Відьмак зустрічає Скубі-Ду: розбираємо фільм «Максим Оса та золото песиголовця»

5/10

«Максим Оса та золото песиголовця» – перший український кінокомікс і один з найвідоміших довгобудів вітчизняного кінопрому. Епопея з його екранізацією, а потім прем’єрою почалась ще в  2011 році, коли однойменний мальопис отримав український переклад. До речі, сам його оригінальний вихід в 2008 році став помітним проривом для української комікс-сфери: графічний роман, заснований на українській історії та колориті, вийшов в бельгійському видавництві Editions Joker французькою мовою. На жаль, його екранізація робить лише один прорив – сумної реальності до наших високих очікувань.

XVII століття. Польський король, аби заручитись підтримкою запорожців, відправляє на Січ солідну суму золота. Козак Максим Оса, який прославився успішним порятунком бранців з турецької неволі, мав зустрітись з товаришами в корчмі та допомогти з провезенням цінного вантажу через Дике Поле. Однак вони так і не доїжджають до місця зустрічі. Максиму тепер доведеться розслідувати, хто ж погубив його побратимів та куди поділось злощасне золото короля.

У «Золота песиголовця» все досить непогано з візуальною частиною – особливо враховуючи скромний бюджет 38,4 млн грн. Ще з трейлерів було зрозуміло, що творцям фільму дуже подобається третя частина «Відьмака» від CD Projekt RED: протягом всього хронометражу на екрані панує напівтемрява, є колоритні болота і загальний образ європейського історичного реалізму, де містика межує з найгіршими сторонами людей.

Одна з екшен-сцен взагалі повністю копіює дуель Геральта і Ренфрі з першого сезону «Відьмака» від Netflix – і єдина відмінність у тому, що хорошого постановника боїв у нас немає.

Також відчувається вплив нещодавньої Resident Evil Village, особливо в образі відьми. Ну а костюм доньки шляхтича може викликати легку ностальгічну сльозу по «Ван Хельсінгу» Стівена Соммерса. В такт настрою фільму підібраний і саундтрек, який в деяких моментах нагадує музику з «Дюни» та інших робіт Дені Вільньова.

Однак за межами картинки і музичного супроводу, у «Максима Оси» лишається не так вже й багато козирів. В першу чергу стрічка є детективом, однак лінія з розслідуванням тут досить прісна . В хороших творах цього жанру (кіно, літератури чи ігор) головний герой аналізує все, що довкола нього відбувається та на основі цього заповнює відсутні деталі головоломки. В нашому ж випадку розслідування Оси зводиться до прогулянок лісом і роздумів під час обідів у місцевого шляхтича. До певних висновків його наводить виключно копняк від котрогось із героїв.

Це по-своєму логічно, адже наш протагоніст – це суворий вояка, а не вчений монах, як в «Імені троянди». Було б дивно, якби він почав демонструвати дива спостережливості, проникливості та володіння дедуктивним методом. Однак від тотального спрощення глядачу точно не краще.

Шкодить детективній лінії і дуже мала кількість героїв. Окрім Максима Оси, в стрічці всього 5 дійових осіб. В результаті глядач навіть не може пограти в улюблену поціновувачами жанру гру: «вгадай винного до того, як це зробить протагоніст», просто в силу малої кількості підозрюваних. Причому спроба перегорнути все з ніг на голову не спрацьовує через відверту банальність використаного сюжетного виверту. Формується дивний симбіоз історичного реалізму та сюжетної наївності рівня розслідувань у «Скубі-Ду».

Врятувати ситуацію могли б колоритні персонажі з прописаним бекграундом, як це було в «Мерзенній вісімці» Тарантіно, але й тут у «Максима Оси» промах. За півтори з гаком години ми майже нічого не дізнаємось про героїв чи навіть про протагоніста. Хоча Василь Кухарський і виглядає дуже автентично в ролі суворого козака, але це все знову ж таки про візуальну сторону фільму.

Що ж фільм може запропонувати, окрім детективу? Тут є всього дві сцени з фехтуванням, але зняті вони крінжово навіть за мірками українського кіно. В тих же «Козаках: Абсолютно брехливій історії» вони на кілька порядків краще при теж не особливо великому бюджеті.  Вірогідно, сама команда «Максима Оси» зрозуміли, що виходить лажа і досить тактично їх позбулись в фінальній частині, де вони передбачались логікою сюжету.

І чи то дався взнаки оригінал, виданий спочатку для французької аудиторії, чи то автори фільму робили велику ставку на іноземний прокат, однак в «Золоті песиголовця» не так багато українського колориту чи історії. З таким же успіхом головний герой міг також бути ландскнехтом, а події відбуватись в якомусь глухому селі Німеччини чи Фландрії. Хоча в фільмі є дуже вдалий комічний епізод, який навряд чи зрозуміє європейський глядач.

«Максим Оса та золото песиголовця» показує, що українські кінороби навчились знімати стильні та дуже привабливі з візуальної точки зору фільми. Лишилось тільки підтягнути бойову хореографію та подачу історії, і можна не переживати про майбутнє нашого розважального сегменту кіно.

Валерій Ковтун Страница автора в интернете

Автор, редактор ленты новостей