Аніме у 2019 році: огляд від редакції Flashforward Magazine

2019-й був ще тими американськими гірками на повній швидкості, під метом і без ременів безпеки. Аніме-індустрія не виняток. Великим ударом став підпал студії Kyoto Animation з трагічними наслідками. Інша велика студія, Gainax, загрузла у сексуальних скандалах і фінансових махінаціях.

Опріч цього було й хороше. Рік запам’ятається якісними адаптаціями манґи (серед інших вистрелив «The Promised Neverland», повернулися з минулого «Fruits Basket» і «Boogiepop»). Гучно відбувся реліз «Євангеліону» на Netflix. Розчарувало продовження «One Punch Man», але показав себе стабільно другий сезон «Mob Psycho 100». У 2020-му нас чекає не менше падінь і підйомів, в яких побачимо фінал «Атаки титанів» і тетралогії оновленого «Євангеліону», а поки пригадуємо те, що дивилися у минулому році. Починаємо, традиційно, з найкращого.

Читайте також: наша рецензія на аніме «Дитя погоди»

Carole & Tuesday

Важко оскаржити той факт, що Сінітіро Ватанабе має бездоганний музичний смак. Зайве тому підтвердження — легендарна колаборація з композиторкою Йоко Канно, яка встигла створити взагалі щось немислиме. Ватанабе сам, як та людина-оркестр — все йому вдається у будь-якому жанрі. Його захоплення музикою неминуче веде до режисури музичного аніме. І от після трилеру «Резонанс терору» та короткометражок до «Того, хто біжить по лезу 2049» виходить «Керол і Т’юздей». Раніше, звісно, були «Kids on the Slope», шоу більш романтично-драматичного складу з Шазеллівською одержимістю джазом. «Керол і Т’юздей» — таки музичне аніме в чистому вигляді, який ми пам’ятаємо з «Beck» і «Nana».

Ватанабе не пропонує переосмислень чи одкровень, лише дуже міцну, зроблену на віки історію. Настільки хорошу, що відкриває друге дихання цілому жанру. Подібне зробив «Megalo Box» — поєднав напрацювання минулих років у анімаційний моноліт, від якого неможливо відірвати погляд.

Уже з першої зустрічі Керол і Т’юздей стає зрозуміло, яким багатим на емоційні сцени буде це аніме. Двоє дівчат буквально сяють щоразу, коли співають, огорнені теплом повітряної анімації. Проста оповідь про двох, що віднаходять своє життя у музиці, поступом нашаровує складність і збільшує масштаб. Паралельно з головними героїнями, свою кар’єру будує третя центральна персонажка — Анджела. Вона стартує з кардинально інших позицій, маючи продюсерів і фанбазу. В якийсь момент її сюжетна лінія мало не заходить на територію «Досконалої Журби» Кона зі сталкінгом і божевільними фанатами. Розкрито це якось похапцем й додано скоріше для нагнітання обстановки і як передумову для подальших твістів, тому виглядає однією з небагатьох простимих недоробок шоу. Сюди ж можна віднести етап пісенного конкурсу, важливий для руху сюжету, однак не менш дратівний ніж усі пісенні конкурси.

«Керол і Т’юздей» не припиняє з серії в серію набирати обороти. Обростає новими персонажами з власними внутрішньоепізодними історіями, які не можуть залишити байдужими. Повниться композиціями, що так і норовлять потрапити у ваш плейлист. Розгортає свій драматичний потенціал, додаючи до творчих і особистих перепон, соціальний та політичний порядок денний. При цьому робить це невимушено, не завалюючись у моралізаторство на тему міграційної кризи, політичних маніпуляцій і ролі штучного інтелекту в нашому житті. Завершується аніме дуже наївно, проте від того ще більш зворушливо.

https://youtu.be/ZJfyq-L96Lk

Ватанабе, як свідомий меломан, міксує знайомі сюжети у свіжі композиції епізодів, іменуючи їх назвами пісень культових виконавців, і створює з них альбом, який відразу хочеться поставити на повтор, чи отримати продовження. Але, як то кажуть — will be continued… in your mind.

Vinland Saga

«Сагу про Вінланд» від початку хитало зі статусу ледь не нової класики до впадання у дешевий сценарний пафос і візуально неїстівну анімацію. Ми поспішили критикувати багато аспектів шоу. Але все, що вимагалося — це лише трохи терпіння. Адже, боже правий, якою ж мірою останні кілька епізодів окупають усе. Слабкий розвиток головного героя, на який ми буркотіли найбільше, виявляється сюжетно виправданим, більше того мітко б’є в саме серце як Торфінна, так і глядача. Перший сезон, хоч і є одним великим прологом, на високій ноті закриває свою найцікавішу персонажну арку, залишає нас зі смиренним острахом очікувати наступного сезону та  усвідомленням того, що це справді без п’яти хвилин велике аніме.

Наша рецензія на «Сагу про Вінланд»

Dororo

Світ темного фентезі, де під жорстоким покровительством демонів проживають люди — це світ головного героя, Хеккімару. Він веде одноосібну війну з чудовиськами, доки до нього не приєднується Дороро. Аніме за однойменною манґою Осаму Тедзуки від студії Mappa стало найочевиднішим способом почати 2019-й вдало. «Дороро» задало потужний старт року добротних адаптацій. Витриманий темп, баланс у веденні розповіді, розвиток персонажів і відсутність притаманних аніме дурощів роблять «Дороро» цікавим навіть для далеких від японської анімації. До того ж воно самодостатнє і повністю завершене у межах 24 серій, а тому не обтяжує глядача черговим очікуванням наступного сезону.

Beastars

«Beastars» загострює кути, навмисне переносячи дію у світ антропоморфних тварин, чітко поляризований на хижаків і рослиноїдних. Це спрощує зображення універсальної міжвидової ворожості, основаної на упередженнях й інстинктивних рудиментах, і жертв, на які доводиться йти заради життя у толерантному суспільстві. Заразом аніме акцентується на почуттях, що виникають між вовком і кролицею, ще незрозумілих головним героям і неприйнятних для оточення. Так, це щось на зразок «Зоотрополіса» з дорослістю «БоДжека» через призму шкільних амбіцій, бурхливих емоцій і прагнень самовизначитися, або просто вижити.

У межах школи тварини йдуть проти своєї природи, щоб, опинившись назовні, побачити як ілюзія мирного співіснування тримається на суцільному лицемірстві. Сум’яття героїв головним чином виражають внутрішні монологи, над якими сценаристи аніме проводять відмінну роботу, бо їх, на диво, дійсно цікаво слухати. 

Моментами стає некомфортно від легкості, з якою «Beastars» готове до відвертих розмов і дій. Власне, ця розкутість сюжету та яскраві прийоми анімації й робить «Beastars» одним із найкращих аніме 2019 року.

Mob Psycho 100 II

 

via GIPHY

Другому сезону таки вдається втримати високу планку першого. Унікальне відчуття знайомства з цим вибухом іронії та екшну не повторити, але все, за що можна було полюбити перший сезон, досі тут. Найбільша біда — пригадати події другого сезону виявляється аж надто складним завданням.

Набагато гірше склалася доля продовження «Ванпанчмена», яке взагалі вийшло в стилі «йой, най буде».

Shingeki no Kyojin / Attack on Titan (сезон 3 частина 2)

Для «Атаки титанів» 2019-й став часом для особистої redemption arc. До цього моменту шоу вело нас довгим шляхом із безкінечної експозиції, набридливих таємниць, нецікавих персонажів й інших дурниць. Тепер можна спокійно сказати, що все це було недарма. Ми дочекались того часу, коли «Атака титанів», далеке від піку популярності аніме, змогло відкупитися сповна. Так, проблеми залишаються, на дещо доводиться закривати очі, але «Атака титанів» нарешті робить відчутний крок уперед. Позаду шість років, а попереду завершальний сезон. Чекаємо.

Hoshiai no Sora / Stars Align

Як і багато підліткових драм, «Stars Align» старається охопити якнайширше коло проблем. Серіал показує і проговорює важливі речі про токсичну поведінку батьків, домашнє насильство, гіперопіку. Але це перш за все спортивне аніме про шкільну команду з софт-тенісу. І в цьому плані йому майже нема чого запропонувати свіжого.

Ба більше, серіал так і не зміг визначитися що ж для нього важливіше — труднощі дорослішання чи спортивні перипетії. Натомість він стрибає з одного в інше, слабо поєднуючи все у цілісну картину. Візуальний бік також не виділяється винахідливістю, а іноді це просто нудно й некрасиво, хоча знаємо багато прикладів цікавих рішень у спортивних аніме (той же «Пінг Понг» Масаакі Юаси). З масою персонажів, присутніх у сюжеті, «Stars Align» ще так-сяк справляється (попутно гублячи декількох з виду). З головними героями навіть може побудуватися емоційний зв’язок, проте доведеться змиритися, що жодну з ліній до кінця сезону так і не буде завершено.

Критикуючи, все ж треба не забувати, що це по-своєму хороша річ про дружбу, командну роботу, ще й із задатками психологічного трилера про ненормальних батьків (як без них). Для юного глядача вона може стати помічною опорою. Для інших же черговим необов’язковим спортивним аніме.

Cannon Busters

12-серійне аніме Томаса ЛеШона претендує на звання guilty pleasure року. У комічній безтурботності та енергетиці «Ковбоя Бібопа» легко розчинитися і забутися — те, що треба після важкого робочого дня.

Наша рецензія на Cannon Busters

Given

«Given» підходить для вузької категорії з прихильниць(ків) млосних хлопчачих зітхань і розповідає про музичну групу старшокласників, до якої приєднується нетямущий новачок. Аніме повільно натягує сюжетні струни, а коли заграє драматичними акордами, може приємно здивувати, або остаточно занудити. «Given» є справжньою знахідкою для «своєї» аудиторії. Якщо ви до неї не належите, але душа лежить до жанрових експериментів у площині романтичних історій, які «становлять загрозу інституту сім'ї як складовій стратегії національної безпеки», то вперед, ніхто вас не засудить.

Kimetsu no Yaiba / Demon Slayer

Нема особливо чого сказати про це шоу. Екшн сцени захопливі, а сюжет… ну, він є... Головний герой втрачає рідних, тренується, стає сильним, вбиває демонів, аби врятувати сестру. Враховуючи скільки шуму й позитивних оцінок навколо «Demon Slayer», можна сказати, що мілленіали винайшли сьонен. Схоже, всі — і більшість глядачів, і творці серіалу — вирішили вдавати наче до цього цього не було.

Dr. Stone

Про таке заведено говорити — настільки погане, що аж хороше. Науково-фантастичний пригодницький треш, сьонен на стероїдах, інакше не скажеш. Тут буквально усього надміру, аж очі втомлюються від постійного їх закочування. Гумор, пафос, крики, абсурд — якщо й бувають якісь межі цьому, то це аніме успішно чхало на них. Що цікаво, за цим ховаються моральні дилеми та критика людства, яке навіть після гибелі цивілізації, лиш на початку її відновлення, дуже швидко повертається до протистоянь та вбивств. На жаль, через специфічність подачі за цим важко спостерігати. Dr. Stone прекрасний у своїй безглуздості, але й нестерпний теж.

Читайте також: наша рецензія на аніме «Дитя погоди»