fbpx

Сергій Філімонов, «Носоріг»: про українське кіноосмислення 90-х, найважчі сцени та улюблені вітчизняні фільми

17 лютого в український прокат виходить новий фільм Олега Сенцова «Носоріг», головну в роль у якому зіграв активіст і лідер руху «Гонор» Сергій Філімонов. Редакція Flashforward Magazine поспілкувалася з ним і запитала про найскладніші сцени зйомок, чим його герой не схожий на Данілу Багрова з «Брата», а також про те, чому Україні важливо самим осмислити 90-ті в культурі.

Ти влаштовував акції на підтримку ув’язненого Олега Сенцова. Ви познайомилися після його повернення в Україну?

Я познайомився з Олегом Сенцовим вже коли він шукав людей для зйомок фільму. Так, я справді робив багато акцій на його підтримку – але ні, це ніяк не пов’язано з моєю подальшою участю у фільмі.

Я раніше був знайомий з його асистенткою – ми познайомилися, коли боролися за одну художню галерею у Києві. Вона знала, що у нас є фактурні хлопці – колишні військові, футбольні фанати, спортсмени. Приїхав Сенцов, провів кастинг. Мені запропонували спробувати – я погодився й опинився там, де зараз.

Круто. А ти бачив інші його фільми?

Так, я бачив «Гамер». Як на мене, це дуже сильно, що свій перший фільм він зняв за свої гроші – це 20 000 доларів. Побачивши зйомки, я скажу, що це дуже маленькі гроші для такої роботи. А для України того часу фільм вийшов у 2011 році – прим. ред це було хороше кіно.

Як ти вважаєш, «Гамер» (як і «Носоріг») теж досліджує травматичне переживання долі? Те, як суспільство пережовує долю людини, яка грає тими картами, які має?

Так, обидва фільми – це картина проблем певного середовища. І в обох випадках ти бачиш її дуже чітко. В «Носорозі» для людей, які жили у 90-х, проблема їх середовища буде розкрита набагато більше або ширше.

Тобто фільм більш масовий?

Так, звісно, бо людей, які жили у ті часи та бачили всі ті жахи, набагато більше, аніж кіберспортсменів чи тих, хто грає чи вболіває за останніх. Тому «Носоріг» і буде таким цікавим для загальної публіки, і навіть не тому, що епоха всім знайома. Там зачіпаються ті теми, які кожен зрозуміє на якомусь рівні: біблійські теми, пошук справедливості.

Ти не жив у 90-ті як дорослий, а ріс у ті часи. Ми говоримо (і бачимо у фільмі), що вони робили з людьми. Як ти вважаєш, саме це вплинуло на твої погляди?

Звичайно, бо людину формує те, що її оточує. І на більшості «дітей 90-х», які тоді росли, епоха залишила свій чіткий відбиток. Особисто для мене «Носоріг» важливий, бо він досить правдиво показує ті часи і те, як ми можемо рости. Не як окремі індивіди, хоча й це теж, а як нація та суспільство. На прикладі всього того, що ми бачимо у фільмі та поведінки героїв, ми можемо побачити, як сильно змінилася свідомість у всьому, від побутових дрібниць до бачення світу.

Я гадаю, що на такому прикладі чітко видно, що українці еволюціонують. Що ми пережили й досі переживаємо дуже велику трансформацію поглядів. Ми стаємо розумнішими, критичнішими. І коли є таке темне минуле, ми всі розуміємо, що у нас може бути світле майбутнє. Це лиш питання вибору.

Сергій Філімонов Носоріг

Чи загострили ці часи відчуття справедливості, яке дуже сильно відчувається саме в Україні, якщо порівняти нашу державу з сусідами?

Коли дивишся «Носоріг» і уявляєш себе у ті часи, то чітко розумієш, що більше так жити не хочеш. А для того, щоб так не жити, треба змінювати себе і те, що відбувається навколо тебе: оточення, звички. Думаю, що багато людей свого часу зробили саме такі висновки.

«Ліхіє 90-е» дуже сильно осмислені у російському кіно, передусім завдяки Балабанову і його «Брату». Україні потрібне своє розуміння того, що тоді відбувалося? Бо ми дуже довго жили у кінематографічній орбіті Росії через це кіно.

Звісно, потрібне. І добре, що дуже велика відмінність між тим кіно, яке зняв Сенцов і яке свого часу знімав Балабанов – це пунктик про романтизацію бандитизму чи його засудження. У Балабанова було перше, у нас друге, хоча художні засоби схожі.

В Україні має бути своє розуміння 90-х, воно нам потрібне, це наша новітня історія. Вона має бути осмислена і у кіно, і у книжках та музиці. І я дуже радий, що Олег вирішив не романтизувати все це. Не робити з бандитів ідолів чи героїв у шкіряних куртках, а показати їх з тої сторони, з якої подібних людей і варто бачити.

При цьому, не дивлячись на всі негативні сторони героїв «Носорога» - а їх там багато – фільм показує, що навіть останній мерзотник, людина, яка не заслуговує будь-якої поваги, може почати думати про свої вчинки. Про те, як час і життєві обставини привели його на цю дорогу і головне – яку ціну він за це заплатив. Тому й добре, що наші фільми відрізняються від російських «Братів», Бригад», «Бумерів» і всього такого.

Тобто у рівнянні «Даніла Багров = Носоріг» ти з не ставив знак рівності? Бо багато хто поставить. Вони обидва антигерої, йдуть по трупах, їхні погляди на мораль як право сильного схожі. Чи твій персонаж все ж бачить себе зі сторони?

Так, вони будуть схожими для людей, і вони будуть порівнювати. Але це велика помилка, бо вони по-різному ставляться до себе. Мій герой протягом всього фільму переосмислює себе і намагається себе виправдати. Це не гра у месника, як це робить Багров, а виживання, яке переходить у домінування. І Носоріг намагається виправдати останнє.

Носоріг Сергій Філімонов

Ти вдало втілив образ людини, якій непросто співчувати. Який аспект акторської гри кидав найбільше викликів під час зйомок?

Було цікаво спробувати себе в акторській роботі – і ні, я не грав сам себе. І ніколи цим не займався, тому легких сцен у мене в принципі не було. Кіно взагалі знімати дуже важко.

Але якщо говорити про щось найважче морально, то це були сцени з дівчатами у бані. Якісь фізичні екшен-сцени набагато легше, бо це було схоже на звичайне тренування, до яких я звик за все життя. Діалогові сцени у машині були найскладнішими з акторського боку – кожне речення треба не тільки сказати, а й зіграти. Сподіваюся, вони у мене вийшли гарно [сміється].

Сергій Філімонов

Яку сцену у фільмі  тобі було зіграти найважче? Чому?

Фізично найважче було грати сцену в сараї. Було дуже холодно, я був в одних трусах, а під нас побиття мені іноді прилітав удар. Я пережив, аби не захворіти, бо у нас тоді був дуже щільний графік зйомок.

Психологічно – це, як я вже казав, сцена з дівчатами у бані. Я знав, що фільм подивиться моя дружина, родичі. Постійно ставив собі питання, вони відреагують на те, що я там роблю. А робити ж доводилося не найприємніші речі. Але назад шляху не було.

Сергій Філімонов

До фільму були претензії від деяких критиків через об'єктивовану демонстрацію жінок. Особисто я з ними не згоден, а як ти вважаєш: епоху треба показувати чесно чи «прилизувати» контент для дуже чутливих людей?

Враховуючи, як сильно соцмережі культивують добровільну об’єктивацію, фільм не показав нічого нового. А ось що «Носоріг» зробив – це показав епоху без прикрас на основі поведінки людей, які тоді жили і моралі, яка тоді була. Показувати це по-іншому неправильно з багатьох сторін.

Фільм точно для людей старше 18 років, для дорослих людей. Якщо будь-кому з них не подобається кіно – не дивіться. Але треба пам’ятати, що справжнє і чесне кіно далеко не завжди може бути приємним. Як і будь-яка правда.

Останні роки українське кіно стало набагато цікавішим для глядача, бо його, по-перше, почали фінансувати, а по-друге – краще й більше знімати. Але чого не вистачає українському кіно?

Під час зйомок «Носорога» я познайомився з багатьма акторами, дізнався про проекти, в яких вони знімаються. Тому у нашого кіно є хороші шанси бути цікавим та потрібним.

Так, питань до нього багато, в першу чергу що нам треба більше серйозного кіно – не обов’язково якісь драми, а скоріше ті фільми, які можуть спонукати глядача на серйозну розмову. З собою, з іншими. Такі фільми мають бути (і будуть) цікаві не тільки нам, а й кіноспільноті в інших країнах. Добре, що зараз у це вкладається у УКФ, і Держкіно. А ще краще, що з’являються іноземні інвестори, які бачать у нашому кіно перспективу. Саме так, я думаю, рівень фільмів буде рости.

А як ти ставишся до українського історичного кіно? Його у нас багато, але якість часто страждає, а явна ідеологізованість подекуди наштовхує на думку (іноді небезпідставну) про знімання за російськими зразками.

Наприклад, «Червоний» мені сподобався. Я читав книгу і я був задоволений тим, що я побачив. Звичайно, це не Голлівуд і не британське кіно. Але у мене він викликав потрібні емоції: і через тематику, і через героїв. «Екс» Сергія Лисенка – теж досить непогане кіно, прикольно зроблене і атмосферне.

Так, знімають і багато лайна. Але я вважаю, що всі технічні недоліки, акторські гру, сценарії будуть кращими, якщо постійно знімати. А люди, у свою чергу, будуть підтримувати українське кіно гривнею, а не піратити його, бо завжди цікаво подивитися у кінотеатрі щось близьке.

А що важливіше для такого кіно: дати якийсь меседж чи розповісти цікаву історію?

Я думаю, для кіно найважливіше – це щоб його побачили. Якщо якийсь крутий меседж буде закладений у фільмі, на який не підуть – це погано. Так само погано, як і популярне кіно, яке не має ніякої цінності. Тому тут треба шукати компроміс, золоту середину.

І останнє питання – особистий список зі, скажімо, п’яти вдалих українських фільмів останніх років. 

«Червоний», але я про нього вже казав. Не рахуючи його – то це буде:

  • «Наші котики» Володимира Тихого
  • «Зошит війни», який зняв Роман Любий
  • «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик
  • «Стоп-Земля» Катерини Горностай, яка вийшла недавно
  • «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча.