Станція "держзамовлення": рецензія на "Крути 1918"

10.02.2019
0
1 817
Станція "держзамовлення"
5/10

Мені завжди здавалося, що першою українською історичною драмою, яка захопить глядачів і збере всі нагороди, буде саме про “Крути”. Героїчна і водночас трагічна історія «наших Фермопіл» — це сценарій, який мало не сам себе пише. Група молодих героїв проти набагато сильнішого противника без жодної надії, крім тої, яку вони самі знаходять у собі.

Зіпсувати історію про Крути — ще примудритися треба. Однак не варто недооцінювати український кінематограф.

Київ, 1918. Кілька друзів-студентів збираються на мітингу на Софійській площі. Серед них - двоє братів: уже бойовий офіцер Олекса і наш протагоніст Андрій. Брати Савицькі обоє закохані у прекрасну (але не в акторському плані) Софію. З мітингу студенти біжать записуватися у військо — крім нашого героя, який не вірить, що війною можна щось вирішити.

Бути Людиною: рецензія на фільм "На межі світів"

Було б добре, якби саме так ця історія і почалася. Утім, замість того, щоб початися з, вибачте, початку, фільм відкривається з абсолютно недоречного і жахливо змонтований прологу, дія якого відбувається у сьогоденні та видається доданою в останній момент правкою Мінкульту. Бачте, любі глядачі, ми вважаємо вас неосвіченими ідіотами, які не допетрають, що події фільму в дечому перекликаються з сьогоднішнім днем, якщо їх носом не тицьнути в екран. Тому ось на тлі герба пролітає сокіл і чомусь звучить стоковий звуковий ефект американського орла. І якщо до вас досі не дійшло, героя прологу та епілогу грає той самий актор, що і протагоніста фільму: мандри в часі, дива генетики, костурбатий символізм? У цій вікторині нема переможців.

І навіть після цього фільм не починається. Замість того стрічка робить свій перший екскурс у шпигунську таємницю. Яка не те щоб таємниця, бо глядачу з самого початку говорять, хто зрадник, що позбавляє цю сюжетну лінію будь-якої напруги, аж до другої частини третього акту, коли раптово приходить несподівано хороший пей-офф.

Що ж, настав час традиційної рубрики у всіх моїх рецензіях на українське кіно. Рубрики, у якій я розповідаю про те, що більшості українським фільмам бракує фокусу. «Крути», на жаль, страждають на той самий недолік. Замість того, що просто зосередитися на тому, що очевидно є серцем історії — на гурті студентів — фільм постійно відволікається то на шпигунські ігри (за якими я слідкувала, малюючи схему в нотатнику, проте досі не знаю, у чому був мастерплан заколотників), то на любовний трикутник, то на бед тріпи антогоніста. У результаті ж коли фільм нарешті доходить до саме дуже добре поставлених сцен самої битви, ми провели надзвичайно мало часу з її героями. А знайомитися вже часу нема.

Гармидер історії: рецензія на фільм «Король Данило»

Я хочу знати більше про, власне, героїв Крут. Як звати того хлопця чи того хлопця? У них є дівчина? Хоббі? Звідки вони? Не можу повірити, що нарешті можу сказати це про український фільм: між героями у «Крутах» відчувається справжня хімія. Ти віриш, що всі ці люди — друзі й подобаються один одному. Ти віриш, що вони готові піти один за одним навіть у безнадійний бій. Вони навіть обмінюються насправді веселими репліками, які звучать як щось, що сказала б жива людина!

Усі молоді актори, що зіграли студентів, зробили це неймовірно. «Крути 1918» можуть похвалитися одним з кращих акторських складів сучасного українського кіно.

Молоді актори Євген Ламах, Андрій Федінчик, Олександр Піскунов, Олександр Олексенко та інші — страшенно милі та чудові, я хочу захистити їх усіх. Звісно, місцями кульгає мотивація і навіть протагоніст глибиною не відрізняється. Ідея зробити головного героя пацифістом просто чудова і створює прекрасне джерело конфлікту, та в результаті потенціал так і лишається потенціалом, бо Андрій Савицький у якийсь момент просто раптово передумує, а його попередні погляди на життя ніяк не впливають на подальший перебіг сюжету.

Окрім них, Ступка v.3 несподівано радує роллю Симона Петлюри. Богдан Юсипчук прекрасний у ролі сержанта Гартмана від УНР, за одне це його мають більше звати до себе українські режисери. За Романом  Ясіновським я б сама в бій пішла. Навіть камео Нищука, який, схоже, йде в комплекті з державним фінансуванням, виявляється одним з кращих другорядних персонажів фільму, який крім того й нагадує, що студенти з Крут були різними людьми з різних прошарків, а не тільки з шикарних квартир у центрі.

Звісно, не обійшлося без кількох поганих персонажів. «Крути» мають обов’язковий для українського кіно одновимірний любовний інтерес героя, який можна без втрат замінити на красивий торшер. Річ у тім, що колись давно українські кіномитці побачили «Титанік» і з того часу кожна вітчизняна історична драма комплектується трагічною історією кохання. Ну куди ж без неї?

А ще є пан Бєлєнький. У пана Бєлєнького хвилини дві хронометража, але всього однієї йому вистачає, щоб нарікнути на фінанси, згадати свою маму і насправді серйозно вигукнути “ой вей”. Порада майбутнім сценаристам: базувати своїх персонажів на анекдотах з останньої сторінки провінційної газети — це завжди погана ідея.

Пару місяців тому я скаржилася на те, що в українському кіно, особливо історичному, бракує хороших антагоністів. Хтось колись сказав, що герой настільки цікавий, наскільки хороший його опонент. Однак справжнім українським героям протистоять одні й ті самі одновимірні лиходії, які, залежно від часового періоду, можуть мати більш-менш менш лихі вуса, московський акцент і картуз. Проблема зі злими камандірами у тому, що вони зазвичай не мають ніякої особистості та мотивації. Крім того, що вони — покидьки та їм просто не подобається головний герой. Тим не менше, без них не обходиться жодна драма, ніби сценаристи бояться, що без втілення усього поганого у Радянського Союзі їм Держкіно грошей не дасть.

Саме тому я чекала, коли ж українське кіно зламає лекало і спробує зробити щось нове у галузі лиходійства і, нарешті дочекавшись цього дня, я шкодую і беру свої слова назад.

Від сьогодні я вітаю кожного злого комісара, який плюється у камеру. Якщо вибір стоїть між ними та нашою версією Майкла Шіна з «Сутінок», помноженого на символізм рівня шкільної вистави, я обираю «таваріща Усы».

Хто вирішив, що це хороша ідея? Звісно, два чаї творцям фільму за бажання спробувати щось нове і Віталію Салію за хоробрість (така довіра режисеру і відданість ролі без страху мати ідіотський вигляд — ознака справжнього професіоналізму та заслуговує поваги). Крім того, йому як актору харизми не бракує, але, на жаль, їхні амбіції не справдилися. З таким завзяттям у нашому кіно ще ніхто декорації не жував. Сам Муравйов демонізується до смішного. Аж до того, що за ним усюди слідує демонічне червоне світло. А ще він їсть стейк з кров’ю! Мухахаха!

Художній дизайн у фільмі непоганий, хоча час від часу в кадр потрпаляють анахронічне обладнання та інтер’єри. А от костюми у «Крутах» доволі дивні. Річ у тім, що актори одягнені в хороші, продумані костюми, які відповідають епосі. У той же час акторки носять те, що я можу описати лише як «щось, що жодна жінка не носила ані в 1918-му, ані взагалі будь-коли». Найгірші приклади: рожевий костюм любовного інтересу з капелюхом дуже...цікавої форми і знов рожева сукня в клітинку, яку, я сподіваюся, після зйомок було спалено на ритуальному вогнищі.

Хоча, якщо говорити про питання історичної точності ширше, це просто художній фільм. Охочі знайдуть у ньому безліч ляпів і неточностей, але «Крути 1918» —це не документалка чи історична хроніка. Над деякими питаннями навіть історики досі не визначилися. Чи співали під Крутами студенти гімн? Залежить від того, кого спитати. Завдання фільму перш за все розповісти цікаву історію. І з цим, на жаль, «Крути» справляються десь на третину.

Переродження «Далека»: рецензія на новорічну серію 11 сезону «Доктора Хто»

10.02.2019
0
1 817

Аліна Нікуліна Страница автора в интернете

Кіно, серіали та інші способи прокрастинації