Бути почутим: рецензія на фільм «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго»

18.10.2019
0
535
Тепло в людях
8/10

Сьогодні в мене почало дзюрчати в батареях. Значить скоро зникне потреба гріти ноги під коциком чи кутатися у плед холодними вечорами та ранками. Зима близько, холод відступає. Втім десь за сотні метрів теплотрас цим процесом керують люди. І Надія Парфан своєю новою роботою «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» вносить корективи у певну знеособленість комунальників, документуючи будні працівників Теплокомуненерго, які знаходять у собі сили на участь у хорі.

Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго

Режисерка й оператор Дмитро Бурко вміло вихоплюють від природи закладену тут іронію. Вона у робочих розмовах, напруженій грі за комп’ютером, хорових репетиціях, їх виступах і політиках із награно-урочистими промовами. Але поки мер мого міста іде в світле сонячне майбутнє під грім грозових хмар, робітники ТКЕ, поспівавши, повертаються працювати в реалії індустріального спадку мертвого совка.

Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго

В оточенні іржавих труб котелень, трупного розкладання ізоляції та суцільнометалевих конструкцій комічне відступає перед натиском отого неминуче присутнього трагічного. Слухавки, в яких крик споживачів ніби слухають, але не вслухаються. Скарги про премію і зарплатню заглушуються вакуумом кабінетів. Спів хору лунає міськрадою, але чиновникам байдуже. Люди зриваються на працівників, які ж насправді не є адресатами їх нарікань.


Читайте також: наша рецензія на фільм «Заборонений» (обережно, російська мова і дикий формат)


Попри атмосферу тотальної недослуханості, коли всі волають в агонії конаючої системи опалення, але ніхто нікого не чує, люди не втрачають гідності. Але мало просто стоїчно витримувати весь цей шум і лють, як і недостатньо просто зафільмувати його. Знайти та виловити в локальній катастрофі музику — ось це треба вміти.

Гул допотопних приладів, готичне склепіння внутрішнього світу котла, скрапування води зі стелі силами Надії Парфан, композиторки Маргарити Кулічової та команди звуковиків зливаються у вогненний промисловий саунд. Заглиблюючись, звісно, можна розпізнати посилання на німецько-австрійську документалістику, фон Трієра початку нульових, про які говорить сама режисерка. Але навіть не будучи музичним задротом, можна з упевненістю сказати — краще українські фільми ще не звучали.

Хоч музика у фільмі йде від усього, у центрі залишаються люди. Парфан, не байдужа до своїх персонажів, всіма засобами змусить вас симпатизувати й співчувати їм. Вона — не Лозниця чи [вставити рандомного документаліста], які люблять відсторонитися. Те, що режисерка стає частиною колективу, не заважає їй бути об'єктивною, навіть додає історії сентиментальності й тепла в зображенні кожного колоритного персонажа.

Чи то направду індустріальне походження об'єднує (у родині режисерки є працівники франківських Теплокомуненерго і Промприладу, у моїй — Арматурного заводу), чи мій власний досвід знайомства з умовами роботи на схожих підприємствах відбилися в тому, що мені також болить ця історія. Думаю, болітиме кожному, бо так як є не має бути.

Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» відновлює справедливість і дає шанс людям-невидимкам бути почутими й поміченими, а нам — усвідомити нарешті, що тепло дають не діряві батареї. Тепло дають люди.

18.10.2019
0
535