DenisKondyuk World never сhanges: перемоги і невдачі серіалу «Fallout»
10 квітня 2024 року на Amazon Prime вийшов перший сезон серіалу «Фоллаут». Особисто ми після провальних та зневажливих до оригіналу «Перснів влади» не очікували нічого хорошого – і як же круто помилятися у таких питаннях. Адаптації відомих постапокаліптичних відеоігор набирають обороти: від недавнього першого сезону Last of Us до теперішнього Fallout. Але як ігри різні по тональності, так і серіали різні по стилістиці та підходу. То ж чи вдалося Джонатану Нолану та Лізі Джой подолати прокляття останніх сезонів Westworld, та розповісти цікаву історію що збереже вірність оригінальним іграм і створить унікальну історію? Простої відповіді тут немає, і саме тому редакція Flashforward Magazine зробила довгу та дотошну – тобто як завжди.
Ігровий світ – перемога
Постапокаліптична іронічна реальність Fallout неоднозначно адаптувалась навіть в самій серії ігор. Перші ігри серії, що зробили її культовою на початку «нульових», розробила та випустила Black Isle Studios та Interplay Entertainment. Вже потім, після серії невдалих релізів, франшиза перейшла до Bethesda Game Studios. Це породило різні групи фанатів: одні цінували олдскульну ізометрію, інші – відносно сучасну (на момент релізу) графіку та вигляд від першої/третьої особи.
Незмінним залишався лише специфічний дух всесвіту: іронічний ретрофутуризм, де у майбутньому досі популярні пісні та стиль 50-х, а гумор стоїть поруч з пробираючим до кісток цинізмом та звіриною жорстокістю. Передати це у форматі серіалу було тим ще викликом. Але, на відміну від похмурого тону Last of Us, світ Fallout не перетворився на похмуре повчання про сіру етику та важку долю людей після ядерного апокаліпсису. Команда шоураннерів пішла на великий ризик: не скотитися в адаптації до звичного реалізму, а піти тонкою лінією агресивного кітчу, який не дуже знайомий масовому глядачу, проте яким розбудовані ігри. Як не дивно, Нолан та Джой майже не зробили помилок на цьому шляху.
Fallout чудово демонструє дрібні деталі світу, що зазвичай траплялись в шафах і старих терміналах. Ми можемо спостерігати комікси про Грогнака, цукрові бомби, автомобіль фьюжн-блоха, плакати космічного кота Mr. Pebbles, чи навіть фігурки Волт-Боя. І що важливо, ненав’язливо, в дрібних деталях, як фон основних подій. У сховищі ми бачимо використання стім-паків та наркотику Джет , який періодично вживає гуль.
Скрізь зустрічаються кришки з Нука-коли – найвідомішу валюту всесвіту Фоллаут. Ну й звичайно, музика з ігор та написи/плакати, що періодично і майже непомітно з’являються на екрані відсилають нас особливо до 3 та 4 частин ігрової серії, як от Супер-Дупер Март чи Червона Ракета.
Дрібні аспекти світу передані найкраще, і найприродніше. Візуальна оболонка якісно занюрює глядача у всесвіт: «неофітів» знайомить зі світом, наче схожим на серію «Чорного дзеркала», а фанатів гри повертає у знайоме оточення.
Мабуть не менш впізнаваним за Волт Боя символом гри є Піп-Бой. І тут ми можемо насолоджуватись оригінальним дизайном з усіма функціями до яких ми звикли, і навіть розгледіти кілька версій в крамниці.
Та, звичайно, важливим образом ігор Fallout була силова броня, що стала символом як Братства сталі, так і Анклаву. Ми бачимо її саме у тому форматі «костюма Залізної Людини» з ядерними блоками, який з`явився у Fallout 4.
Неможливо не згадати і 10мм пістолет, що знаходить Люсі, бо ж то майже в усіх іграх це був один з перших видів зброї, що використовує персонаж. Також кидається в очі знакова бойова броня рейнджерів Нової Каліфорнійської Республіки, відома гравцям з New Vegas, знайомі гвинтокрили які не треба сторожити та величезний дирижабль Прідвен з посиланням на історію Короля Артура.
Бестіарій та роботіарій не менш яскраві. За сезон в око глядача потрапив Яо-Гай, браміни, радтаргани та череп Кігтя смерті – найстрашнішої дикої істоти пустки. Ми зустрічаємо і розумні турелі, і Містера Хенді з миючими засобами, бачимо залишки штормувальника (Assaultron), та робо-мозок, що зустрічався майже у всіх частинах з кумедними твістами – але цього разу без Фісто.
Є посилання на різноманітні місії та історії, як от згадування про зломаний водяний чіп – пряма цитата основної місії першої гри. Історія Максимуса перекликається з «Хлопчик в холодильнику» – однією з місій Fallout 4.
Таких локацій за сезон було немало. Тут і візуальне цитування Мегатони з Fallout 3 на прикладі Філі, і культовий Нью-Вегас з його spurs that jingle-jingle-jingle, що, скоріше за все, підтверджує канонічність фіналу за Містера Хауса.
Однак ключову роль в історії «Фоллаут» віддає руїнам першої столиці НКР Шейді Сендс та історії знищення цього важливого для перших частин місця – але про це трохи пізніше.
Засідання Волт-Тек взагалі чіпляє фансервісом для справжніх задротів, бо розпоідає історії Сховищ, які можна було дізнатися лише облазивши всю карту:
- Сховище 27 – було переповнене
- Сховище 51 – мало програму-наглядача
- Сховище 87 – використане для створення супермутантів
- Сховище 106 – подавало психотропні препарати в вентиляції для експериментів
- Сховищі 29 – населене лише дітьми.
Як і в оригінальних іграх серіал заграє з поп-культурою і ми можемо помітити невеликі відсилки до Робо-Копа, Індіани Джонс, або Доктора Стрейнджлава. Це показує глядачу, що серіал продовжує добру традицію цитування популярних творів з сатиричним та іронічним підтекстом. Так, це не Монті Пайтон на шляху героя сховища, але хто знає, що ще може трапитись в пустці.
Звичайно, можна сказати, що не показали Cупермутантів, Кігтя Смерті і ще багато чого. Однак перший сезон і так проходить тонкою гранню смислового навантаження: «Фоллаут» чудово вписує усі ці фан-речі в свою унікальну історію, але не скочуючись в багалан. Нам не намагаються показати нарізку зі знайомих груп, а розповідають свою історію – і це перша ознака того, що на аудиторії не намагаються паразитувати.
Фракції та персонажі - невдача
Якщо деталі світу та обігравання відомих і не дуже історій з ігор вдалося прекрасно, то введення фракцій та їх відображення може розчарувати. Отже, ми бачимо представників Анклаву, Братства Сталі та Нової Каліфорнійської Республіки. Команда сценаристів добре зрозуміла, що у кожної фракції/групи в серіалі є темна сторона. Але погано зрозуміла їхні переваги.
Наприклад, «Фоллаут» непогано занурює нас у світ Братства сталі через туалети і травмовані ноги. І це чудово, бо пафосний техно-лицарський антураж в кращих традиціях Warhammer завдяки зміні акцентів перетворюється на групу сектантів, що намагаються встановити імперію твердої технологічної руки. Ніби й принципи у них є, і це не Анклав, але сліпе і амбіційне поклоніння цим принципам перетворює їх в тінь Анклаву, в майже псевдо-релігійну теократію, в кращих традиціях Ірану.
Однак подавати Нову Каліфорнійську Республіку як ліво-ліберальний рай для всіх рас, мутантів з комуністичними інтенціями безкоштовної енергії? Серйозно? НКР – це чи не найбільша карикатура на корумпований естеблішмент, яку бачила ігрова індустрія. Держава, що «піднялася» на спадковому правлінні президентів і чия економіка напряму залежить від великих скотарів брамінів, у серіалі подається як «рай для всіх» посеред пустки, і для будь-якого фаната гри персонаж Молдавер – це «соціальна адженда» та Мері Сью.
Не меншу проблему має і прогресія основних персонажів. Перетворення Люсі з наївного жителя Сховища на загартованого бійця спочатку намагається бути органічною, але потім, незважаючи на талант Елли Пернеллл, скочується до перевіреного принципу «не така як всі».
Максімус, схоже, дійсно має перк Idiot Savant, бо інакше пояснити його поведінку просто неможливо. Мотивації, крутої бексторі та працюючого драматизму вистачило лише на Гуля – і на тому подякуємо.
Однак не все так погано. Найбільшим і звичним для ігор твістом є перетворення квесту Люсі з порятунку батька на його переслідування, і трансформацію сховища з райського місця на в’язницю. Бо ж майже всі частини ігор підводили персонажа до трансформації і «великого викриття». І в контексті цього, мабуть найкраще рішення авторів було в тому, що вони розкрили історію Волт-теку через особисту історію Купера та його сім’ї, тонко поєднавши її з долею Люсі. Поступове розкриття сюжету через флешбеки дуже добре передало певні традиції ігор, але й зробило емоційний розвиток персонажів, з поступовим розкриттям мотивації кожного з головних героїв.
Навіть такі другорядні на перший погляд персонажі, як Догміт теж грають важливу роль в історії. Цей собака виконує не лише фонову роль домашнього улюбленця професора, а майже командну роль Айна з Ковбоя бібопа, доповнюючи основу тріаду персонажів в кращих традиціях перехресних історій Котячого ока. Тут Догміт відходить від первісного прототипу Собаки з Шаленого Макса 2 і обростає своєю історією, продовжуючи подорожувати.
Рейдери згадуються з першої серії, але насправді не так багато ми їх і бачимо. В короткій сцені ми можемо спостерігати рейдерів Нечистих (Fiends) з New Vegas, котрі намагаються атакувати усілякого перехожого. З іншої сторони, як і в іграх, більшість персонажів, що зустрічаються героям не сильно відрізняються від рейдерів – таке вже життя у пустці. Найцікавіше спостерігати за «звичайними» незнайомцями, через яких нам відкривається багато іронії цього світу і певні аспекти людськості теж. Чого тільки варті розмови про якість записів та боротьба з «музичними критиками», чи ліниві торгівці органами, що ні на секунду не підіймаються з дивану перед телевізором.
Історії пустки, як от сховища 4, це такий собі культурний коментар на сучасне суспільство. Сховище 4 – певна іронічна пародія на ставлення до мігрантів та інших культур, домінування західних наративів і герменевтики підозри Люсі та Максімуса в інтерпретації подій. Все це виглядає природньо і цікаво, бо розповідати дослівно історії, що ми вже знаємо було б нецікаво і максимально вторинно. Так, заземлення проблем в наш світ треба робити, однак не треба забувати і про базову логіку світу.
Знову Westworld?
Цікаво, що якщо уважно придивитись, то деякі архетипи своїх персонажів автори серіалу запозичили з свого попереднього фантастичного проекту Westworld. Так гуля Купера можна легко співставити з Людиною в чорному/Уільямом.
Кольори комбінезонів Волт-теку надихаються ковбойським одягом Купера, символізуючи його ідеалістичне минуле, та певне розуміння Заходу як покореного і безпечного. Тому в особі Люсі явлений певний антипод Купера, та його альтер-его. Люсі все ще хоче покорити Захід, а Купер його вже для себе підкорив, але обоє шукають возз’єднання з сім’єю.
Максімус чимось нагадує персонажа Калеба, бо він теж військовий і теж незадоволений суспільством в якому живе. Так само він зустрічає дівчину, яка відкриває йому інший світ/пробудження і можливості до яких він прагне.
Вбивство «творця» і вихід за штучний світ тут теж присутнє, хоч і з варіаціями. Але в ролі просвітленої Долорес тепер Люсі.
І, звичайно, як і у Westworld, світ намагаються захопити корпорації. Тут ніби досить банальна і сатирична історія, але Нолан і Джой роблять її більш природньою через особисті сімейні трагедії і безпосередній вплив влади на долі героїв. Саме цей тонкий баланс між сатирою та кітчем з однієї сторони та глобальними питаннями про етику і відповідальність з іншої, не дозволяє перетворили «Фоллаут» на клоунаду. Навіть навпаки – серіал грамотно додає серйозні питання про тотальність та хаос, свободу та контрольованість, про Американську мрію та світ поза «сховищем», перетворюючи це на сучасну драматичну сатиру. Майже як Робо Поліцейський.
Чи дивитися?
Звісно дивитися, але якщо ви читаєте це, то майже точно бачили весь сезон. Екранізацію хвалять майже всі, і є за що. І, не дивлячись на абсолютно ідіотське рішення з НКР, яке ламає велику частину логіки сюжету, «Фоллаут» зміг зробити з надскладного ігрового лору з купою акцентів універсальну історію, яка буде зрозуміла та сподобається навіть тим, хто ніколи не грав у відеоігри.