Скажена нативка: що не так з фільмом «Найкращі вихідні»? Ілюструємо гіфками з біллю

Знущання з жанру
1/10

2 лютого в український прокат вийшов фільм «Найкращі вихідні» – новий проект студії Film.ua. Він мав шляхетну мету створити ламповий кіноальманах про літній Київ та фестиваль Atlas Weekend (який тепер Atlas Festival) – але створив півторагодинний рекламний ролик, у який інтегрована інша реклама. Назвати це повноцінним фільмом важко, тому редакція Flashforward Magazine зробила груповий огляд фільму, який веде глядача викривленими 5 шляхами прийняття крінжу.

Етап №1: Ствердження (нової норми)

Кожного року з превеликим завзяттям українські кіновиробники продовжують радувати глядачів національною комедією. Успішні прокатні збори зайвий раз підтверджують, що вони, вочевидь, віднайшли дієву формулу розважальних проєктів, бо нашій публіці вкрай не вистачає ще декілька десятків карикатурних персонажів, образливих національних стереотипів та здорового почуття гумору. У випадку з повнометражним рекламним роликом Atlas Weekend, або, як його ще називають самі творці, кінокомедією «Найкращі вихідні», суттєвих змін не відбулося. Це все ще guilty pleasure (для когось просто pleasure), що робить акцент на пригодах так званих «звичайних українців», в яких кожен може впізнати себе, друзів, родичів тощо, за умови що всі вони зростали якомога далі від цивілізації.

Етап №2: Спокій (могильний)

З невідомої причини виробники українських комедій, які з радістю дивляться та радять якісні продукти світового ринку, чомусь самі роблять не такий контент. Кожен персонаж «Найкращих вихідних» – перш за все макенен, на який навішують одну з моделей поведінки – тільки не людей, а фольклорних персонажів з несмішних анекдотів. Тут у нас «пацани з району», «шкільна відмінниця», «жирний, який багато їсть», «дівчина-бунтарка», які, за задумом авторів, мають бути близькими, а тому смішними. Але якщо у персонажа – особливо комедійного – немає глибини чи хоча б базового прописування, то він так і залишиться анекдотом, який не захоче слухати ніхто.

Перед прем’єрою фільму у медіапростір потрапляли голосні заяви членів знімальної команди, що їх продукт максимально відрізняється від того, який ми могли бачити раніше. І з цим твердженням сперечатися дуже тяжко: написати сценарій з чотирма паралельними сюжетними лініями, обрати для кожної із них окреме емоційне забарвлення, вплести до загальної історії естрадних зірок, яких можна показувати у трейлері, бо каса сама себе не зробить, але обмежитись одним аркушем А4 – це дійсно новий формат для великих екранів. Мотивація виробництва подібного контенту стає більш зрозумілою, якщо взяти до уваги той факт, що його ідея належить генеральному директору й засновнику фестивалю Atlas Weekend – Дмитру Сидоренку. Популяризувати музичну подію засобами кіно, але без, власне, кіно – це сміливо.

Етап №3: Безкомпромісність

За словами сценаристки та креативної продюсерки фільму Анастасії Лодкіної зразком для майбутньої історії став американський досвід сторітелінгу, але якщо зважити на те, яким чином переплітаються чотири оповіді про київські пригоди, від нього довелося відмовитися.

У центрі сюжету опиняються:

  1. Звичайні хлопці з Кривого Рогу, які з огляду на їх поведінку знають ціну не тільки дружбі, але й магнітолі в чужій машині;
  2. Одеситка Аліса у пошуках батька та причин для камео Ірми Вітовської;
  3. Німець Ганс, чий стереотипний образ мав би занепокоїти міністра культури Ткаченка, але він боронить нас від Netflix з їх Петрою;
  4. Кар’єристка Міра, нелегка доля якої обумовлена чи то непростими стосунками з братом, чи то кількістю рекламних інтеграцій для взаємодії. Серйозно, вони вставили рекламу у рекламу, щоб глядач міг бачити рекламу спонсорів фестивалю, поки дивиться рекламу самого фестивалю, за яку сам і заплатив!
За цю так і не завершену гей-лінію ми й дали фільму один бал

Не знаємо щодо американської традиції, але більше схоже на культовий кіноальманах Love Actually Річарда Кертіса, який об’єднував долі різних людей навколо свята та почуттів, які воно викликає у кожного. «Найкращі вихідні» мали б зробити так само з фестивальною культурою. Але  його сюжетні лінії ніяк не пов’язані тематично, персонажі чомусь не взаємодіють між собою і не змінюються під впливом «фестивальної магії». Ті, як і раніше, залишаються героями поганющих жартів, бо єдине, що їх об’єднує – це бренди, яких подекуди знімають з більшим старанням, ніж самих героїв.

Етап №4: Радість (без причини)

Усі сценарні лінії ніяк не перетинаються між собою та необхідні лише для того, щоб виправдати зйомки на території фестивалю. Якщо вважати кожну історію окремою гумористичною замальовкою, виникають питання щодо їх змістовності та прийомів, які мають спричиняти в глядача сміх. Так, послизнутися на шкірці банана ніхто не здогадався, але відтворити цей трюк з іншим харчовим продуктом знімальна команда все ж таки наважилася. Для більш вибагливої авдиторії, що не здатна оцінити класичну буфонаду, є дуже «свіжі» жарти про веганів та БДСМ і навіть взяті зі складського ЖЖ-зберігання сміхуєчки про протистояння рокерів та інших фанатів. Агов, 2007-й, прокидайся, тобі на біс!

Так, ситуативний гумор – це типова проблема українських комедій, де людська логіка ігноруються, а запропоновані обставини неорганічно гіперболізовані. «Найкращі вихідні» продовжують сталу традицію, адже чого ще чекати від режисера «Скажених весіль», який, вочевидь, гадає, що українська культура – це «смішний» суржик, облиття пивом, образливі національні карикатури з прізвищами типу «Похер» та латентна гомофобія?

При цьому знімати нормальні комедії можна - наприклад: 

Етап №5: Смиренне спустошення

Колаборація з представниками музичної індустрії виглядає не менш безглуздо. Обличчя українських артистів за умовчанням використовують заради збільшення касового потенціалу фільму та запису невиразного саундтреку.

У фіналі ми споглядаємо черговий зірковий капусник, що має переконати кожного з нас встигнути придбати квитки на фестиваль. Це, мабуть, єдина чесна і грамотно зроблена думка за весь фільм. Тільки тоді це не фільм, а як мінімум нативка, як максимум – прямий рекламний ролик, який чомусь забули змонтувати у 2 хвилини хронометражу.

Можливо, до  колтуекшену «купити тут» варто дослухатися, бо недарма платники податків допомогли Держкіно виділити 17,2 млн грн на створення претензійної promotion компанії для події, яка цього принципово не потребує. Подібний фінансовий вклад має бути виправданий. Кіно з цим не справляється, тож залишається дочекатися майбутнього Atlas Fest’у, щоб зрозуміти, заради чого український глядач платить гроші за рекламу.