What is grief, if not love persevering: як серіали Marvel допомагають долати травми війни?

Більш як два місяці українці живуть з досвідом повномасштабної війни. Масові смерті, досвід різноманітного насильства, втрати бойових побратимів, втрата домівок та цілих районів попереднього проживання, імміграція… Цей та інший важкий досвід став для нас зрозумілим. Ми намагаємось його осмислювати та жити далі.

Серіали Marvel Studios, віддзеркалюючи різноманітний травматичний досвід у реальних США, транслювали його на сюжетні події кіновсесвіту. Їх сюжет побудований у тіні горювання після подій «Війни нескінченності» та «Месники: Ендгейм», і питання персонажів на диво тісно переплітаються з тими питаннями і досвідом, які має кожен українець. Редакція Flashforward Magazine проаналізувала основні історії серіалів Marvel з погляду терапії – можливо, поміж завиванням сирен ви передивитесь їх і теж знайдете для себе розраду.

Втрата можливостей: «ВандаВіжен»

«ВандаВіжен» це серіал про горювання від втрати близького. Звісно, для супергероїні це не просто горювання. Ванда переживає не лише лють і відчай, вона намагається «побачити» яким могло б бути її життя, якби Віжен не загинув. Кожна серія – це не тільки п’ять стадій прийняття втрати, а й оплакування того, що могло бути, але не сталося. Більш того, Ванда використовує серіали з дитинства як форму терапії, чим робить своєрідну рекурсію з нашою реальністю.

Серіал демонструє, що спроба втримати вже втрачене минуле може привести до насильства стосовно оточуючих. Ванда, як і багато хто з нас, ніби питає: «Чому ви можете жити нормальним життям, а я – ні?», і певна заздрість до «нормальних людей» виливається у насильстві над їх реальністю.

«ВандаВіжен» вчить нас горювати, не втікати від болю і на певному етапі прийняти неповоротність подій що сталися та намагатися жити далі. Найціннішим є саме досвід проживання болю, як і спроби створити ідеалістичний світ мрій. Чому так? Бо біль неможливо прикрити «нормальністю» та «приємністю», хоч нам і хотілося б. Цей біль потрібно визнати, йому потрібно дати місце. Ванда розкриває для себе своє спотворення в протистоянні насильству інших та в повазі до пам’яті Віжена.

Окрім іншого, це ще й історія жінки, історія материнства, що не було реалізоване. Тому це ще й історія подолання болю втрачених дітей, та намагання жити у цій реальності.

Втрата побратимів та зло війни: «Сокіл та Зимовий солдат», «Соколине око» та «Місячний лицар»

Всі три згадувані серіали відштовхуються від того, як головні герої переживають ПТСР від війни та втрати побратима – а дехто і дисоціативний розлад від пережитої травми. У кожного з них є історія їх справедливого (чи не дуже) насильства, яке неможливо викреслити з пам’яті та яке визначає теперішнє. Їм потрібно вибачити себе та дозволити собі жити після війни, не з комбатантами.

Ще важчим є прийняття кожним з них реальності, де побратима/знайомого неможливо повернути. Прокручування того, що можна було зробити по-іншому, що можна було сказати, чи де можна було б промовчати. Питання до себе, як тепер жити поважаючи пам’ять та жертву, що була заплачена? Як не дратуватись на навколлишній світ, що ніби не помічає що насправді сталося і не пам’ятає про своїх героїв?

А буває і гірше. Бо з’являються ті, що паплюжать ці жертви чи намагаються помститись, запустивши новий раунд кола насилля. Як залишатись вірним тим, кого немає, боротись з новими викликами і не втратити себе в вихорі насильства минулого і теперішнього?

Кожен знаходить для себе свою відповідь, але всі вчаться говорити про свої травми, вчаться не залишатись з ними наодинці. Знаходять способи передавати свій досвід молодому поколінню, даруючи їм шанс не проходити ті самі помилки.

Майже кожен з персонажів має фізичні та психічні травми, і певне неповноцінне життя, яке відкидає «норму» назавжди в минуле. Це класичний сюжетний троп військового кіно який теж стає тим хрестом, який їм потрібно навчитись нести.

Ці серіали підіймають не лише проблему інтеграції ветеранів війни у мирне життя, але й питання життя з пораненнями, невиліковними травмами, що залишає після себе війна. Проте життя завжди знайде спосіб, якщо людина готова його бачити.

Втрата дому та імміграція: «ВандаВіжен» та «Локі»

Наприкінці серіалу Ванда буквально втрачає свій дім і вимушена переїздити в інше місце та починати все заново. Але й Локі переживає втрату – але не просто дому, ай усієї реальності вкупі з власною винятковістю. Для нього це не лише загроза життю. Це обнулення усього що він знав та ким він був.

Локі намагається знайти нових друзів і сформувати щось схоже на дім, він намагається знайти шлях додому. Можна навіть сказати, що «Локі» це серіал про намагання повернутись додому, до життя яке колись було звичним, і горювання про те, що це стає неможливим. І, звичайно, найбільшого болю Локі завдає не втрата середовища, а постійний досвід самотності, який тільки наростає з розширенням кола варіантів.

Ванда та Локі переживають біль втрати дому та спробу налагодити альтернативне життя. Очевидно, що як для нас, так і для них це задача що виявляється важчою, ніж ми очікували.

Біль та втрати неможливо відвернути, адже неможливо повернутись в минуле і скасувати якісь рішення – якщо ти у коміксному світі. Як невідворотність Таноса та необхідність жертв для перемоги над ним, так і невідворотність нашої війни неможливо ігнорувати. Ми залишаємось наодинці зі своїм досвідом, що часто потроху руйнує нас далі зсередини. Але є надія на поступове зцілення і подолання невідворотного. Навіть серіали можуть допомогти нам пережити маленьку перемогу, хоча б над наслідками зла в нашому житті. Маленькі розваги можуть стати маленькими сходинками до відновлення, до можливості допомогти і іншим.