fbpx

Київський Тиждень Критики: все, що треба знати про програму фестивалю

З 20 по 26 жовтня в Києві проходитиме щорічний Київський Тиждень Критики – міжнародний кінофестиваль,який вже шостий рік демонструє українському глядачу найкращі вітчизняні та світовими кінохітами, відібраними професійними кінокритиками. Редакція Flashforward Magazine  проаналізувала програму фесту: окрім лайн-апів світових фестивалей цього року неможливо оминути тему війни, яка проходить червоною лінією через кожен наш день та не може замовчуватися мистецтвом. Програма складається з п’яти секцій, кожна з яких має особливі сюрпризи. 

«Клондайк», реж. Марина Ер Горбач

17 липня 2014 рік, Донецька область. Молоде подружжя, яке чекає на народження дитини опиняються в епіцентрі чорного диму війни – в небі збивають цивільний літак рейсу МН-17. Незважаючи на окупацію села та підвищення рівня небезпеки, майбутня мама Ірка не слухає свого чоловіка Толіка та не хоче покидати рідний дім. Фільм Марини Ер Горбач, в якому вона вперше в своїй фільмографії виступила єдиною режисеркою, торкається надскладного вибору, який актуалізувався для мільйонів українців після 24 лютого. 

Цю копродукційна стрічка України й Туреччини подано на «Оскар» від України в номінацію «Найкращий іноземний фільм». Поки його дивляться члени оскарівської комісії, ми вже можемо побачити його в Україні. 

Серед багатьох вже отриманих нагород:

  • Найкраща режисура, програма World Cinema Dramatic Competition фестивалю Санденс
  • Приз Екуменічного журі, Приз глядацьких симпатій в секції Panorama на Берлінському міжнародному кінофестивалі
  • Гран-прі кінофестивалю Heimat Europa Filmfestspiele в Німеччині 
  • Нагорода юнацького журі на фестивалі Film by the Sea у Нідерландах
  • Гран-прі міжнародний кінофестиваль у Сіетлі
  • Головна нагорода «Золотий тюльпан» національного конкурсу Стамбульського кінофестивалю
  • Найкраща режисура на фестивалі в Сараєво

“Цензорка” (107 Mothers), реж. Петер Керекеш

Повнометражний ігровий дебют словацького режисера і сценариста Петера Керекеша заснований на реальних історіях українських жінок, які відбувають покарання в одній з в'язниць, де можливо перебувати як вагітним жінкам, так і матерям зі своїми дітьми. Режисер поєднує документалістику спостерігання, обрамляючи її в ігрову картину про тотально жіночий світ. Ув’язнені, спостерігачки та медсестри – кожна з них має свою історію, які як деталі пазлу складають спільну картину унікального буття.

Минулого року в цього фільму сталося успішне на нагороди фестивальне життя:

  • Приз за Найкращий сценарій в секції «Горизонти» Венеційського кінофестивалю 2021
  • Найкращий ігровий фільм, режисер, сценарій та акторка в головній ролі в рамках Словацької Національної кінопремії «Сонце в сітці» (Slnko v sieti)

«Бачення метелика», реж. Максим Наконечний

Головна героїня – аєророзвідниця добровольчого батальйону із позивним «Метелик». Після двох місяців полону вона повертається додому, бореться з наслідками жорстокого ставлення до себе, але дізнається, що вагітна від зґвалтування своїм наглядачем. Здається, що ця дитина з самого початку приречена на смерть, але героїня вже перед самим абортом починає сумніватися в правильності свого рішення. В ході розвитку подій їй прийдеться стикнутися з неприйняттям з боку суспільства і складними роздумами про вартість такого порятунку. 

В першу чергу «Бачення метелика» – це фільм про всепроникаючу війну, яка залишається всередині людині, в побуті, в суспільстві, за дверима квартир і домашніми застіллями назавжди. Але режисер-дебютант Максим Наконечний не тільки підіймає питання посттравматичного синдрому бійців, він стримано, але влучно розповідає жіночий досвід війни та наштовхує глядача на рефлексії про травми, які кожен з нас, де б ми не перебували, на фронті чи в тилу, здобуваємо та вчимося з цим жити наново. 

Цього року «Бачення метелика» був учасником програми «Особливий погляд» на Каннському кінофестивалі. Саме його творча команда з’явилася на французькій червоній доріжці під звуки повітряної тривоги з табличками «Sensitive content». 

«Відблиск», реж. Валентин Васянович

П’ятий фільм Валентина Васяновича знову розповідає про війну. Але цього разу  про її наслідки. В центрі історії – молодий хірург-доброволець з Дніпра. Після полону він повертається до свого мирного життя, яке зараз вже не схоже на звичне. Єдиним спасінням від пережитого досвіду війни чоловіка рятує спілкування з колишньою дружиною й 12-річною дочкою – його надією та поглядом у майбутнє. 

Окрім того, що «Відблиск» минулого року був в офіційному конкурсі Венеційського кінофестивалю, куратор програми «Фокус: Україна — Велика Британія» Карен Крізановіч висунув багато аргументів за такий вибір команди фестивалю: 

Як монтажер, сценарист і режисер, Валентин Васянович має досить формальний, майже академічний підхід до фільмування жахів реального життя. Як і в попередніх фільмах Васяновича, «живі картини» є в основі більшості візуальних елементів історії. Незалежно від того, показані вони крізь скло в машині, вікно чи стіни, «Відблиск» використовує цю спритність рук, щоб відволікти від наших найгірших страхів. У цих формальних рамках жах, який розігрується перед нами, здається нереальним. Ми, перебуваючи в шоковому стані, ніби заперечуємо те, що відбувається, ніби це щось, від чого ми можемо прокинутися. Але ми не можемо. 

«Памфір», реж. Дмитро Сухолиткий-Собчук

Сповнені автентичною енергетикою Карпат, події фільму «Памфір» розгортаються напередодні традиційного карнавалу Маланка. Головний герой Памфір повертається до своєї родини та має відновити зв’язок зі своїм складним минулим. Його син влаштовує підпал в молитвенному залі, чим запускає процес відплати за провини. Незважаючи на дику язичницьку природу свята Маланка та драматизм виру насильства, в який потрапляє колишній контрабандист, що намагається стати на шлях виправлення, цей фільм має форму та стиль сучасної казки. 

В списку подій фестивального життя фільму не лише участь в Резиденції Каннського кінофестивалю в Парижі, що допомогло Дмитру Сухолиткому-Собчуку з цим дебютним фільмом, а також сприяло прем’єрі фільму в рамках Двотижневика режисерів в Каннах. Фільм увійшов в цьогорічну національну конкурсну програму на Київському міжнародному кінофестивалі «Молодість» та отримав нагороду Palic Tower за Найкращу режисуру та Спеціальну відзнаку на фестивалі європейського кіно в Паличі. 

Це фільм, сповнений навіювань, починаючи з українського карнавалу, обряду предків, який відновлює зв’язок із природою через демонічні маски, що змінюють тих, хто їх носить. Постійно присутнє  відчуття наближення трагедії та моменти, коли ви буквально вибухаєте емоціями та сповзаєте зі свого крісла. У стрічці добре промальовані персонажі та неймовірна мізансцена. Перший та останній кадри позбавляють дару мови, вони охоплюють цілий світ. Вони справді безцінні, – кураторка програми «Фокус: Україна – Велика Британія» Ріта Ді Санто

«Я і Фелікс», реж. Ірина Цілик

Екранізація сoming-of-age роману Артема Чеха «Хто ти такий?» розповідає історію Тимофія, хлопчика з 90-их. Він, як і притаманно підлітку, дорослішає, всупереч уявленням оточуючих. Тільки через багато років вже дорослий чоловік зрозуміє співмешканця своєї бабусі – глибоко травмованого війною контррозвідника Фелікса, та примірить його взуття на себе. 

Ірина Цілик написала сценарій на основі автобіографічної книги свого чоловіка, тому стрічка обіцяє бути наповненою правдоподібними деталями, а глибокі паралелі між сьогоденням і часом розгортання подій робить фільм позачасово актуальним.

«Кам’яний острів» (Enys men), реж. Марк Дженкін

Знятий на 16-мм камерою Bolex другий фільм режисера валлійця Марка Дженкіна знову занурить глядача в містичне сплетіння теперішнього з минулими, природного зі штучним, реального з лякаючим. Будьте готові потрапити в життя на безлюдному острові біля узбережжя Корнуолла разом з головною героїнею – волонтеркою, що монотонно спостерігає за рідкісною квіткою. Це дослідження вийде за межі сухої науковості в метафізичні світи. Разом з «Памфіром», «Кам’яний острів» був в програмі Двотижневика режисерів Каннського кінофестивалю в цьому році.

«Лімб» (Limbo), реж. Бен Шарок

Не драмами єдиними: міжкультурна британська сатира про сирійського біженця, музиканта Омара, який застряг на шотландському острові в очікуванні притулку. Це не скасовує того, що для багатьох українок ця тема на часі. Балансуючи між рефлексією досвіду, візуальним стилем Веса Андерсона, метафоричними значеннями та мораллю Акі Каурісмякі, Бен Шаррок не оминає трагічне, чим дарує надію. 

Те, що жонглювання підтекстами та референсами вдалося передбачити за фестивальним списком стрічки:

  • Номінація за Найкращий британський фільм року та Найкращий британський дебют на Премії BAFTA у 2021
  • Приз ФІПРЕССІ за Найкращий фільм, Золота піраміда за Найкращий фільм, Премія Генрі Бараката за Найкращий внесок у мистецтво на Каїрському міжнародному кінофестивалі в 2020

«Дорогенька» (Sweetheart), Марлі Моррісон

Фільм-дебют британської режисерки Марлі Моррісон – сімейна емпатична мелодрама про квір-підлітка, яка вибивається з ідеального світу, ідеальної родини, ідеальної системи. Після виключення зі школи екосвідома Ей ДЖей їде з батьками на відпустку на берег Англійського каналу, де вперше закохується – в рятівницю Айлу. Підлітковий фільм про ЛГБТК+ спільноту  не просто кидає в суспільство трендовими меседжами, це чуттєва подорож у світ молодої дівчини: її складних стосунків з матір’ю, сестрами і перші романтичні справи, коли тобі 17.  

Серед творчої команди фільму багато дебютантів, за що вони вже отримали почесні перші нагороди:

  • Премія британського незалежного кіно за Найкращий акторський дебют і Найкращий дебют у продюсуванні в 2021
  • Приз глядацьких симпатій на кінофестивалі у Ґлазґо 2021

«Фільм письменниці» (So-Seol-Ga-Ui Yeong-Hwa), реж. Хон Сан Су

Ґран-прі журі «Срібний ведмідь» з Берлінського міжнародного кінофестивалю в 2022 році – мінімалістична чорно-біла стрічка про письменницю, яка переживає творчу кризу. В пошуках натхнення вона відправляється до своєї давньої подруги, керівниці книжкової крамниці. Випадкові зустрічі та переп’ятії наштовхнуть головну героїню не на новий роман, а на створення фільму. 

Хон Сан Су має впізнаваний стиль серед авторського кіно. Обережно і грайливо режисер проводить лінії стосунків, кіно і випивки крізь всі свої фільми, в яких актори переходять з однієї стрічки в іншу (в цьому фільмі головних героїнь грають досить відомі акторки – Лі Хе-йон з «Хлопчики красивіші за квіти» та Кім Мін Хі зі «Служниці»), а сценарії часто пишуться прямо в день зйомок. 

За показом рутиного та звичного кореєць звертає увагу глядача на непомітні в повсякденному житті деталі та кожного разу підіймає філософське питання. На цей раз це: «А чи можуть взагалі письменники(ці) знімати кіно? І якщо так, то яке це буде кіно?»

«Одного чудового ранку» (Un Beau Matin), реж. Міа Хансен-Льове

Власник премії  Label Europa Cinemas в межах цьогорічного Каннського кінофестивалю – стриманий в почуттях та засобах оповіді фільм про життя жінки. Головна героїня Сандра (Лея Сейду) – мама, що виховує маленьку дочку,доглядає за хворим на рідкісний нейродегенеративний синдром батьком і десь між усім цим намагається налагодити особисте життя. 

Як і в «Острові Бергмана», режисерка продовжує говорити про будденість. Цього разу можемо зовсім не чекати від цієї якісної французької мелодрами  екстраординарних сюрпризів. Це чуттєвий реалізм: фільм ненав’язливий, завдяки чому лагідно торкається приватної сторони пам’яті.

«Корсет» (Corsage), реж. Марі Крютцер

Ще один фільм, який наштовхує на думку подивитися минулорічний «Острів Бергмана», але вже через виконавицю головної героїні – акторку Вікі Кріпс. Режисерка Марі Крютцер показує глядачу свою версію історії життя імператриці Австрії Єлизавети Баварської. Кінокритики вже пишуть, що це найкраща роль Кріпс з часів «Примарної нитки». 

Як повідомляє Variety в своїй рецензії: «Корсаж» є дотепним підривом драматичних кліше костюмованого байопіка. Сповнений дивних і навмисних помилок у деталях періоду, фільм схожий на запрошення до таємної змови, щоб повернутися крізь час і спритними, нешанобливими пальцями 21-го століття трохи послабити стрижні на корсеті імператриці Єлизавети.

«Земля Бога» (Vanskabte Land), реж. Глінур Палмасон

Натхненна першими фото, які збереглися з Ісландії, стрічка не просто розповідає про прихід цивілізації та нової релігії в обличчі датського священника. Це метафора та гучний меседж про відсутність діалогу, повний контроль над історією та силу сумнівів на шляху до мети.

Фільм був учасником програми «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю та отримав приз Zabaltegi-Tabakalera на Міжнародному кінофестивалі у Сан-Себастьяні в 2022. 

«Трикутник смутку» (Triangle of Sadness), реж. Рубен Естлунд

Перлина програми – золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю 2022. Як і в «Квадраті», Естлунд продовжує свою сатиру на сучасний світ: надбагаті аристократи, продавці зброї, Інстаграм-інфлюєнсери та олігарх потрапляють на безлюдний острів. Вдається, що ловити рибу вміє лише прибиральниця їх круїзного лайнера. 

У своїй рецензії для The Washington Post кінокритикиня Енн Хордней пише: «Сьогодні небагато кінематографістів працюють із бажанням розібратися з життям, яким ми його знаємо — без супергероїв, псевдосередньовічних міфологій чи стандартних жанрових умовностей — і дати йому швидкий сатиричний удар там, де це боляче.  Якщо фільмам Естлунда не вистачає дисципліни — якщо його фільми перестають вітатися, стають гучнішими, яскравішими та виснажливішими в міру двогодинної позначки — вони все одно залишають глядача вдячним за те, що хтось там займається світом, який може бути хоча б віддалено  описується як справжній.»

«Час Армагеддону» (Armageddon Time), реж. Джеймс Грей

Ще одна coming-of-age драма, але вже американського режисера Джеймса Грея («До зірок») про єврейського хлопчика, нащадка українських емігрантів, та його темношкірого друга Джонні. Разом вони почуваються вільними: хлопці прогулюють школу, вперше курять косяк та обговорюють плітки про вчителів. Але реальність видається суворіше, ніж вони могли уявляти.

Завядки меланхолічному трейлеру ми знаємо акторський склад учасника цьогорічного основного конкурсу Каннського кінофестивалю: Енн Гетевей («Інтерстеллар», «Диявол носить Прада»), Ентоні Гопкінс («Батько», «Мовчання ягнят»), Джеремі Стронґ («Суд на Чиказькою сімкою», «Джентельмени»), Бенкс Репета, Джейлін Вебб. 

«Мовчазні двійнята» (The Silent Twin), реж. Аґнєшка Смочиньска

Заснована на реальних подія історія про двох сестер, що зростають ізольованими від суспільства та будь-якого спілкування. З приходом підліткового віку дівчата стають одержимими написанням книг, хлопцями і вбивствами. В головних ролях Летиція Райт («Смерть на Нілі», «Чорна Пантера») і Тамара Лоуренс. Ця копрудукційна хоррор стрічка була учасником програми «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю 2022. 

Добірка з 6 українських комедійних фільмів 1929-1994 років в межах Київського Тижня Критики створена спільно з Довженко центром. Досить тривало  «Шкурник», «Штепсель одружує Тарапуньку», «За двома зайцями», «Пропала грамота», «Вперед, за скарбами гетьмана» та «Фучжоу» були недоступні для вільного перегляду. Тепер, в тому числі завдяки Довженко-центру, який зараз знаходиться на межі так званої «реорганізації», Україна і світ зможе побачити перли нашого кінематографу. 

Ще одна ретроспективна програма цьогорічного фестивалю представить фільми світових режисерів, які «змінили гру» в кіно. Їх режисер(к)и змусили світ подивитися на їх країни та спільноти по-новому.  

Бойовий фільм «Тигр, що підкрадається, Дракон, що зачаївся», лауреат численних Оскарів, копродукційна стрічка Тайваню, Китаю і США поєднує в собі китайську історичну хроніку та приголомшливий екшн, який в свої часи неабияк здивував Голлівуд. 

Румунський фільм «4 місяці, 3 тижні, 2 дні» Крістіана Мунджіу в 2007 році отримав Золоту пальмову гілку, Приз ФІПРЕССІ, Кінопремію Національної системи освіти Франції і був визначений Найкращим фільмом та Найкращим режисером Європейською кінопремією. І це єдина Пальмова гілка румунського повнометражного кіно. Мунджіо, як пишуть кінокритики, не є початківцем Румунської нової хвилі, але він зібрав перші плоди цієї натуралістичної кінотечії. 

Перший фільм, знятий за радикально реалістичними правилами маніфесту «Догма 95» авангардистський напрям у сучасному кінематографі, що базується на зведенні правил, що ставлять на перше місце сюжет та гру акторів та забороняють використання спецефектів, «Свято» Томаса Вінтерберґа одразу обвінчався успіхом: 

  • приз журі на Каннському кінофестивалі в 1998 році
  • номінація за Найкращий фільм не англійською мовою на премії BAFTA в 2000-му
  • ще одна номінація номінація за Найкращий іншомовний фільм на Золотому  глобусі в 1999-му.

Незважаючи на неймовірну привабливість, ми маємо попередити, що цей фільм може стати травмуючим глядацьким досвідом.

«Смак вишні» Аббаса Кіаростамі, який належить до другої половини іранської нової хвилі, тільки здається простим невибагливим фільмом зі зрозумілими конфліктом та прагненнями головного героя. Як притаманно течії та режисеру, ця історія є химерою. А Золота пальмова гілка в 1997 року – довгоочікуване визнання не лише Кіаростамі, але і всього іранського кінематографу, який зараз все більше розквітає.  

«Піаніно» – це не лише початок кар’єри видатної режисерки Джейн Кемпіон, але і поштовх для жінок в індустрії стати повноправними членкинями кіновиробництва. Цей артхаузний новозеландський фільм не лише отримав не одну номінацію на Оскар, але і зібрав $ 100 млн в світовому прокаті, протоптавши доріжку до демаргіналізації жінок у кіно. 

І це не лише про виворіт індустрії, але і про саму історію, відтворену на екрані. Героїня Голлі Геантер – маніфест вписаний сценаристкою в Вікторіанську епоху, де чоловік-батько продає доньку іншому чоловіку, що отримує право розпоряджатися жінкою як майном, навіть залишити її піаніно на березі океану. Але те, що не є важливим для нього, не стає константою для неї. 

Останній, шостий фільм цієї секції, «Ім’я Кармен», присвячений пам’яті французькому режисеру Жан-Люк Ґодару. Вся його фільмографія – голос кохання між ним та кіно, яке надихало змінювати світ. А цей фільм початку 80-тих – нова пристрасть того часу.