Сімейний мультивсесвіт: «Все завжди і водночас» як найсерйозніша постіронія

Брати Руссо вирішили спродюсерувати фільм A24 «Все завжди і водночас» – теж про мультивсесвіт та супергероїку, але є один нюанс. Починаючи від майже екшн трейлера і закінчуючи експлуатацією східної культури в сучасних блокбастерах – все натякало на альтернативний Марвелу погляд на кінкомікси. Щось схоже і вийшло. Чи здатні «Деніели» бути режисерами не лише інді-трагікомедії «Людина – швейцарський ніж» і подарувати щось більше ніж оригінальний фільм для Санденсу? Редакція Flashforward Magazine розібралася у сильних і слабких сторонах фільму, який є одночасно найглибшою и найтрешовішою історією про паралельні світи.

Цитування

Для «Все завжди і водночас» цитування купи відомих фільмів – не просто стандартний референс-маркетинг, який має привернути увагу до фільму в трейлері і викликати «вау-ефект» декілька разів під час перегляду. Весь фільм побудований як одна велика метацитата – чи то стьоб, чи то серйозне дослідження жанру.

Найбільше натхнення фільм знаходить в «Автостопом по галактиці» та «Матриці». Як і у «Автостопі…» фільм іронізує про сучасну культуру, стереотипи про американських китайців, сучасний кінематограф та поп-філософію – і робить купу візуальних запозичень.

«Матриця» надихає месіанським образом спасителя всесвіту, котрою стає Евелін Ван (Мішель Йео) і яка «тепер знає кун-фу» майже як з дискеток, завантажених в тренувальний бот «Навуходоносора». Як і в «Матриці», Евелін має прийняти свою унікальність та месіанський шлях до спасіння всесвіту. От тільки роль Трініті і Морфея тут грає Веймонд Ван (Джонатан Ке Кван). До речі, Кван став відомим ще в дитинстві: він був напарником Індіани («Індіана Джонс і храм долі») та одним з Бовдурів (Goonies) з його бананкою.

Тому його поява у фільмі сама по собі є великим цитуванням в найкращих традиціях братів Дафферів. Звичайно, присутність братів Руссо і тема мультивсесвіту відсилають до всесвіту Марвел, але в цій версії з ударами по четвертій стіні та сортирними жартами це майже в дусі Ганна і його «Миротворця».

Перераховувати усі фільми, які тролить «Все завжди і водночас», можна ну дуже довго. Крім очевидних референсів на «Доктора Стрейнджа» та MCU, у фільмі помічений «Джокер», «Рататуй», «Убити Білла», «Космічна одіссея 2001», «Любовний настрій», «Рік та Морті» та навіть аніме «Паприка».

Не менш важливий референс-пласт – це культура Азії. «Все завжди і водночас» наслідує традицію кунг-фу фільмів Гонконгу та особливо комедійну традицію Джекі Чана. Стрічка намагається показати іншу сторону східної культури – але не в експлуатаційному стилі минулорічного Шан-Чі, в якому також зіграла Мішель Йео сам фільм це іронічне прочитання кар’єри Йео та її культурної ролі, бо ж навіть її реальне відео та фото використані в історії Евелін.

Культурні стереотипи

Майже з перших сцен ми занурюємось у консервативну китайську культуру, де дівчинці потрібно доводити своєму татові, що вона чогось варта. Усе життя Евелін – це спроба довести успішність свого життя батьку – Гон Гону (Джеймс Хун). Так само і бізнес, яким займається Евелін та проблеми з англійською, грають на загальних стереотипах про китайців – тільки жартів з математикою не було. Начебто.

Протистояння Евелін з Джой/Джобу Тупакі (Стефані Сюй) теж побудоване на конфлікті поколінь та стереотипного ставлення до зумерів та їх апатичності. Схоже, що конфлікт трьох поколінь східної родини стає новим популярним трендом, бо ж майже та сама тема була обіграна в новій анімаційній стрічці Піксару «Я - Панда». Хоча в опису цього конфлікту багато іронії, він не переростає в карикатурний образ та ні на мить не втрачає серйозності.

Найціннішим аспектом фільму, чого не розуміють багато продюсерів, є не експлуатація «азійськості», а іронічна інтеграція життя діаспори у загальне життя будь-якого глядача. Історія розповідає щось, що торкається не лише певного кола американського суспільства і не заграє з болючими темами інтегрованості, культурної меншовартості або зациклення на іммігрантському культурному гетто. «Все завжди і водночас» дає можливість посміятись та поспівчувати не просто китайській сім’ї, а живим людям, бо він висміює стереотипи та підкорює їх на служіння сюжету. І це працює.

Жінка в центрі всесвіту

Очевидно, що головна героїня стрічки – жінка. Більш того, ключовий конфлікт стрічки – між матір’ю та дочкою – теж наскрізь матрімоніальний. Фактично, цьому фільмі більше феміністичних тем, ніж у «Чорній вдові» та «Капітані Марвел» разом узятих. Але при цьому кіно не експлуатує ці теми і не використовує пропагандистські шаблони, щоб донести певну думку. Більше того, фільм деконструює і образ сильного чоловіка, але так, що створює сильного чоловіка всупереч очікуванням.

Саме тому основний конфлікт фільму пов’язаний з темою успіху та змісту життя. Джой (іронічно, бо це ж радість) перетворюється на Джобу Тупакі, бо не бачить сенсу в досягнені чогось в житті, бо це не дає любові. Іронія в тому, що насправді це конфлікт Евелін з її батьком. Евелін усе життя намагається добитись чогось, щоб стати значущою для батька, постійно віддаляючись від чоловіка і дочки. Отже, подолання конфлікту з Джой, насправді є лікування двох поколінь від однієї і тої ж проблеми – почуття відкинутості батьками.

Бублик та очі не випадково є символами двох світоглядів персонажів. І тут Веймонд виходить на сцену як справжній поводир та партнер Евелін. Бо марнота усіх справ може зникнути тільки в «чорній дірі» небуття – що майже наближає нас до ідеї самогубства.

На противагу цій депресивній ідеї фатума являється образ бачення життя як краси. Веймонд здатен бачити цінність та красу в невдасі Евелін та сприймати світ не наївно, але з надією на потенціал людей і ситуацій. Тому світогляд Веймонда – це очі. Це здатність бачити, і епізод з камінчиками це добре теж ілюструє.

Під кінець фільм перетворюється на історію здатності чути один одного, здатності висловлювати любов та давати підтримку близьким навіть коли нам важко згоджуватись з їх рішеннями. Остання частина фільму залишаючись кітчевою та сюрреалістичною, тим не менш, перетворюється на сімейну мелодраму з досить простими меседжами.

То дивитися чи ні?

Однозначно дивитися. «Все завжди і водночас» є прикладом кінематографічної пост-іронії. Він проводить глядача купою почуттів та заземлює в питання дитячих травм та вибудовування відносин з наступними поколіннями. На відміну від «Людини – швейцарського ножа» це фільм для широкої авдиторії, бо найвдаліше сміється з супергероїки – одного з найбільших медіа-явищ медіа-культури - але залишаючись при цьому серйозним і людяним кіно.

Бюджетне кіно зі спецефектами з Adobe After Effects втерло носа багатомільйонним фейлам типу «Матриці: Воскресіння», бо, як не дивно, створило більш винахідливий екшен та переконливіших жінок-протагоністів, без повчального тону.

Не всі частини фільму змонтовані ідеально, і ритм розповіді місцями занадто швидкий, а місцями занадто повільний. Але, більшість диких та дивних варіацій мультивстесвіту додають щось до історії та допомагають розвивати персонажів і розуміти їх мотиви. Деякі геги можуть бути на тонкому лезі адекватності та доречності, але після «Людини…» тут усе досить мило і майже нормально.

«Все завжди і водночас» –  хаотичне попурі візуальних образів і рішень, від кінетографу до YouTube трендів, музичних кліпів та навіть комп’ютерних ігор. І тому це майже геніальна мета критика. Бо щось інакше нас просто не переконає.