Фентезі-жиголо та східна культура: розбираємо «Три тисячі років бажань» Джорджа Міллера

Красиво, але є нюанси
6/10

Прем'єра  «Три тисячі років бажань»  відбулася 20 травня 2022 року на кінофестивалі у Каннах та без особливого розголосу дісталася до світового прокату у серпні, де успіху фільм не досяг. Для Джорджа Міллера, режисера франшизи  «Скажений Макс», стрічка, між іншим, стала одним з найбільш авторських проєктів. Журналіст Flashforward Magazine Антоній Ходоровський розповідає, чому фільм не став одкровенням в кар’єрі режисера, а оригінальний твір не мав необхідного потенціалу.

Обласканий увагою критиків та схвальними відгуками глядача, Міллер вирішує взяти невелику перерву від комерційного кіно, повірити у власні сили та створити претензійну стрічку, що могла б відкрити нові межі його таланту. Отже, у його руки потрапляє оповідання Антонії Байєтт «Джин у пляшці зі скла "солов'яче око“» - бульварна література від авторки, яка хотіла написати мудрування на теми складні та неоднозначні, але зрештою обмежилась історією про курортну мрію кожної європейської туристки. У співавторстві зі своєю донькою Аугустою Гор режисер намагається перетворити першоджерело на щось концептуально складніше, доповнює фільм новими елементами, аби поверхневі змісти замінила багатошарова розповідь, але створити щось принципово відмінне йому все ж не вдається.

Початок стрічки може скласти хибне враження, що глядача очікує предметний дискурс між наукою та міфологією, протиставлення раціональності головної героїні емоційно-образному світогляду її гостя, допоки зустріч з древнім Джином не розпочинає цикл пліток про колишніх, а тяжіння персонажки Тільда Свінтон до знань поступається її пошукам простого жіночого щастя та інтимної близькості. Відбувши ув'язнення у скляній посудині, фантастична істота виявляється не дуже багатою на філософські роздуми щодо навколишнього світу та дивиться на нього через суто людську оптику. Зате в найкращих традиціях жіночих романів розбурхує фантазію своєї рятівниці розповідями про кохання, знеціненні почуття та величезний досвід догоджання прекрасним дівам магічними (й не тільки) засобами.

Обережно Міллер прибирає усі незручні моменти оригіналу. Хоч «Три тисячі років бажань»  не є типовим форматом для масового глядача (стрічка з тріском провалилася у прокаті), режисер намагається відповідати запитам сучасної авдиторії, яка здатна покарати суперечливих авторів новим хештегом. В оповіданні Антонії Байєтт героїня є огрядною жінкою з комплексами щодо своєї зовнішності. Вона не проти використати одне з наданих Джином бажань, щоб повернути собі молоде тіло, майже виправдовує сексуальне домагання у часи молодості та подекуди об’єктивує свого співрозмовника, який здатен змінювати розмір свого тіла пропорційно усім його частинам. Сценарій Міллера все ж акцентує увагу на соціальних правильних питаннях: від критики патріархального суспільства до невеликих саркастичних зауважень щодо ксенофобії.

Можливо не зовсім вправне поєднання стереотипної романтичної історії та актуальних маніфестів перетворили б «Три тисячі років бажань» у вкрай прісне видовище, але значною мірою його рятує саме фантастична складова. Міфічні та напівісторичні притчі, що розгортаються у різних епохах та місцях, є зосередженням як візуальної мови режисера, так і нового погляду на відомі алегоричні сюжети, а також поважної роботи з арабським фольклором. У кадрі з'являються іфрити, гулі, мариди, послідовники Ібліса тощо. Казковість не межує з гротеском, а кінематографічне втілення легенд дотримується дорослого вікового цензу. На фоні окремих оповідей театралізована розмова Джіна та Алатейї здається ще більш невиразною та умовно необхідною для загальної історії.

Але по суті зміст фільму зводиться до того, що люди щасливі в коханні та стражденні у самотності, а спроби Міллера створити чуттєве та гарне кіно дозволяють йому конкурувати хіба що з телевізійними мелодрамами про турецьких султанів та курортні романи чоловіками в банних халатах, а не серйозними авторськими картинами. У чому ж режисер «Скаженого Макса» залишається вправним, так це візіонерській складовій своїх проєктів, тому його шлях у комерційному кіно, безумовно, ще довго залишиться основним.