Тепло сурогатної сім’ї: рецензія на фільм «Арахісовий сокіл»

26.10.2019
0
469
Тепло сурогатної сім’ї
8/10

На екрани вийшов фільм з дивною назвою «Арахісовий сокіл» де одним з персонажів/акторів є Зак (Зак Готтсаген), що є людиною з синдромом Дауна. Це спільний проект режисерів та сценаристів Тайлера Нілсона та Майкла Шварца, які до того вже зняли кілька комедій. Звичайно, це не перша стрічка, яка піднімає питання людей з цим синдромом у кіно (наприклад «Дуо», або «День восьмий») – але видається напрочуд  вдалою спробою кіноінтеграції цього питання без грубих спекуляцій. Картина є своєрідним поєднанням «О, де ж ти, брате?» братів Коенів та «Людина дощу» Баррі Левінсона. Це міг би бути ще один фільм Олександра Пейна, бо тут є і подорож, і гумор і пошук сім’ї, яку втратили – але «Арахісовий сокіл» все ж трохи інший.

via GIPHY

Вічна історія роад-муві

З часів «Епосу про Гільгамеша» та «Одіссеї» є традиція розповідати важливі історії через опис подорожі головного героя. Для американського кіно це взагалі перетворилося на архетип кіновіробництва та «золотий стандарт» розвитку персонажа. «Арахісовий сокіл» – це теж роад-муві, теж історія про трансформацію героїв, які шукають щастя, йдуть за мрією і намагаються втікати від того буденного життя, в яке вони потрапили по милості життя і своїх рішень. В цьому фільмі як і в «О, де ж ти, брате?» дуже колоритні другорядні персонажі: гарно зіграні і легко згадувані. Правильно прості, а тому максимально зрозумілі.

Арахісовій сокіл

Заповнення пустоти в житті

Зак є тією стіною наївності і позитиву, об яку розбиваються скепсис і лузерство оточуючих. Його дитяча простота та піклування торкаються і персонажів і глядача. Він є тим явленням чуда, яке може трансформувати сприйняття життя, адже нагадує про можливість бути іншим і дати собі та іншим ще один шанс.

Історія Тайлера (Шая Лабаф) нагадує «Манчестер біля моря». Тут вам і демони минулого, і деструктивна діяльність в теперішньому. Так само, як і в «Манчестері…», Тайлер знаходить шлях у житті завдяки вимушеному піклуванню про Зака. Так само і Елеонора (Дакота Джонсон) знаходить нові цінності впродовж своїх пошуків Зака. Насправді, майже всі, хто дозволяє Заку увійти в їх життя, змінюються і наповнюються радістю.

Арахісовій сокіл

Саме таке враження складає стрічка не лише на персонажів, але й на глядача – вона ділиться радістю Зака. Усі хто здатні впустити іншого в своє життя винесуть щось і для себе. 

В одній з розмов Тайлер пояснює Закові, що він не злий. Сім’я покинула його в будинку для літніх не через його злобу (а бути поганим – це не носити темну футболку чи робити підводки під очима). Для нього є шанс бути героєм, а ідеальних людей взагалі не буває. Ця розмова нагадує нам всім, що очікування, які ми вимагаємо від себе чи від інших, можуть забирати в нас радість життя і виявитись нереалістичними. А право на мрію має кожен, навіть той хто вважає себе лузером.


Читайте також: наша рецензія на «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго»


Реальність і мрії

Реальність персонажів сумна і безнадійна, і єдине що вносить в цю реальність надію – пошук школи рестлерів Заком. У фільмі є кілька моментів, що скидаються на щось середнє між сюрреалістичним бед-тріпом та мрією наяву. Важко сказати, чи варто це інтерпретувати як альтернативну сумну версію історії («реалізм» без чудес) чи наївну і смішну віру Зака у диво. Остання, попри свою нереалістичність, змушує інших вчиняти настільки нетипово, що це схоже не чудо. «Арахісовий сокіл» постійно натякає глядачу, що найбільша мрія усіх – сім’я та тепло відносин – і цього у фільмі вистачає. Що бажанням на день народження можна поділитись навіть з незнайомцем, бо ж «друзі – це сім’я, яку ти обираєш».

То дивитися?

Однозначно.Попри очевидний статус трагікомедії, це дуже теплий і милий фільм, що з невимушеною легкістю доносить дуже багато важливих меседжів. Не нав’язує чи соромить глядача, а дає можливість спокійно відрефлексувати їх під час перегляду. Зак чудово і переконливо виконав свою роль, так само як і Лабаф. А от Дакота Джонсон, здавалося, місцями грала одну з ролей минулих фільмів. Сильно враження це не зіпсувало, але маємо надію, вона зможе подолати певну вузьку направленість свого сприйняття як акторки. «Арахісовий сокіл» вартий вашого часу, можливо навіть сімейного походу в кінотеатр. Не тому що «ви маєте це побачити» чи «цього вимагає суспільство». Просто іноді можна робити щось, що просто робить нас щасливішими.

26.10.2019
0
469