Бути Людиною: рецензія на фільм "На межі світів"

Бути Людиною
8/10

В український прокат вийшов один із найдивніших і найнесподіваніших цьогорічних фільмів, який отримав головну нагороду конкурсу "Особливий погляд" Каннського кінофестивалю. І ми цьому радіємо.

Автор: Дмитро Майстренко


Дуже важко оцінювати те, що не знаходиться в установлених собою чи кимось рамках, що містить в собі чимало як очевидних, так і не зовсім ідей. Що окреслити якимось жанрами абсолютно неможливо. Це все про цьогорічного лауреату премії "Особливий погляд" - фільм "На межі світів", дансько-шведське фентезі, драма, сатира, мелодрама, хоррор, триллер. Все це про фільм, знятий на основі однойменної книги Юна Айвиде Линдквиста, автора всім відомого та двічі екранізованого "Впусти мене".

Молода жінка з дивною, відверто не гарною зовнішністю працює на шведській митниці. Безцінний працівник, адже вона має унікальну здатність відчувати запах емоцій інших людей. Тобто, людина, яка перевозить щось незаконне так чи інакше себе видасть чи то страхом, чи соромом, чи ще чимось, і ось це Тіна (а так її звати) фіксує безпомилково. Аж раптом на контрольному пункті трапляється дивний чоловік, яку наша некрасива героїня не чує. І тут глядачу стає дуже цікаво, починається процес думання-гадання: цей дивак має такі самі важкі надбрівні дуги, погане волосся, великі губи, маленькі очі, немолоду шкіру - як і Тіна. Вони як брат і сестра, хоч бачаться вперше.  Далі, як можна здогадатись, він і вона будуть зближуватись, бо ж їхня схожість не випадкова і абсолютно необхідна для драматизму та усіх проблематик, як закладені творцями.

Як більшість якісних авторських європейських фільмів, "На межі світів" не переобтяжений прямим моралізаторством чи безапеляційністю. Акценти є, та вони напівпрозорі та напівстерті. Звісно, присутні прямі негативні явища чи проблеми, які режисер відобразив, які безумовно його турбують та бентежать, але їх розкриття без прямих слів чи дій, більшість на рівні відчуттів та здогадок. І цим скандинавське кіно прекрасне, коли в холодну беземоційну оболонку закладені світлі та раціональні ідеї, закутані, не до кінця розкриті, озвучені та подані такими ж холодними, меланхолійними і незрозуміло людяними скандинавами. Про такі чудові підходи сказано вже багато і без нас, варто просто згадати, що багато популярних серіальних сюжетів на зразок "Мосту" або "Справжніх людей" створені саме там.

Еміграція, жорстоке поводження з дітьми, побутова євгеніка, асиміляція у суспільстві чи протилежна маргіналізація через несприйняття ним тебе. Важкі питання адаптації в соціумі, без прямих вказівок до вибору того чи іншого варіанту. Інакшість це не клеймо, ти просто інакший ззовні, і навіть істота, далека до людини фізіологічно, може бути більшою людиною духовно, ніж купа покидьків та мерзоти навколо. Врешті-решт, банальне та вірне в усіх культурах та країнах – будь собою! Весь базовий набір мораліте у фільмі є, але, знову-таки, не у вигляді заповідей, а зашифроване у натяках.

коментер редактора
Моральний підтекст фільму нагадує пошук пасхалок - достойний знайде, а інших таке кіно просто не потребує. Фільм (а особливо найбільш "радикальні" його сцени) навмисно зроблені на контрастах. Це своєрідний "лакмусовий папір" адекватності, тест на людяність для аудиторії. Здадуть його не всі, до того ж фейл буде сприйматися таким глядачем як перемога у його/її очах.

Так, Тіна неповноцінна і жити з такою зовнішністю їй вкрай важко, але глядач не повинен її жаліти, навпаки, її цілком можна сприймати як повноцінного представника суспільства. І жінка такою і хоче бути, а те, що вона може ладити з дикими тваринами і полюбляє бігати голяка лісом оточуючим можна і не казати. От тільки чи можна втекти від себе? Її супутник на ім’я Воре вже викликає інші емоції. Ц е такий вільний лісовий дух, первинність, в певному розумінні дикість. Тобто, будучи, швидше за все, однієї породи, вона і він символізують різні сторони – вона хоче лишатись людиною, жити в домівці, ходити на роботу, і тільки зовсім трохи, іноді та непомітно ковтнути якусь комашинку чи погладити лося. Він же всього традиційно-людського сторониться і, на відміну від неї, не хоче зраджувати тим бажанням та інстинктам, які так і ллються з нього. Воре намагається допомогти Тіні розкрити до кінця усі інстинкти і поривання, які вона в собі тримає, які закладені в неї природою. Вивільнити жінку, одним словом. Тіна, будучи на межі світів, понять та світоглядів, не до кінця розуміє як ій бути далі.

Можливо, якби це був виключно реалізм, то на виході отримали драму-драму, важку і чорну, з безперечними фестивальними нагородами, а як не нагороджувати фільми про затурканих суспільством людей з вадами. Та тут реалізм присутній більше в ідеях та посилах, а фантастичної складової достатньо. Для втілення нереального в фільмі, автори (також не забуваємо що це екранізація книги) звернулись до скандинавських міфів, переосмислили і адаптували під своє бачення та під сюжет кіно. І маємо доросле фентезі, досить рідкісний жанр, можна сказати майже вимерлий.

Кіно також містить чимало цікавих сюжетних поворотів, часом шокуючих кадрів (їх небагато), правдиві акторські ролі (за визначенням нелегко грати не зовсім людей), логічну та вражаючу розв’язку. Сюжет структурований, послідовний, з балансом між реальним та фентезійним (і від реальності до кінця не відходить, але й не перетворюється у відверту вигадку та казку). Похмуро-доречні кольори, чудові зйомки на природі та доцільна музика дають необхідний для правильного сприйняття стрічки аудіо-візуальний фон. 

Ось таке непересічне, "сенсаційне не за власним бажанням" кіно  з домішками безлічі інших жанрів видав дансько-шведський режисер іранського походження Алі Аббасі. "На межі світів" на межі та насиченні жанрів та стилів почуває себе дуже комфортно. Це багаття не створює сюжетного хаосу, ні, просто кіно настільки незвичайне, настільки багато в собі помістило (при цьому маючи фактично лиш одну(!) сюжетну лінію), що один, двома чи п’ятьма жанрами його не охарактеривати. Та й не треба це робити - набагато краще просто дивитися і емоційно відчувати.

Автор: Дмитро Майстренко