АнтонийХодоровский Смерть змісту: шостий «Крик» як творча деградація, на яку досі є попит
За перший вікенд шостий «Крик» показав найкращий показник зі зборів в історії даної горор-франшизи, а відгуки глядачів та критиків натякають на те, що це успішне продовження тогорічного перезапуску.
Журналіст Flashforward Magazine Антоній Ходоровський розповідає, чому фільм все ж страждає на відсутність оригінальних ідей, а його іронічний зміст більше не здається дотепним.
П’ятий фільм обережно перезавантажив франшизу: представив нових протагоністів, додав ключових персонажів з тетралогії, дотримувався концепції, що залишилася в спадок після смерті Веса Крейвена та намагався віднайти оригінальні змісти. Зрештою касові збори проєкту визначили майбутнє творчих напрацювань Метта Беттінеллі-Олпіна та Тайлера Джіллетта, які повернулися в режисерські крісла для зйомок вже шостої частини слешера. Але якими б натхненими не були автори та сповненими нових, на їх думку, ідей, від реальності не втечеш: довготривалі кіносеріали завжди потрапляють в глухий кут.
Так, шостий «Крик» все ще тримає певну планку якості, бо не перетворюється у відвертий фарс, а його антагоністи, на відмінну від інших культових представників жанру, не стали фантастичними створіннями. Однак франшиза поступово тоне в самоцитуванні та експлуатації попередніх режисерських знахідок, висміює жанрові кліше, але сама перетворюється в одноманітне та передбачуване дійство.
Метагоррор – це поняття часто вживають в контексті згадок про перший «Крик» та його численні продовження. І автори даного проєкту намагаються будь-яким чином зберегти за ним цей статус. Як наслідок, всі інші складові фільму закономірно страждають. Виконавці головних ролей й надалі залишаються нічим непримітним видатковим матеріалом, а взаємодія між ними – лише необхідна умовність. Це вже не харизматичні протагоністи оригінальної трилогії, які протидіяли не лише серійному вбивці, але й намагалися зруйнувати класичні канони горору включно. Нові персонажі – типовий сюжетний декор. Виживе хтось з них чи поляже смертю хоробрих - навряд цікавить глядача більше, ніж фан-сервіс, що став основним акцентом в історії.
Ба більше, режисери настільки захопилися редагуванням жанрових шаблонів та бажанням поповнити франшизу іншими сталими акторами, що майже всі дійові особи отримали міцний «сценарний бронежилет». Чи це свідома спроба іронізувати над очікуваннями глядача або саме так мають виглядати нові правила гри сучасних слешерів: тепер у вбивці більше шансів скоїти випадкове самогубство, ніж вбити когось десятками ударів ножем.
Багато суперечок серед прихильників франшизи викликала новина про відсутність Нів Кемпбелл в основному касті фільму. Актриса відмовилася брати участь в зйомках через розбіжність поглядів з творцями проєкту на кількість нулів в її гонорарі.
Отже, цього разу героїня Сідні Прескотт, чия сюжетна арка повноцінно закінчилася ще в межах трилогії, вперше не з’явиться на екрані, аби черговий раз традиційно грати сакральну жертву . Чи впливає цей факт на загальний розвиток історії? Навряд. Він доводить, що камео старих персонажів вже варто закінчувати, а Нів Кембелл зовсім необов'язково повторювати героїчний вчинок Джеймі Лі Кертіс, яка ще трохи й влаштує бійку з маніяком за пенсійне посвідчення.
Можливо відсутність культової «scream queen» й могло вплинути на комерційний потенціал стрічки, але його творцям неймовірно пощастило, що до моменту прем'єри Дженна Ортеґа, встигла отримати популярність завдяки «Венздей». Тож шостий «Крик» не залишився без впізнаваних облич та глядацької авдиторії.
Мабуть, це доля Дженни Ортеґи – бути популярним трендовим замінником культових фігур. І якщо у “Венздей” вона намагається копіювати акторські знахідки Крістіни Річчі, то «Крик» дозволяє на повну розкрити її неймовірно здатність бути вторинною акторкою.
Зміна місця дії фільму з провінційного містечка на Нью-Йорк aле це не перший випадок, коли історія розгортається поза межами Вудсборо: «Крик 3» зібрав персонажів в Голлівуді помножила кількість екшену та допомогло додати різноманітності в сценах вбивств . Водночас зі сцен повністю зник саспенс, де він вкрай важливий, бо навколишнє середовище завжди залишає жертвам шляхи для порятунку. Герої постійно знаходяться серед великої кількості людей, щоб можливо було навести суєти. Однак це не впливає на креативність пасток.
Ghostface скоріш просто Ghost, який проходить крізь двері, стіни та з'являється там, де того потребує сценарій. Детективна складова не менш слабка та здатна заплутати уважного глядача лише тому, що не особливо дотримується логіки та будується за принципом неочікуваної комбінації. Шостий «Крик» став черговим прикладом кризи ідей. Він не псує франшизу й не доповнює її. Поки що кожна нова стрічка приречена на самоповторення, а її сатирична складова все більше здається необґрунтованою.
