Право на ліво: «Глибокі води» Едріана Лайна як найбільш непотрібний фільм сезону

Мертвий жанр
4/10

У березні на стрімінгу Hulu вийшов фільм «Глибокі води» від Едріана Лайна. Редакція Flashforward Magazine розповідає, чи вдалося хрещеному батьку еротичного трилеру оживити жанр (спойлер: ні, не вдалося) і чи може цей фільм взагалі бути цікавим.  

Вік і Мелінда ван Алени – непристойно багата сімейна пара, життя якої складається з нескінченних вечірок.  Знемагаючи від постійної нудьги, Мелінда не відмовляє собі в задоволенні фліртувати з чоловіками, у відкриту провокуючи свого чоловіка, який чи жартома, чи навсправжки зізнається, що вбив одного з коханців Мелінди.  Через деякий час навколо Віка та Мелінди трупи почнуть множитись у геометричній прогресії.

Роман Патриції Хайсміт «Глибокі води», написаний в далекому 1957 році, вперше екранізували у 1981 році. Цим займався французький режисер Мішель Девіль – постановник, який навіть важкі соціальні та політичні теми примудрявся переносити  в надто грайливі форми.  Великою подією європейського кіно 80-х стрічка Девіля, на жаль, не стала навіть у його фільмографії, хоча в ній з'явився один з найпотужніших акторських дуетів тодішнього кіносезону – Ізабель Юппер і Жан-Луї Трентіньян. Останні додали ще більшої екзистенційної глибини своїм героям, що ув'язнули в постійному насильстві як щодо один одного, так і до абсолютно випадкових людей.

Тим цікавіше, коли зняти власну інтерпретацію твору Патріції Хайсміт узявся англієць Едріан Лайн – режисер, що зняв перший по-справжньому касовий еротичний трилер в історії Голлівуду. Мова, звісно, про «Фатальний потяг» 1987 року, якою режисер відкрив жанр, який сам і закрив: стрічка «Невірна» 2002 року стала останнім касовим еротичним трилером, після якої Лайн раптово пішов у творчий анабіоз на цілих 20 років.

«Глибокі води» повинні були стати гучним поверненням Едріана Лайна в Голлівуд і до улюбленої теми, яку всі давно вважали мертвою. І недарма, бо фільм виглядає нестерпним казусом, архаїчним ще на стадії зйомок, в першу чергу на рівні озвучуваних в стрічці думок щодо шлюбу та токсичних стосунків між чоловіками та жінками.  Дивно і те, що Сем Левінсон (на пару із Заком Хелмом), шоураннер прогресивної «Ейфорії» і сценарист у «Глибоких водах», провалюється навіть сильніше, ніж з кейсом тогорічної драми «Малкольм і Марі».

Далеко не найкращий роман Патриції Хайсміт зведений до лінійного, навіть примітивного сюжету, головні герої розкриті впівсили або зовсім пунктирно, а закільцьований фінал виглядає чи не єдиним цікавим драматургічним прийомом.  Хоча, якщо порівнювати роботу Едріана Лайна з нещодавньою «Небезпечною спокусою» з Ґіларі Свонк чи з «Вуайєристами» з Сідні Суіні, то «Глибокі води» можна трактувати хоча б як самоіронію у бік білих привілейованих людей, весь сенс життя яких полягає в нескінченному пошуку тих  або інших проблем для розвіювання нудьги.

Цих нестерпно задушливих персонажів, до яких, на жаль, складно відчувати навіть мінімальну емпатію, у Лайна грає дует Бена Аффлека та Ани де Армас.  І якщо Армас все-таки намагається вичавити зі своєї героїні щось більше, ніж образ вічно голодної самки, то Бен Аффлек меланхолійно існує в кадрі, не змінюючи емоцію бетонної стінки за весь фільм. Бене, коли ти займаєшся сексом з дружиною, доглядаєш за равликами, чи коли топиш чергового суперника у гірській річці з однаково нудним обличчям – час робили акторську паузу і переміщатися у крісло продюсера.

Саме тому найяскравішим персонажем фільму виявляється другорядний письменник середньої руки Дон Вілсон, який вирішив викрити Віка ван Аллена. Стежити за розвитком героя Трейсі Леттса, який пише погані романи, не розуміючи, як він сам вляпується у подібне бульварне читво, набагато цікавіше, ніж за головними героями.

Найкраще, що завжди вдавалося Едріану Лайну як постановнику – фіксація середньостатистичного сімейного побуту, який поступово сповзає в токсичний вир обману, насильства та еротичного томління.  І «Глибокі води», що практично повністю складаються з таких сцен, виглядають одночасним рімейком «Рокового потягу» та «Невірної», часом збігаючись навіть в ідентичних кадрах або мізансценах.  Само собою, це можна вважати свідомою синефільською грою з боку режисера. Такою собі грою в пізнання, щоб вказати пряму наступність «Глибоких вод», знятих в епоху четвертої хвилі фемінізму, з його «Фатальним потягом» з епохи фемінізму другої хвилі.

Різниця лиш у тому, що картина 1987 року стала не лише стала міжнародним блокбастером, а й викликала довгу суспільну дискусію про сприйняття зради жінками та чоловіками.  А от «Глибокі води» вийшли без особливого хайпу навіть на рідному стримінгу Hulu. Це, на жаль, доводить, що Едріан Лайн втратив всяке режисерське чуття і володіння основами кіномови, знявши невиразну халтуру заради гонорару. Ба більше, навіть найпотрібніше – нечисленні еротичні сцени. У «9 1/2 тижнів» та «Невірній» вони були ефектними шоустопперами, а не нудною нарізкою кадрів з ліниво підглянутою оголенкою. Про раптових коханців Мелінди глядач не дізнається майже нічого, крім хіба того, що персонаж Джейкоба Елорді непогано грає джаз, а герой Фінна Уіттрока намагається боротися за все хороше проти всього поганого в рамках сучасної капіталістичної системи.

«Глибокі води» намагаються «продати» глядачу цілком логічну думку про те, що люди не змінилися анітрохи, і якщо комусь подобається трахатись і вбивати, то, їй богу, можливо і не варто засуджувати таких людей.  Зрештою, фільм є історією двох патологічно хворих людей, яких захищає від покарання досягнутий ними соціальний статус. Відверто мізантропічний режисерський заряд фільму легко прояснюється, коли мова заходить про так звану «сіру зону моралі», або моральний релятивізм.  У фіналі це стає сірою зоною моралі самого режисера, який завершує фільм двозначно небезпечними трьома крапками, оскільки йому більше нічого сказати. Як про героїв, які міцно застрягли у своїй деградації, так і про самого себе.

Артур Сумароков Страница автора в интернете

Демон трасгрессивного искусства