Огляд на Захар Беркут фільм

Загальна інформація про фільм

Від повісті Франка до найдорожчого фільму незалежної України

Як народилась ідея

Повість Івана Франка «Захар Беркут» написана у 1882 році — всього за півтора місяці на конкурс патріотичної літератури, оголошений львівським часописом «Зоря». Незважаючи на стислі терміни написання, твір став однією з найважливіших пам’яток української літератури і десятиліттями входить до шкільної програми. Перша екранізація з’явилась у 1971 році — режисер Леонід Осика зняв її зі знаменитим Іваном Миколайчуком у головній ролі.

Ідею нової екранізації підкинув режисер Роман Балаян продюсеру Єгору Олесову. Від першого задуму до постпродакшену пройшло понад два з половиною роки. На розробку проєкту витратили півтора року: експедиції в Карпати, пошук архівних матеріалів про побут XIII століття, підбір локацій і розробка костюмів. Сценарист Ярослав Войцешек написав перший драфт за місяць — після чого до роботи долучився американський автор Річард Ронат для адаптації матеріалу під міжнародний ринок.

Продюсери одразу вирішили: фільм знімається англійською мовою — задля міжнародного прокату. Саме тому залучили голлівудського режисера Джона Вінна і запросили іноземних акторів на всі головні ролі.

Рекордний бюджет і підтримка держави

113,5 млн гривень (~$4,5 млн) — на момент виходу це найдорожчий фільм в історії незалежної України. Держкіно виділило 29,8 млн ₴, решту — приватні інвестори і кіностудія. Зйомки проходили влітку 2018 року у трьох основних локаціях: Карпати (озеро Синевир, село Тухля), декорації гірського селища у Васильківському районі Київщини і — найголовніше — знаменита штучна ущелина на Троєщині.

Що таке «ущелина на Троєщині»: найбільша декорація в Україні

Це не просто деталь виробництва — це окрема сторінка в історії українського кіно. Команда довго шукала природну гірську ущелину для зйомок фінальних батальних сцен. Знайшли кілька варіантів у Карпатах — але кожен мав свої перешкоди: важкодоступність, погана погода, відсутність нормального житла для американських акторів, надто тривала логістика.

Рішення виявилось несподіваним: збудувати ущелину під Києвом. Художник-постановник Влад Одуденко і його команда кілька місяців розробляли креслення і будували конструкцію на студії Film.UA на Троєщині. Результат — 3000 квадратних метрів штучних скель з каменю та бетону, яка стала найбільшою декорацією, коли-небудь зведеною в Україні.

Конструкція не лише виглядала переконливо — вона була функціональною: режисери завчасно прораховували, де рухатимуться актори, каскадери, коні, де стоятимуть камери, звідки буде освітлення. Саме в цій ущелині знімались обидві фінальні битви з монголами.

Сюжет: карпатська громада проти монгольської орди

1241 рік — той самий, коли впав Київ

Дія фільму відбувається у 1241 році. Монгольська орда хана Бурунди рухається на захід через Карпати, знищуючи все на своєму шляху. Київ вже пав — і монголи шукають прохід через гори до Центральної Європи.

Водночас карпатська громада Тухлі має власні проблеми: боярин Тугар Вовк (Томмі Фленаган) з’явився на цих землях з документами від князя Данила Галицького і вимагає визнання своєї влади. Він зверхній, амбіційний і не сприймає вільних горців як рівних. Старійшина громади Захар Беркут (Роберт Патрік) — мудрий і незворушний, він намагається вирішити конфлікт через суд і раду.

Кохання між ворожими родинами

Поки старші розбираються у протистоянні, молодший син Захара — Максим (Алекс Макніколл) — зустрічає Мирославу (Поппі Дрейтон), доньку Тугара. Між ними виникає взаємна симпатія, що поступово переростає у кохання. Паралель із «Ромео і Джульєттою» очевидна — і автори її не приховують.

Дві загрози і зрада

Конфлікт різко ускладнюється: монгольський розвідник Мерке пропонує Тугару перейти на бік орди в обмін на владу над карпатськими землями. Боярин погоджується. Це — найважливіший моральний вузол фільму: людина, яка мала захищати громаду, обирає особисту владу і стає зрадником.

Брат Максима Іван (Роккі Майєрс) гине від ран. Мирослава тікає від батька до Максима. Захар Беркут скликає громаду — і пропонує план: покинути Тухлю, заманити монголів у ущелину і повалити священну скелю, яка обрушить воду греблі і назавжди відріже ворогові шлях на Захід.

Ключові персонажі другого плану

Окрім головних героїв, у фільмі є кілька важливих другорядних образів:

• Богун (Олівер Тревена) — чоловік, чию родину вирізали монголи. Його часто порівнюють із козаком-запорожцем: войовничий, рішучий, особисто вмотивований;
• Петро (Андрій Ісаєнко) — молчазний коваль, який в кульмінаційний момент самотужки зрушує скелю і гине під потоком води;
• Рада (Елісон Дуді) — дружина Захара Беркута, мудра порадниця;
• Бурунда (Цегмід Церенболд) — хан монголів, жорстокий і ненаситний.

Фінал

Захар Беркут гине від стріл під час фінального штурму. Петро ціною власного життя повалює скелю — потік води знищує монгольське військо. Бурунда вбиває зрадника Тугара, але гине від руки Максима. Помираючий Захар заповідає синові берегти громаду і пам’ятати: єдність — найголовніше для перемоги. Цими словами, запозиченими безпосередньо з повісті Франка, завершується фільм.

Акторський склад: Голлівуд у Карпатах

Роберт Патрік — Захар Беркут

Американський актор, якого мільйони глядачів знають як Т-1000 із «Термінатора 2» Джеймса Кемерона (1991), — і який за роки лише помужнів і набрав ще більше фактурності. Його Захар Беркут — спокійна, незворушна, абсолютна моральна вісь фільму. Критики одностайно відзначили: Патрік відмінно впорався з роллю, передавши архетип мудрого батька-захисника без пафосу і надмірної пишномовності. Його блакитні очі в кадрі «читаються як ціле всесвітнє розуміння» — процитуємо критиків дослівно.

Водночас є практичний нюанс: американські актори знімались паралельно в кількох проєктах і прилітали на майданчик іноді буквально на півдня, щоб відзняти одну сцену. Це суттєво ускладнило виробничий процес і змусило постійно підлаштовувати знімальний план.

Томмі Фленаган — Тугар Вовк

Шотландський актор зі знаменитим шрамом на щоці — впізнаваний, харизматичний, незламний. Більшість глядачів знають його за роллю Чіббса у серіалі «Сини анархії». Цікавий факт: Фленаган знімався у «Хороброму серці» Мела Гібсона — і паралелі між «Захаром Беркутом» і «Хоробрим серцем» критики проводили постійно.

Його Тугар Вовк — найяскравіша роль фільму. Фленаган грає зрадника складно: не карикатурне зло, а людину з амбіціями, гордістю і внутрішнім конфліктом. Коли він врешті сам потрапляє під удар ним же запущеної машини зради — це не виглядає як просте покарання. Це трагедія.

Поппі Дрейтон — Мирослава

Молода британська акторка, відома за серіалом «Хроніки Шаннари». Критики жартували: «Схоже, вона продовжує грати ту саму ельфійську принцесу — лук вона тримає як справжній ельф». Образ Мирослави вийшов красивим і войовничим водночас: не пасивна романтична героїня, а жінка, що робить свій вибір і бере в руки зброю.

Алекс Макніколл — Максим

Молодий американський актор з досвідом у «Грі престолів». Формально його Максим — головний герой, через якого глядач входить у сюжет. Але насправді він поступається в харизмі Патріку і Фленагану. Критики зауважували: старший брат Іван у виконанні Роккі Майєрса сподобався більшості більше, незважаючи на менший екранний час.

Роккі Майєрс — Іван

Мабуть, найприємніше відкриття для глядачів і критиків. Майєрс зіграв так природно і органічно, що деякі глядачі щиро дивувались, дізнавшись, що він не українець. Його «умирання» і прощання з сім’єю — єдиний момент, який критики назвали трохи трафаретним. Загалом же — одна з найкращих акторських робіт у фільмі.

Елісон Дуді — Рада

Ірландська акторка, відома як партнерка Харрісона Форда у «Індіані Джонсі та Хрестовому поході». На жаль, їй дісталась роль без реального розкриття, а наслідки хірургічних втручань на обличчі, за словами кількох критиків, ніяк не вписувались у Карпати XIII століття.

Андрій Ісаєнко — Петро

Єдиний актор, якого глядачі впізнають і за «Кіборгами», і за «Черкасами», і за «Захаром Беркутом» — три ключових українських фільми про три різних епохи. Роль коваля Петра невелика, але фінальна сцена з каменем, яку він зрушує ціною власного життя, є одним із найзапам’ятовуваних моментів всього фільму.

Костюми і декорації: тисячі деталей, зроблених вручну

Художниця з костюмів Антоніна Белінська зіткнулась із майже нездоланною задачею: достовірних зразків одягу Карпат XIII століття практично не збереглось. У музеях — нічого відповідного. Тому вона проєктувала самостійно: вивчала тканини, силуети, орнаменти різних культур епохи і синтезувала власну версію.

До роботи залучили 40 народних майстрів і ремісників з різних регіонів України. Загалом для фільму виготовили близько 3000 костюмів — від гірських селян до монгольських воїнів. Кожна деталь — гудзики, вишивка, зброя, упряж — вироблялась вручну або за традиційними технологіями.

Критики були одностайні: костюми і декорації — найсильніша технічна сторона фільму. Хоча дехто зауважував: вбрання вийшло трохи «глянцевим» і надто чистим для середньовічних вояків. Для порівняння наводили «Хоробре серце», де герої виглядали відповідно брудними.

Саундтрек: «Океан Ельзи» і симфонічна електроніка

Головна тема фільму і пісня над титрами — «Океан Ельзи». Це рішення не просто маркетингове: музика гурту органічно вписалась в атмосферу і стала одним із найбільш позитивно оцінених елементів картини. Глядачі, за відгуками, залишались у залі до кінця титрів саме заради неї.

Основна ж партитура — робота американського композитора Джоша Етклі: суміш симфонічного оркестру і електроніки, що непогано тримає темп батальних сцен і розставляє емоційні акценти у драматичних моментах.

Дві версії одного фільму

«Захар Беркут» існує у двох варіантах — і різниця між ними суттєва:

• Оригінальна англомовна версія — 104 хвилини. Ця версія призначена для міжнародного прокату (у США, Південній Кореї, Японії, Франції, Індії, Італії, Молдові) під назвою «The Rising Hawk»;
• Українська прокатна версія — 132 хвилини. Для українського глядача дубляж зробила студія Skoroukino, і фільм отримав розширений монтаж — на 28 хвилин довший.

Чим довша версія кращаПитання дискусійне. Деякі критики вважали, що українська версія перевантажена і «агресивніший монтаж пішов би їй на користь». Інші — що розширені сцени дають більше контексту і краще передають дух повісті Франка.

Порівняння з версією 1971 року

Ця тема неминуча у будь-якій розмові про «Захара Беркута» 2019-го.

Критики-знавці сходяться на тому: версія 1971 року мистецьки досконаліша — завдяки операторській роботі, символізму і сценарію Дмитра Павличка. Версія 2019-го видовищніша, масштабніша і доступніша для широкої аудиторії.

Касові збори: рекорд, але не окупність

«Захар Беркут» вийшов у прокат 10 жовтня 2019 року:

• 13,2–13,3 млн ₴ — збори за перший вікенд, близько 150 000 проданих квитків;
• 38,5 млн ₴ — підсумкові касові збори в Україні;
• За перший тиждень — третій найкращий результат серед фільмів переважно українського виробництва (після «Викраденої принцеси» і «Я, Ти, Він, Вона»);
• $1,56 млн — загальні касові збори у світі;
• Права на показ продано у США, Південній Кореї, Японії, Франції, Індії, Італії та Молдові.

За цифрами — успіх. Але при бюджеті $4,5млнілише$1,56 млн глобальних зборів фільм не окупився. Це було прогнозовано: продюсери з самого початку розуміли, що суто українського прокату недостатньо. Стратегія на міжнародний ринок не спрацювала так, як сподівались.

Реакція критиків: між захопленням і розчаруванням

«Захар Беркут» розколов критичне середовище на два майже рівних табори — як і більшість великих амбітних проєктів.

Що хвалили

• Голлівудські актори — особливо Роберт Патрік і Томмі Фленаган — виступили справді сильно;
• Декорації і костюми — масштаб і якість ручної роботи помітні і вражають;
• Батальні сцени — поставлені природно, без надмірної театральності; кінні бої особливо вдалися;
• Саундтрек «Океану Ельзи» — бездоганне рішення для завершення фільму;
• Карпатські пейзажі — справжнє озеро Синевир і гірська натура знімаються красиво;
• Фінальна цитата Франка — збережена дослівно і завершує фільм правильно.

Що критикували

• Занадто голлівудський — фільм настільки орієнтований на міжнародний формат, що втратив українську самобутність і дух Карпат;
• Слабкий сценарій з нагромадженням зайвих персонажів — Іван із сім’єю, Богун, Петро — кожен існує для окремих сцен, але загальна оповідь від їх присутності лише плутається;
• Комп’ютерна графіка часом впадає в очі — карпатські гори на задньому плані в ряді сцен виглядають «намальованими», а ведмідь у сцені на початку — як із мультфільму;
• Затягнутий хронометраж — 132 хвилини в українській версії з «пустими» сценами, які можна було вирізати;
• Акторська нерівність — Патрік і Фленаган виносять фільм на плечах, тоді як молоді актори на головних ролях поступаються;
• Динаміка розповіді провисає — окремі сюжетні переходи виглядають нелогічно і розтягнуто.

Найгострішe запитання: де тут Україна?

Це чи не найчастіша і найболючіша претензія — і вона заслуговує на окрему увагу. «Захар Беркут» — фільм про українську громаду, знятий американськими акторами, американською мовою, за стандартами американського кіно. Українські актори є — але переважно у другорядних ролях.

Монгольський знак у фільмі — двоголовий орел (читай — Росія). Карпатські горці своїм виглядом нагадують то козаків, то індіанців — будь-кого, але не конкретних людей XIII століття. Критики писали: «Чим більше фільм намагається вийти на світовий рівень, тим далі він іде від самої України».

Сам режисер Ахтем Сеітаблаєв — людина, що до цього знімала «Хайтарму» про депортацію кримських татар і «Кіборги» про реальних захисників ДАП, — тут опинився «не на своїй території». Це кіно про героїчну легенду, а не про реальну трагедію — і відмінність між «Кіборгами» і «Захаром» абсолютно відчутна.

Плюси та мінуси фільму

✅ Що вдалось

• Голлівудська фактура і масштаб — для українського кіно 2019 року це справді прорив;
• Роберт Патрік і Томмі Фленаган — переконливі, харизматичні, витримані;
• Найбільша декорація в історії українського кіно — штучна ущелина на Троєщині;
• Батальні сцени з кіннотою, каскадерами і вмілою постановкою;
• 3000 костюмів ручної роботи — гордість художньої групи;
• Саундтрек «Океану Ельзи»;
• Фінальна цитата Франка зберіглась дослівно і ставить правильну крапку.

❌ Що не вдалось

• Фільм занадто «голлівудський» — він втратив українську ідентичність, яку мав передавати;
• Сценарій перевантажений другорядними персонажами без реальних арок;
• Комп’ютерна графіка в деяких сценах видна неозброєним оком;
• Молоді актори в головних ролях не витримують порівняння з ветеранами;
• 132-хвилинна версія перевантажена і потребувала жорсткішого монтажу;
• Глобальний прокат не виправдав фінансових очікувань — $1,56млнпроти$4,5 млн бюджету.

Для кого цей фільм

Варто дивитись:

• Усім, хто вивчав повість Франка у школі і хоче побачити її в динамічному форматі;
• Любителям середньовічних епічних фільмів на кшталт «Хороброго серця» чи «Королівства небесного»;
• Тим, хто цікавиться монгольською навалою і тим, як вона відобразилась на долі Карпат;
• Глядачам, що хочуть підтримати великий і амбітний проєкт українського кіно.

Варто знати заздалегідь:

• Це фільм за мотивами Франка, а не точна екранізація — не шукайте тут точного відтворення тексту;
• Якщо хочете українського духу і самобутності — версія Леоніда Осики 1971 року все ж більш відповідає цьому запиту;
• 132 хвилини — готуйтесь, деякі частини справді затягнуті.

Підсумок: найамбітніша спроба і чесна «відмінно» на четвірку

«Захар Беркут» — це фільм, якому слід бути вдячним за саму спробу. До нього жоден українець не бачив національну середньовічну легенду у такому масштабному форматі: з голлівудськими акторами, мільйонним бюджетом, найбільшою декорацією в історії країни і серйозними амбіціями на міжнародний прокат.

Але амбіції і результат — різні речі. Намагаючись стати зрозумілим для всього світу, фільм загубив те, що робить його унікальним для українця. Намагаючись конкурувати з Голлівудом за формою, він поступився йому у глибині. І це прикро — не тому що фільм поганий, а тому що матеріал, команда і гроші давали можливість для чогось більшого.

Але він є. І після лютого 2022-го дивитись на екран, де маленька карпатська громада з останніх сил тримає оборону проти незрівнянно більшого ворога і перемагає ціною власного життя — це зовсім інше відчуття, ніж у 2019-му.

Оцінка: 6.5 / 10 — масштабне, видовищне і місцями красиве кіно, яке намагалось більше, ніж змогло. Обов’язкове до перегляду як крок вперед для українського кіно — навіть якщо кроком цим не досягнуто вершини.