорації у ролі лихого чувака зі зловісними вусами у “Дикому-Дикому Заході” (яким, утім, до вусів з “Експресу” - як від Стамбула до Лондона). Він зрежисував першого “Тора”, недавню Діснеївську “Попелюшку”, виконав роль професора Локгарта у “Гаррі Поттері та Таємній Кімнаті” і був головним кандидатом на молодого Обі-Вана Кенобі у приквелах. Однак серце Брани належить сцені, тому і його “Вбивство у Східному Експресі” вийшло дуже театральним. Ця адаптація більше нагадує дорогу постановку з зірковим кастом, усі найкращі моменти мають місце у обмежених декораціях вагона-ресторана.

Кеннет Брана, який відомий небагатьом і подобається хіба що одній-двом особам

На жаль, фільм цей зірковий каст  бездумно змарнував. Знаєте, яку головну річ вам потрібно знати про Кеннета Брану? Кеннет Брана любить брати на головні ролі у свої фільми саме Кеннета Брану. У цьому я не можу йому дорікнути, адже той Брана таки непогано грає, от тільки іншим пасажирам першого класу лишається хіба що час від часу визирати з-за його неймовірного его. Окрім, хіба що, блискучої Мішель Пфайффер, якій у в одній з фінальних сцен випадає нагода сяяти разом із Браною. 

Його версії знаменитого детектива місцям бракує класу того ж Девіда Суше з класичного серіалу PBBSC. Пуаро Кеннета Брани - це не те щоб Пуаро, скоріше, Шерлок з серіалу “Шерлок” років тридцять потому і з кращими скілами соціальної взаємодії.

Це аж ніяк не поганий перфоманс. Навпаки, гадаю, Брана може розраховувати на чергову намінацію на BAFTA за цю роль, а може, навіть, і на “Оскарівську” статуетку. У фінальні сцені, де він видає промову перед пасажирами, що сидять за довгим столом (світ не бачив такого очевидної відсилки до “Таємної Вечері” з часів постера серіалу “Баттлстар Галактика”), Брана одними очима демонструє цілий спектр емоцій. Здебільшого, через те, що більшу частину його обличчя не видно через вуса.

До речі, про це: у чому Брана дійсно перевершив своїх попередників, то це у сфері вусів. Такими райськими кущами не могли похвалитися ні Фінні, ні Суше, ні жоден хіпстер з модного барбер-шопа, ні Павло Зібров. Вуса цього Еркюля Пуаро за розмахом крил перевершують американського кондора і заледве влізають у кадр. У нього для них є спеціальний нічний футляр, що й не дивно. Таку красу треба берегти.

На цих розлогих зарослях, переваги “Убивства у Східному Експресі” не закінчуються. Перш за все, перед нами добротний представник жанру Whodunit. Особливо якщо ви не знайомі з історією і будете вперше розкривати цю таємницю разом із Пуаро. Треба ще постаратися, щоб зіпсувати сценарій за однією з кращих книг Аґати Крісті. І сам роман, і його головний герой давно зазіхають на титул кращого детектива усіх часів. Втім, прихильників роману у кінотеатрі чекатимуть деякі зміни. Сценарій намагається додати деяким персонажам глибини, а сюжету в цілому - злободенності, але фокус історії - досі на розгадуванні загадки. 

Фільм був знятий на 65 мм, як і, наприклад, Бранівський “Гамлет”. Це додає стрічці масштабу. За словами режисера, він хотів, щоб глядачі відчули “пар Східного Експресу” і можна сміливо сказати, що йому вдалося. Усе виглядає шикарно і дуже атмосферно: твід, Діккенс, склянки з шампанським, мерехтливі кришталеві люстри, вкриті памороззю шибки, хутра, коштовності, багатство, розкіш і смерть. Це вам не нижній боковий плацкарт біля дверей від “Укрзалізниці”, яким здається “стара Європа” у головах американців.

Із загальної затишної картини виділяються деякі вельми спірні комп’ютерні кадри. Не те щоб графіка у цьому фільмі така вже погана, хоча й вона подекуди не дружить з аналоговою картинкою, але нащо вона, коли є вся описана вище лампова краса? Це просто безглуздо. Нам насправді так потрібен той епічний трейлерний кадр потягу, що мчить крізь сніги в екранізації роману Агати Крісті?

Ні, справжнє питання - нам насправді так потрібен блокбастер за романом Агати Крісті? “Вбивство у Східному Експресі” дуже намагається бути великим і епічним. Аж занадто старається з усіма мальованими панорамами Стамбула, бійками, перестрілкою, якої не було в оригіналі та чорно-білими флешбеками, які ніби прямо з “Привида Опери” Шумахера. Не зрозумійте неправильно, досить приємно подивитися на екрані кінотеатру щось велике, але при цьому без супергероїв, зорельотів і Віна Дізеля, але чи варта гра свічок? Практично усі ролі в фільмі, які грає не Брана, - це майже камео, і з ними цілком змогли б упоратися набагато “дешевші” актори меншого калібру, ніж Джуді Денч. Приберемо ще й комп’ютерний потяг і Стамбул і отримає пристойний телефільм серії на дві, замість, посереднього блокбастеру.

Подекуди, “Убивству у Східному Експресу” бракує пару, але це все ще приємний, старомодний і дуже британський детектив.

12.11.2017
0
1 865

Аліна Нікуліна Страница автора в интернете

Кіно, серіали та інші способи прокрастинації