Хам із людським обличчям: розбираємо перші три серії «Миротворця» Джеймса Ґанна

Минулої п'ятниці на HBO Max вийшли три серії серіалу «Миротворець» Джеймса Ґанна. У ньому режисер, якому після успіху «Загону самогубців» взагалі не можуть відмовити, знімає про чи не найбільш відмороженого учасника цього загону за допомогою мови суперечностей. В огляді цих серій Flashforward Magazine розбирає, як режисер треш-комедій зняв чергову історію про лузерів та сім’ю, а нам все не набридає.

Миротворець і Загін

Коли Warner Bros частково переманили до себе Джеймса Ґанна, якого звільнили з Марвелу, бо хтось у Твітеру не має почуття гумору, у студії, здається, розуміли, що це їхній шанс відігратися у війні кіновсесвітів. Очевидно, босам Уорнерів набридло, що Кевін Файгі та Marvel Studios постійно їх принижують своїми касовими зборами та справним кіновсесвітом, а тому зробили те, що мали б зробити ще за часів Зака Снайдера – перестали лізти у творчий процес.

«Загін самогубців: Місія навиліт» був дуже небезпечною інвестицією: жарти «за 300», форсажні меми про сім’ю як основа динаміки персонажів, кольорові канонічні костюми з 60-х у епоху практичного реалізму і максимально повне використання рейтингу R для реалізації знаменитої формули «м'ясо, матюки, вбивства та голі цицьки». У Warner Bros точно були сумніви – але вони згадували касові збори «Джокера» Тода Філіпса, де теж не лізли з порадами Комісії політкоректності, і, гадаємо, просто змирилися з тим, що треба довіряти режисеру та його візії. І це спрацювало, бо все на екрані було зшите якісною самоіронією: персонажі були живими (навіть ті, що вмерли), сценарій не розсипався, критики влаштовували срачі в інтернеті. Але найголовніше – новий фільм прийняли глядачі, що розв’язало головну задачу фільму – стерти з пам’яті фільм Девіда Ейра 2016 року.

Попри не надто успішний прокат у кінотеатрах пандемія, одночасний реліз на стрімінгу і закритий ринок Китаю не дуже допомагають відбити $185 млн бюджету і ще сотню мільйонів витрат на промо, «Загін самогубців: Місія навиліт» побив пандемічний рекорд касових зборів для кіно з рейтингом R, а за підсумками року від Ґанна став найпопулярнішим релізом на HBO Max.

Саме тому серіальне розширення історії Миротворця – людини, яка кого хочете вб’є за мир і свободу в усьому світі – було приречене не успіх, навіть якби Ґанн просто знімав Джона Сіну в одних трусах всі 8 серій.

Сім’я лузерів як формула успіху

Ще «Загону самогубців» було ясно, що Миротворець — не надто проста фігура для сольного серіалу. Расист, шовініст, сексист, екстреміст і ще багато в чому -іст. На щастя, «Миротворець» працює за класичною схемою всіх успішних фільмів режисера, від фрікового стьобу «Супер» до багатомільйонних «Вартових Галактики»:

  1. Головний персонаж – антигерой: по суті, не погана людина, а хороший хлопець, з яким сталося надто багато поганого. У нього викривлена мораль і дивний гумор, за якими він ховає бажання подобатися іншим чи хоча б бути помітним;
  2. Оточення протагоніста – команда аутсайдерів: у кожного своя успішна колонія тарганів у голові та набір якихось унікальних скілів;
  3. Один з друзів головного героя – трохи вдарений на голову хлопець, який любить жорстокість;
  4. Любовний інтерес героя – badass-дівчина, яка спершу зневажає його, але потім відкриває у ньому емоційну глибину;
  5. В команді є милий, але агресивний звіроподібний маскот.

Так, зараз ми переповіли вам розвиток персонажів перших трьох серій «Миротворця». Або «Вартових Галактики», особливої різниці тут немає. Стривайте…

Так, Крістофер Сміт / Миротворець та Пітер Квілл / Зоряний Лорд чомусь дуже схожі. Як і інші учасники штрафного спецзагону Аманди Уолер: Емілія Харкорт = Гамора, Віджилянте = Дракс, а Ракета та Орлик ще більш очевидна копія.

Осмислення канону

Однак, у випадку першого Ґанну вдалося знайти дуже цікавий та хитрий спосіб подати Миротворця як складну і багатогранну особистість. З одного боку, він об’єднує у собі так багато згаданих вище «-ізмів» неприйнятних для сучасної людини епохи cancel culture. З іншого ж, серіал «карає» персонажа з подібними якостями: Сміта на повну стібуть за його стереотипне мислення, висловлювання і навіть за показово канонічний яскравий костюм із шоломом – хоча у процесі дістається і криво створеним умовностям «нової етики». Це, на щастя, урівноважує соціальний аспект серіалу.

У більшості випадків Джеймса Ґанна можна було б звинуватити у самоплагіаті та небажанні вигадувати хоч щось нове – якби щось нове дійсно було потрібно серіальній адаптації коміксу 60-річної давнини, у якому майже все було не так. Фанати Ґанна і його фільмів йдуть і кіно чи на стрімінг не за цим, а за  прийомами режисера: крінжовими жартами, показною жорсткістю та персонажами, які більше схожі на емоційних інвалідів, які завдяки спільним зусиллями стають чимось більшим, аніж командою. Вони [наступні слова треба читати з пафосно-ліричним тоном] стають сім’єю.

Як і нова версія «Загону самогубців», «Миротворець» надихається кінематографом другої половини ХХ століття. Якщо у випадку Suicide Squad це була естетика фільму «Брудна дюжина» 1972 року від Роберта Олдріча, то у випадку Peacemaker ми маємо референси на популярні хоррор-тропи часів Холодної війни, виражені у проекті «Метелик». Більшість сюжетів того часу зараз виглядають смішно чи банально, але загальна дурість атмосфери, в якій знятий серіал, робить їх органічними.

Ще органічніше виглядає адаптація специфічних персонажів коміксів. Ми, звісно ж, про Білого Дракона – расиста, нациста і просто не дуже добру людину, про яку, здається, треба робити окремий матеріал. Роберт Патрік раптом згадав, що він серйозний актор негативних амплуа, а тому на диво переконливо грає втомленого батю Миротворця, хоча сам є Білим Драконом. У коміксах той не був ні батьком Сміта, ні іконою тюремного Арійського братства, якому зігували у кімнаті відпочинку. Проте, враховуючи, що він створив броню і шолом для сина, його роль у сюжеті буде значною.

Проте одним з найбільших досягнень серіалу є його неперервність з іншими історіями кіновсесвіту DC. Поки студія говорить про «великий перезапуск» свого канону у «Флешпоїнті», Джеймс Ґанн вже зараз робить не менш важливу роботу – плавно пов’язує значну частину сюжетів та персонажів. Всі ці згадки про Бетмена, деконструкція супергеройських штампів у смішних діалогах та маленькі геги – це не просто фансервіс. Проводити цю роботу послідовно і достатньо довго – ось що нарешті налаштує багатомільйонну аудиторію DC на один лад зі студією. І в цьому випадку Миротворець повністю виправдає своє ім’я. Скільки ж статистів той вб’є у процесі - дізнаємося з наступних серій.