Багаті знову плачуть: як «Смерть на Нілі» Кеннета Брани розповідає про велич і проблеми минулого

Пароплав імені Брани
6/10

10 лютого в українському прокаті вийшла «Смерть на Нілі» – екранізація одного з найвідоміших романів Агати Крісті про Еркюля Пуаро і другий фільм Кеннета Брани, який, вочевидь, твердо вирішив будувати свій кіновсесвіт з вусами та олдскулом. Брана знову грає відомого детектива і цього разу врахував критику «Вбивства у Східному Експресі» – хоч і не без проблем. Редакція Flashforward Magazine розповідає про те, чим новий детектив схожий на класику і як намагається робити ретро great again.

В 2017 році британський режисер Кеннет Брана взяв класичний роман Агати Крісті, купу зіркових акторів і видав старомодний за формою, проте красивий у візуальному плані детектив. «Вбивство у «Східному експресі» прохолодно зустріли критики, зате в прокаті стрічка майже семикратно відбила свій бюджет. Студія 20 Century Fox оперативно дала зелене світло зйомкам сиквелу, однак випустити в намічений строк грудня 2019 року його не вдалось, а далі почалась пандемія і постійні переноси прем’єри. Останній взагалі стався через так і не доведений «кенселінг» Армі Хаммера.

В результаті головною інтригою стало питання про те, чому «Смерті на Нілі» так настирно хотіли влаштувати кінотеатральний прокат? Це не дорогий блокбастер і не особливо масовий фільм, тож він цілком міг обійтись релізом одразу на стрімінгу. Туди потрапляли і більш дорогі стрічки з не менш зірковим кастом. Також було цікаво, який підхід цього разу обрав Кеннет Брана.

Попередній фільм активно критикували за те, що режисер надто ретельно переніс текст Крісті на екрани і надто багато вставляв самого себе там, де треба і там, де це взагалі зайве. Цього разу Брани все ще дуже багато, але тепер це не просто чоловік з вусами, а ще й колективна травма Європи після Першої світової.

Квиток в один кінець

Молода і красива багатійка Ліннет Ріджвей виходить заміж за не менш привабливого, проте бідного Саймона Дойла. В якості весільної подорожі молодята обирають річковий вояж Нілом разом з друзями і близькими. Випадково (або ні?) на борту опиняється й Еркюль Пуаро, до якого звертається з проханням наречена. Вона скаржиться бельгійському детективу на переслідування з боку колишньої обраниці свого чоловіка Жаклін Бельфор. Та й підстав не довіряти іншим гостям у Ліннет теж вистачає – у справді багатих немає друзів. Тож замість відпочинку і споглядання пам’яток давньоєгипетської цивілізації вусаню доводиться знову братись за вкрай заплутану справу.

Чи можна назвати «Смерть на Нілі» якісним історичним детективом з яскравими акторськими роботами? Відповісти на це питання однозначно складно. Якщо брати до уваги лише декорації, антураж, саундтрек і костюми, то тут у фільму все на висоті. На історичність працює і те, що одна з героїнь є яскраво вираженою соціалісткою. Крайні ліві та праві політичні ідеології були дуже поширеними в Європі та обох Америках в 30-ті. Персонажа Саломеї Оттерборн, яка в книзі була авторкою любовних романів, в фільмі зробили блюз-співачкою. Через неї та її доньку Брана додав в сюжет і актуальну для нинішніх реалій тему расизму та сегрегації чорношкірих в США. І це дуже вдале рішення – шановні любителі «сліпого кастингу», вчіться на гарних прикладах.

Максим Сорокін
Перша екранізація «Смерті на Нілі» Джона Гіллерміна вийшла у 1978 році і залишається «золотим стандартом» на всіх рівнях. П’ять оскарівських лауреатів Пітер Устінов у ролі Пуаро, а також Бетт Девіс, Джордж Кеннеді, Меггі Сміт та Девід Нівен і два номінанти Джек Уорден та Анджела Лендсберрі – і це не рахуючи Джейн Біркін та Мії Ферроу!

Фільм Брани теж намагається брати фактурним акторським складом і повторювати смакування кадрами «прекрасної епохи» у костюмах та декораціях. І у випадку Агати Крісті фраза «старі методи найефективніші» працює на ура.

Якщо говорити безпосередньо про детективну частину, то тут «Смерть на Нілі» може легко розчарувати поціновувачів жанру. Брана зняв детективну драму, причому з акцентом саме на останній. Пам’ятаєте як в «Експресі» Пуаро перед сном ніжно розглядав фотографію своєї mon amour? В сиквелі цей сюжет отримав розвиток, та ще і який. Брана майже дві години доносить до глядачі думку, що бельгієць –  це не просто машина для вирішення складних злочинів, а зламаний травмою минулого чолов’яга, який насправді мріє вирощувати кабачки на фермі, причому бажано в компанії дами серця. Проте «війна, яка покінчить з усіма війнами», покінчила з правом Пуаро на просте чоловіче щастя.

Акцент на переживаннях головного героя задвигає на другий план не тільки саме розслідування, а й інших персонажів. Як і у «Вбивстві у Східном Експресі» вони відчуваються не повноцінними героями історіями, а маріонетками в театрі імені Кеннета Брани. Запросити харизматичну Роуз Леслі Ігрітт з «Гри престолів» на роль служниці без жодної яскравої репліки –  це майже злочин.  Не загубитись вдається хіба що героїні Галь Гадот. Якщо ви раніше не цікавились прийдешньою історичною драмою про Клеопатру з нею головних ролях, то після однієї зі сцен фільму це зміниться.

Максим Сорокін
Пуаро Кеннета Брани – це не стільки талановитий джентльмен-детектив, скільки історія колективної травми Великої Британії після Першої Світової, яка забрала у Королівства не тільки статус наддержави, а й поховала в окопах добру третину національної еліти. Його Пуаро має трагічний бекграунд і показує, що за манерами XIX століття, лоском і видатним розумом стоїть надломлена людина (читаємо: країна), яка ховає біль і розчарування.

Так, Брана егоїстично помістив себе у центр сюжету, зробив інших напівдекораціями – але тепер його герой не кітч чи кемп, а жива людина, за долю та рішення хочеться переживати.

Велич минулого

Хоча «Смерть на Нілі» –  це в першу чергу герметичний детектив про павуків у банці, у фільмі дуже «смачно» показані піраміди й Сфінкс у Гізі, а також монументи Абу-Сімбел. Навіть виникає враження, що одним із спонсорів зйомок виступило міністерство туризму Єгипту. При цьому досить іронічно, що натуру знімали в Марокко (ця ж країна «грала» Єгипет в дилогії «Мумія» Стівена Соммерса). Тож стає зрозуміло, чому «Смерть на Нілі» так і не захотіли випускати на стрімінг-платформах. Зняті на 65-міліметрову кіноплівку панорами Єгипту на малих екранах не справляли б потрібного ефекту на глядача.

Але чи варті вони того, щоб йти в кіно, а також доплачувати зверху за квиток в IMAX? Тут вже кожен має вирішувати для себе. Судячи з усього, сам Брана не особливо вірив у те, що йому вдасться увійти в ту ж річку двічі. Фінальна сцену «Смерті» підходить і на роль фіналу шляху Пуаро в якості детектива.

Дивитися чи ні?

«Смерть на Нілі» –  нерівний фільм. Починається він як хороший костюмований фільм з доречними вставками гумору та шикарним відображенням світу майже сторічної давнини. Однак з другої половини фільму Кеннет Брана ніби намагається переконати всіх (і в першу чергу себе), що він знімає не просто глянцеву версію відомого детективного роману. Що в нього тут драма з соціальними і психологічними підтекстами. Проблема в тому, що досягти цього режисер намагається через очевидні прийоми та банальні візуальні метафори. І хоча Брана не впорався з завданням, фільм не можна назвати поганим. На нього цілком можна витратити час. Тим паче, що серед конкурентів лишень прямолінійний екшен про скарби та вбога навіть за мірками мейнстрімного українського кіно комедія.

Валерий Ковтун Страница автора в интернете

Автор, редактор ленты новостей