Нова класика: «Піноккіо Ґільєрмо дель Торо» як ода батьківству та антивоєнний памфлет
Грудень – місяць прем’єр: у кінотеатральному прокаті «Аватар: Шлях води», а Netflix тішить довгоочікуваними релізами, одним з яких став «Піноккіо Ґільєрмо дель Торо». Це вже другий оригінальний проєкт режисера на стримінгу за останні півроку. Хоч ми і не писали про його серіальну антологію «Кабінет курйозів» , де він виступив шоуранером, його нову роботу ми просто не могли оминути. Тому авторка Flashforward Magazine Єлизавета Сушко підготувала рецензію: про цитування режисером самого себе, актуальність антивоєнної риторики та вишуканість анімації.
Піноккіо – один з найвідоміших та найпопулярніших дитячих героїв не лише в Італії, а і по всьому світу. Не чіпаючи теми літературних перекладів та інтерпретацій, лише в кіно історія про ляльку, яка стає хлопчиком була екранізована 30 разів у різних формах за 82 роки. Серед останніх – дуже вдала, хоч і маловідома робота Матео Гарроне.
В оригінальній історії столяр Джапетто виготовляє дерев’яного хлопчика, який, як тільки навчається ходити, йде від «батька» у вільне плавання, де зустрічає купу пригод та і стає справжнім. Звісно, не обходилося і без моралі для дітей: кожного разу, коли Піноккіо бреше – в нього росте ніс, а коли він допомагає людям – він все ближче до того, щоб стати живим.
Ґільєрмо дель Торо був би не собою з усім багажем пристрасті до містики та фантастики, якби ми знову побачили аля діснеївську історію повчального характеру. Хоч його Піноккіо і має віковий рейтинг 7+ та багато чому навчить маленьких глядачів, це не одношарова історія про добро і зло та точно не обмежується дитячою аудиторією.
Його Джапетто – талановитий столяр, який втрачає сина Карло через Першу світову війну, помилкове бомбардування італійського містечка, над яким льотчики скинули кілька бомб як зайвий баласт. Забивши на роботу, чоловік починає пити та в п’яному угарі створює з сосни, яка росла над могилою сина «нового Карло» – дерев’яну ляльку з довгим носом. Вночі до бездиханої ляльки приходить богиня душ, яка вдихає в неї життя, дає ім’я Піноккіо та нарікає стати сином для доброго старця. Прямим свідком цього містичного дива стає не лише глядач, але і цвіркун Себастіан, який живе в тулубі Піноккіо на місці серця. Саме він, цвіркун письменник, стане провідником в історію та янголом-охоронцем для лялькового хлопчика.